read-books.club » Публіцистика » Генерал Тарас Чупринка 📚 - Українською

Читати книгу - "Генерал Тарас Чупринка"

48 480
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Генерал Тарас Чупринка" автора Петро Анастасович Дюжий. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 13
Перейти на сторінку:
кілька днів перед проголошенням Акту державної са-мостійности УНР Голова (Прем’єр) Генерального Секретаріату Володимир Винниченко стверджував у Центральній Раді: „Нам війська взагалі не треба”, а через два тижні Київ послав на станцію Крути боронити державу проти большевицького наступу триста молоденьких ен-тузіястів-студентів. А треба було послати триста куренів, не один...

Окреме питання — це розпорошення українських збройних формувань. На півдні України з’явився отаман Махно — провідник самобутнього селянського анархістського руху. В 1918 році Махно, маючи під своєю командою до 20 тисяч сміливців, групованих у незвичайно, як на той час, мобільні підрозділи, воював „проти всіх”, отже, і проти українських національних військ, бльокую-чись із большевиками, що аж ніяк не сприяло укріпленню молодої Української держави. А отаман Григор'єв, під командою якого було до ЗО тисяч шабель, і котрий у бе-резні-квітні 1919 р. перейшов на большевицький бік... Не менший був загін отамана Зеленого (Данила Терпила),

що в січні 1919 року допоміг большевикам захопити Київ, і хоч урешті опам’ятався й почав громити больше-виків і денікінців, та було пізно. Ганебну ролю відіграв отаман Волох — колишній командувач Запорізького корпусу, що виступив проти Директорії і перейшов до боль-шевиків... Загалом усі отамани — розкольники національних сил мали до сто тисяч війська. Яка це підпора була б для Самостійної Української держави!

Яку фатальну ролю зіграла роздробленість українських військових сил, а передовсім брак ідейно-політичного спрямування, збагнули українські молоді військовики — справжні патріоти України. Вони після падіння держави зберегли політичну свідомість і рівновагу духу і, не по-кладаючи рук, узялися за організацію УВО (Українська Військова Організація), що мала бути кістяком української збройної сили. Повноправним членом УВО від 1925 року був Роман Шухевич.

На базі УВО і сконсолідованих націоналістичних об’єднань у 1929 році створено могутню Організацію Українських Націоналістів під керівництвом полковника Євгена Коновальця — організатора і командира найкращого військового формування в Армії УНР.

Якого значення надавали організовані українські націоналісти військовій справі свідчить те, що однією із шести комісій, які працювали на установчому Великому Зборі українських націоналістів (на так званому Віденському конгресі) була військова комісія, очолена полковником Євгеном Коновальцем.

В системі ОУН визначне місце займала Військова референтура, до складу якої входили колишні учасники армій УНР і УГА в 1917—1921 роках. Згодом штат тієї референтури поповнили молодші кадри — учасники Карпатської Січі й Української Повстанської Армії: Михайло Колодзінський, Роман Шухевич, Зенон Коссак, Дмитро

Грицай, Олекса Гасин, Василь Сидор, Володимир Гринів-Кремінський, Осип Карачевський, Дмитро Клячківський, Василь Івахів, Омелян Грабець, Федір Польовий, Остап Линда, Мирослав Онишкевич та інші. Усі названі військовики загинули в боротьбі з окупантами за волю й державну суверенність України.

Не минуло й двох десятиліть, як терени Європи охопило полум’я нової війни. Баталії Другої світової війни точилися на всіх українських етнічних землях, вони спустошили Україну, завдаючи найдошкульніших людських жертв. Україна втратила близько 8 мільйонів громадян, тобто 19,1 відсотка населення. А воєнна громовиця, що згодом рознеслася широкими європейськими просторами, для України почалася не 1 вересня 1939 року, а в березні того ж року, коли на захист Карпатської України перед навалою Угорщини стали українські карпатські січовики.

Реально мислячі політики усвідомлюють, що у міжна-родніх взаєминах ніколи не мають ваговитости такі поняття як альтруїзм чи співчутливість. А про справедливість у встановленні міждержавних і міжнародніх відносин не може бути й мови. Щоб уторувати собі шлях до зближення й (фальшивої) дружби з російсько-больше-вицькою імперією СССР, Гітлер, зробивши реверанс перед Сталіним, дав згоду на те, щоб Угорщина окупувала новопосталу, невеличку щодо території і населення Карпатську Україну. Остаточним результатом того зближення між коричневим Берліном і червоною Москвою було підписання Молотовим і Ріббентропом пакту про ненапад 23 серпня 1939 року.

Між імперіялістами, незважаючи на їхні ідеологічні розходження, часто-густо доходить до співпраці, зокрема тоді, коли йдеться про спільне поборювання національно-визвольних рухів поневолених народів.

Громадянам України (і теперішнім, і майбутнім) треба пам’ятати, що у згаданому пакті ані словом не зазначено, що це була визвольницька акція СССР щодо „єдинокровних братів і сестер" Західньої України й Білоруси. Це була окупація західніх територій большевиками, узгоджена з Берліном. Щоправда, як завжди, большевицька, до нудоти набридлива агітаційна тріскотня галасувала про „визволення". Мало того, большевицькі брехуни й місцеві наспіх почервонілі підбріхувачі горланили, яке то „щастя" принесли на західньоукраїнські терени російські багнети, мовляв, „та якщо б Країна Рад не стала на захист Західньої України, то гітлерівські дивізії умить захопили б під своє залізне крило весь Край, і вже тоді зазнали б українці нечуваного лиха..."

І дивуємося, коли сьогодні від деяких, таки високопоставлених українських горе-діячів, що палають зоологічною ненавистю до всеукраїнської збройної сили УПА і її Головного Командира, почуєш ще про якесь „визволення, що відбулося 17 вересня 1939 року" (дата наступу червоної армії на західньоукраїнські землі) і про „возз’єднання" українських земель, і що нібито той „вересень здійснив вікову мрію українців, об’єднуючи усіх в одну квітучу, найдемократичнішу в світі радянську державу..." Навіщо ж ще й сьогодні високопоставленим у державі особам стару й спорохнявілу большевицьку побрехеньку подавати як історичну правду?

За розвитком політичних подій пильно стежили українські патріоти. Для мислячих українців було зрозуміло, що сталінсько-гітлерівське побратимство довго не триватиме. Так і сталося. Не минуло й двох років „братання", як хижаки накинулися один на одного. Большевики й далі намагалися затримати Україну у червоному царстві як свою колонію, як живильне джерело для росту російсько-большевицької імперії. Німецькі ж імперіялісти,

загарбуючи Україну, намагались розбудувати свої економічні й мілітарні сили для дальшого завоювання чужих територій і поневолення українського й інших миролюбних народів.

Постала особлива ситуація і її хотіли використати гітлерівці, добре знаючи, якого лиха Україні завдала впродовж двадцяти років червона Москва. В пам’яті українського народу незагойною раною залишилися голодомори, штучно організовані Москвою, депортації та нещадна експлуатація українського народу, асиміляція, ро-сійщення, фізичне винищування українських інтелектуалів, духівництва, діячів культури, руйнування української ду-ховости...

Нападаючи на СССР, німці хитромудро силкувалися в очах знедолених оголоситися такими, що б’ють смертельних ворогів України, і таким чином здобути, хоч на короткий час, прихильність українців, оскільки ворог нашого ворога — приятелем нам доводиться. Але на перешкоді німецьким імперіялістам стала революційна Організація Українських Націоналістів під керівництвом Степана Бандери.

Ще майже за три місяці до вибуху німецько-больше-вицької війни, 1-3 квітня 1941 року, ОУН Бандери на Другому Великому Зборі проголосила таку політичну постанову:

„ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ БОРЕТЬСЯ ЗА УКРАЇНСЬКУ СУВЕРЕННУ СОБОРНУ ДЕРЖАВУ, ЗА ВИЗВОЛЕННЯ ПОНЕВОЛЕНИХ МОСКВОЮ НАРОДІВ СХІДНЬОЇ ЕВРОПИ Й АЗІЇ, ЗА НОВИЙ СПРАВЕДЛИВИЙ ЛАД НА РУЇНАХ МОСКОВСЬКОЇ ІМПЕРІЇ — СССР. ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ ПРОДОВЖУВАТИМЕ

1 ... 4 5 6 ... 13
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Генерал Тарас Чупринка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Генерал Тарас Чупринка"