Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

як тільки-но почав досліджувати безкоштовні бібліотеки ОАЗи. Факти були прямо там і чекали на мене, заховані в старих книгах, написані людьми, які не боялись бути відвертими. Художники, вчені, філософи та поети, багато з яких вже давно померли. Читаючи залишені ними слова, я почав нарешті отримувати контроль над ситуацією. Моєю ситуацією. Нашою ситуацією. Те, що більшість людей називає «людським становищем».

Це не були хороші новини.

Хотів би я, щоб хтось розказав мені усю правду відразу, як тільки я був достатньо дорослим, щоб її зрозуміти. Якби ж хтось просто сказав:

— Слухай, Вейд, ти є тим, що називають «людиною». Це досить розумний вид тварин. Як і всі інші тварини на цій планеті, ми походимо від одноклітинного організму, який жив мільйони років тому. Це відбувається в ході еволюції, згодом ти дізнаєшся про неї більше. Але, повір мені, саме так ми насправді тут з’явились. Докази цьому є повсюди, поховані в каміннях. Та історія, що ти чув? Про те, як ми були створенні надзвичайно могутнім хлопцем на ім’я Бог, який живе на небі? Повна дурня. Все, що стосується Бога, насправді є стародавньою казкою, яку люди переповідають одне одному тисячі років. Ми все вигадали. Як Санта-Клауса чи Великоднього Кролика.

— О, до речі… Санта-Клауса чи Великоднього кролика не існує. Також брехня. Вибач, малий. Змирись.

— Тобі, мабуть, цікаво, що трапилось до твоєї появи. Страшено багато речей, насправді. Відколи ми еволюціонували в людей, все стало значно цікавішим. Ми дізнались, як вирощувати їжу та одомашнювати тварин, тож нам не доводилось витрачати весь час на полювання. Наші племена збільшувались, і ми поширились по всій планеті як нестримний вірус. Тоді, після кількох воєн між собою через землю, ресурси та вигаданих богів, ми зрештою організували наші племена в «глобальну цивілізацію». Але, якщо чесно, вона не була такою вже організованою чи цивілізованою, і ми продовжували воювати одне з одним. Але ми також опанували науку, що допомогло нам розвинути технології. Як для зграї лисих мавп нам насправді вдалось винайти кілька досить неймовірних речей. Комп’ютери. Медикаменти. Лазери. Мікрохвильові печі. Штучні серця. Атомні бомби. Ми навіть посилали кількох хлопців на Місяць і повернули їх назад. Ми також створили глобальну мережу зв’язку, яка дозволяє нам розмовляти одне з одним по всьому світу весь час. Доволі вражаюче, чи не так?

— Але тут починаються погані новини. Наша глобальна цивілізація мала велику ціну. Нам потрібна була ціла купа енергії, щоб її побудувати, і ми отримали цю енергію спалюючи викопне паливо, яке утворюється з мертвих рослин та тварин, похованих глибоко в землі. Більшу частину цього палива ми використали ще до твоєї появи, тож його вже майже не залишилося. А це означає, що ми вже не маємо достатньо енергії, аби наша цивілізація функціонувала як раніше. Тому нам довелось скорочувати споживання. Видатний час. Ми називаємо його Глобальною енергетичною кризою, і вона триває вже досить довго.

— Крім цього, виявилось, що спалювання всіх тих викопних енергоносіїв мало певні неприємні побічні наслідки, як от підвищення температури планети і погіршення стану навколишнього середовища. Тож тепер полярні льодовики тануть, рівень моря піднімається, а з погодою повний безлад. Рослини і тварини вимирають у рекордних кількостях, а чимало людей голодують і не мають даху над головою. А ми досі воюємо одне з одним, здебільшого за ті кілька ресурсів, що залишились.

— В основному, хлопче, все це означає, що життя набагато складніше, ніж колись, у Старі добрі часи, ще до твого народження. Колись все було класно, а тепер все жахливо. Чесно кажучи, майбутнє не виглядає дуже безхмарним. Ти народився у паршивий момент історії. І виглядає, що надалі ставатиме тільки гірше. Людська цивілізація у «занепаді». Деякі люди навіть кажуть, що вона «розпадається».

— Тебе, напевно, цікавить, що ж станеться з тобою. Тут усе просто. З тобою станеться те саме, що і з кожною людиною, що коли-небудь жила. Ти помреш. Ми всі вмираємо. Так це влаштовано.

— Що стається, коли помираєш? Ну, ми не певні. Але докази наводять на думку, що не відбувається нічого. Ти просто мертвий, мозок перестає працювати, і ти вже не можеш ставити набридливі запитання. Ті історії, що ти чув? Про подорож у прекрасне місце, яке називають «небесами», де немає болю та смерті, ти живеш вічно в стані постійного щастя? Також повна брехня. Як і все, що стосується Бога. Жодних доказів небес немає і ніколи не було. Ми це також вигадали. Прийняття бажаного за дійсне. Тож решту свого життя тобі доведеться жити знаючи, що одного дня ти помреш і зникнеш назавжди.

— Вибач.

* * *

Гаразд, з іншого боку, можливо чесність — не найкращий варіант. Можливо, це не дуже гарна ідея розповідати новоприбулим людям, що вони народились у світі хаосу, болю та бідності якраз вчасно, щоб спостерігати, як все розвалиться. Я довідувався про все поступово протягом декількох років, але все одно почувався, наче стрибнув з моста.

На щастя, я мав доступ до ОАЗи, який був наче аварійним люком у кращу реальність. ОАЗа не дала мені збожеволіти. Вона була моїм дитячим садочком і підготовчою школою, магічним місцем, де все було можливим.

З ОАЗою пов’язані всі мої найщасливіші дитячі спогади. Коли мамі не треба було працювати, ми одночасно входили в систему і грали в ігри або відправлялись разом в інтерактивні казкові пригоди. Кожного вечора вона примушувала мене виходити з системи, бо я ніколи не хотів повертатись до реального світу. Бо реальний світ був відстійним.

Я ніколи не звинувачував маму за те, як все було. Вона була жертвою долі та жорстоких обставин, як і всі інші. Її поколінню прийшлось найтяжче. Вона народилась у достатку, а довелось спостерігати, як усе повільно зникає. Я пам’ятаю, що більш за все мені було її жаль. Вона постійно була в депресії, і, здається, лише наркотики приносили їй радість. Звичайно, саме вони зрештою її і вбили. Коли мені було одинадцять, вона ширнулась дозою з якимись домішками і померла на нашому старому розкладному дивані-ліжку, слухаючи музику на старому МР3-плеєрі, який я відремонтував