Читати книгу - "Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька"

«АКТ 30 ЧЕРВНЯ 1941 р. – декларація про відновлення Укр. Д-ви, проголошена Організацією Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери у Львові всупереч волі німців, котрі в ході бойових дій на той час окупували майже всю Зх. Україну, але ще не встигли організувати на ній свою владу. Пункт 1-й А. проголошував відновлення Укр. Д-ви і закликав укр. народ боротися за її суверенну владу на всіх нац. Землях. У пункті 2-му йшлося про створення на зх. – укр. Землях укр. влади, підпорядкованої майбутньому нац. урядові у Києві. Пункт 3-й містив запевнення, що самостійна Укр. Д-ва буде тісно співпрацювати з Німеччиною. Далі було оголошено список чл. держ. правління (уряду) на чолі з Я. Стецьком (див. Українське державне правління). У наступні дні по всій Зх. Україні активісти ОУН організували масові мітинги на підтримку А.30. ч., створювали органи укр. місц. влади. А.30. ч. застав окупантів зненацька. Через кілька днів, після консультацій з Берліном, нацистська служба безпеки (СД) заарештувала Я. Стецька та його колег. Бандеру гітлерівці тримали під домашнім арештом в м. Кракові (Польща), вимагаючи відкликання акта. Бандера відхилив вимогу, і разом із Стецьком його відправили до Берліна. Обидва опинилися в концтаборі Заксенхаузен (за 30 км від Берліна). ОУН(б) пішла в підпілля і почала підготовку збройного повстання проти окупантів». [5]

Кому вірити?

Доведеться починати з початку.

Український націоналістичний рух – у тренді, тобто в руслі основної тенденції часового ряду. Початок цього часового ряду на наших з вами теренах – друга половина XIX століття.

Чи не найвідоміші засновники тренду – Григорій Гершуні та Михайло Гоц, «батьки»-фундатори Бойової організації партії російських соціалістів-революціонерів. Для тих, хто не знав/призабув, нагадую. Заснована була у 1902 p., проіснувала до 1911 р. Чисельність за всі роки існування – приблизно 80 осіб. Останні керівники – чи не найвідоміший поліцейський провокатор тих часів і народів Євно Азеф та легенда російського антидержавницького, терористичного руху Борис Савинков. Згідно із сучасними уявленнями, це – найрезультативніша терористична організація свого часу. В сухому підсумку: 263 теракти (тобто в середньому 26 терактів на рік або 2 щомісячно. Загиблих – 2 міністри, 33 генерал-губернатори і віце-губернатори, 16 градоначальників, 7 адміралів та генералів, 26 викритих поліційних агентів.

Діяльність есерівських терористів взяли за приклад більшовики. Відмінність була лише одна, але яка! Індивідуальний терор комуністи-ленінці возвели в ранг державної політики. Людей рубали мільйонами і десятками мільйонів. Установити чисельність жертв, мабуть, не вдасться вже ніколи. З 23 серпня 1939 р. СРСР – офіційний союзник Великогерманського Рейху.

Методи індивідуального терору широко використовували не тільки піддані Романових – росіяни, українці, євреї, представники інших національностей. Ними не гребували, більше того – їх активно пропагували і поляки.

На цю обставину звернув увагу мою, зокрема, тернопільський публіцист Святослав Липовецький. Список терактів у XX ст. було відкрито 19 травня 1905 р. Того дня у Варшаві бойовики Польської партії соціалістичної (ППС) здійснили невдалий замах на життя генерал-губернатора Костянтина Максимовича. Наступна «бойова» акція – 8 листопада 1906 p., станція Рогув під Лодзем – напад бойовиків ППС на поштовий поїзд Російської імперії з метою пограбування. І так далі і тому подібне. Загалом, – підкреслює С. Липовецький, – «лише насильницьке здобуття Пілсудським влади у Польській державі (проти офіційного польського уряду) у травні 1926 року коштувало понад 400 осіб убитих та близько 1000 поранених».[6] Кожний охочий може скласти свій список героїчних діянь «бойувки» ППС.

Марш членів ППС. 1920–1930 pp. XX cm.

Джерело: http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/02/27/114519/

Підкреслюю: бойове крило цієї партії очолював не хто інший, як майбутній засновник Польської держави Юзеф Пілсудський. Від 1887 р. він був державним злочинцем у системі правових координат Російської імперії. І – героєм визвольної війни для свого народу, окупованого в три прийоми в 1772–1795 pp. Активними діячами цієї терористичної (з точки зору російської імперської влади) були також дружина Пілсудського – Олександра, майбутні парламентарі Валерій Славек та Раймонд Яворовський та багато інших, чиї імена вписані червоним рядочком в історію Другої Речі Посполитої.

Пригляньмося до Німецької республіки. Один