Читати книгу - "Гордівниця Злата"

Ніч була тихою. Місяць, мов ліхтар, висів над містом, освітлюючи безлюдні вулиці. Круглі бані церкви та шпиль дзвіниці чітко вимальовувалися на темному оксамиті неба. У місячному світлі все виглядало таємничим і чарівним.

Здавалося, навіть сірі булижники бруківки перетворилися на срібні злитки. Найцікавіші промені зазирали у вікна будинків, де мирно спали мешканці маленького містечка.

Злата навшпиньки пройшла до кімнати, відведеної для дорогої гості, й обережно прочинила двері. «Я лише погляну на рожеву перлинку й відразу ж піду», — сказала вона собі.

Судениця мирно спала. Заповітний флакон, відблискуючи зламами кришталю, стояв на туалетному столику біля ліжка. Злата тихенько підійшла до нього, погладила кришталеві грані пальцем і, взявши пляшечку в долоні, піднесла її до вікна. У місячних променях рожева перлина світилася зсередини таємничим неземним світлом. Злата не помітила, як відкрила накривку й зробила ковток. Схаменувшись, дівчина злякалася своєї зухвалості, але тієї ж миті заспокоїла себе. Хрещена все одно дала б їй зілля, а отже ніякої біди не скоїлось.

Перш ніж поставити флакон на місце, дівчина ще раз подивилася на нього. Перлини щезли, а замість них на дні пляшечки плескалася, мов розплавлене срібло, тягуча рідина. Щось начебто підштовхнуло Злату: «Ось вона — краса! Упустиш — так і будеш усе життя «козлиною королевою!». Дівчина знову піднесла флакон до губ і зробила останній ковток.

Цього разу зілля виявилося гірким, як полин. Златі дух забило й запаморочилась голова. Флакон випав з її ослаблих пальців і, вдарившись об підлогу, розлетівся на друзки. Дівчинці здалося, що вона помирає. Земля захиталася під нею, і вона впала непритомна. Коли Злата прийшла до тями, то побачила хрещену, яка схилилася над нею.

— Бідне дитя! Що ж ти наробила! — скрикнула фея.

Заплакавши, дівчина почата просити у Долі вибачення, але у відповідь судениця гірко зітхнула.

— Я тебе пробачила, але мого прощення замало. Трунок гордині вже увійшов у тебе. Він отруюватиме твоє життя, і ти ніколи не будеш такою, як колись.

— Хрещено, будь ласка, допоможіть мені позбутися злих чарів, — заливаючись слізьми, просила Злата.

— Мої чари тут безсилі. Лише ти сама можеш допомогти собі. Для цього треба пройти тяжке випробування, але рідко кому це вдається, — похитала головою фея.

— Що за випробування? Підкажіть мені, люба хрещено. Я на все згодна, — заблагала Злата.

— Ти станеш на шлях одужання лише тоді, коли щиро пошкодуєш про те, що ти — гордівниця. Шлях цей довгий і складний, тому що від трунку гордині можна позбутися, лише спізнавши, що означає БУТИ ГІРШОЮ ЗА ВСІХ І НИЖЧОЮ ЗА ВСІХ, БУТИ ПОРОХОМ ПІД НОГАМИ ІНШИХ. Не зазнавши цього, тобі не позбутися злих чарів.

— Я обов’язково їх позбудусь! Я вже про все шкодую, — палко вигукнула дівчина.

— Нерозумна дитино, ти так нічого й не зрозуміла, — сумно вимовила Доля. — Я хотіла зробити тебе щасливою, але ти обрала для себе іншу долю. Що ж, чому бути, того не минути. Прощавай!

Фея сплеснула в долоні й щезла. На тому місці, де вона щойно стояла, здійнявся сніп іскор і згас без сліду.

Засмучена, Злата повернулася до своєї кімнати. Вона думала, що всю ніч очей не стулить, але варто їй було прилягти на прохолодні простирадла й головою торкнутися подушки, як дрімота насунулася на неї, і вона заснула міцним безтурботним сном.

Зазвичай Злата прокидалася на світанку, але того ранку сонце піднялося високо в небо, посилаючи на землю потоки ласкавого світла, містечко давно ожило, а дівчина все ще спала. Надходив полудень, старий бакалійник кілька разів навшпиньки підходив до спальні дочки, не наважуючись розбудити її. Тривога сніжним клубком наростала в його душі. Чи не захворіла часом його люба донька?

Нарешті повіки Злати затремтіли. Дівчина розплющила очі й біля ліжка побачила батька.

— Прокинулась, красуне моя, — батько зітхнув з полегшенням.

«Красуня»! Слово наче обпалило Злату. Усі події минулої ночі напрочуд ясно промайнули перед нею. Тепер Злата не відчувала докорів сумління й не шкодувала про те, що не послухала хрещену, порушивши свою обіцянку. Дівчина квапливо зіскочила з ліжка й кинулася до дзеркала, але на неї чекало глибоке розчарування: зі сріблястого овалу на неї дивилася та сама непоказна простачка з ластовинням на носі й ріденьким волоссям.

«І навіщо лише я просила хрещену позбавити мене трунку гордині?