Читати книгу - "Звільни свого внутрішнього римлянина"

Попросимо в богів також і труднощів. Процвітання може домогтися кожний, незалежно від походження. Та лише великим людям під силу впоратися з негараздами та катастрофами, що постійно супроводжують людське життя. Хто живе в комфорті і достатку та ніколи не відчував навіть найменшого розчарування, той узяв від життя лише половину. Ви можете вважати себе видатною персоною, і ця книжка в змозі допомогти зробитися нею, але як про це дізнатися, якщо фортуна не дала вам шансу показати свою доблесть? Це так само, як вийти на олімпійське змагання самому, без суперників. Так можна завоювати вінок, але не перемогу, тим більше — не славу. Людина не знає, на що здатна, доки не випробує себе. Будьте готові добровільно йти назустріч небезпеці та ризикові, щоб краще пізнати себе. Видатні люди люблять боротьбу не менше, ніж хоробрі солдати — війну. Як і видатний гладіатор Тріумф, який виступав за часів імператора Тиберія, — коли виявиться, що достойних супротивників не залишилося, ви мусите скаржитися на те, що «здобути славу вже неможливо». Велич потребує ризику і визнає тільки мету своїх прагнень, а не те, що доводиться витерпіти на шляху до неї. Як солдат пишається своїми ранами та вихваляється закривавленим нагрудним обладунком, так само й ви з радістю несіть свої шрами, залишені життям. Лише вони надають цінність насолодам як заслуженій нагороді. Лише тоді вас поважатимуть за здобуту славу. І лише тоді всередині вас прокинеться римлянин.

⁕ ⁕ Коментар ⁕ ⁕

Згідно з легендою, Рим було засновано 21 квітня 753 року до н. е. Відтак два з половиною століття ним правили етруські царі, доки близько 509 р. до н. е. не відбулося повстання, внаслідок якого Тарквіній Гордий втратив трон і було засновано республіку. За достовірність багатьох історичних деталей цього періоду ручатися важко, оскільки їх було записано із запізненням у кілька століть. Тому до міфів про римських героїв треба ставитися зі часткою розумного скептицизму. Одна з подій, про яку Фалкс успішно забув, — те, що Рим був, найімовірніше, захоплений Порсеною, царем сусіднього міста Клузія. Правдивими є ці легенди чи ні, нам достеменно невідомо, та римляни охоче їх переказували, позаяк відчували себе спадкоємцями світосприйняття, яке дозволило Римові підкорити багато навколишніх міст і народів і поступово встановити своє панування спочатку в Лації, території безпосередньо навкруги Рима, а потім і далі — на всьому Апеннінському півострові.

Завоювання Італії було лише початком. На момент падіння республіканського ладу у 27 р. до н. е., коли прийомний син Юлія Цезаря Октавіан зробився першим імператором (відомий під іменем Августа), Рим уже контролював територію від Ла-Маншу до Чорного моря та від Північної Африки до Сирії. Населення імперії становило близько 60 чи 70 мільйонів жителів, вона займала територію у 20 разів більшу за сучасну Велику Британію. За будь-якими мірками, а тим більше за мірками доіндустріального суспільства, то була величезна держава.

За успіхом прийшло й багатство. Могутній потік грошей, влади та людей до Рима радикально трансформував те, що починалось як традиційне аграрне суспільство. Імператори могли витрачати гігантські суми на будівництво, масштабні публічні розваги, роздачу безкоштовної їжі та загальнодоступні заклади дозвілля на кшталт гігантських імператорських лазень — терм (найкращим зразком із усіх, що збереглися дотепер, вважають терми Каракалли[10]). Змінилося й уявлення про те, що означає бути римлянином. Тепер Римові довелося вчитися користуватися цією новою розкішшю й дозвіллям так, щоб не заподіяти шкоди воїнському ідеалові, якому імперія завдячувала своїм створенням. Іноді балансувати було непросто. Чимало традиціоналістів категорично засуджували та ганьбили «розніженість» римського суспільства. Та більшості, судячи з усього, подобалося насолоджуватися плодами успіху, коли та де тільки це було можливо. Оповіді про таких героїв, як Гай Муцій Сцевола («Лівша») та Луцій Юній Брут (абсолютний зразок батьківської любові й суворості), вже не тільки надихали, але тією ж мірою і жахали.

Легенда про Гая Муція відома з «Історії Рима» Тита Лівія (1.2.12–1.2.13), а оповідь про Горація (Коклеса) — із «Історії» Полібія (6.64–6.65). Лівій (2.3) описує участь Брута у страті двох своїх синів. Розповідь Фалкса про успіхи раба, що його він називає «фермером», базується на написі CIL II.600. Визначення благочестя подано за Цицероном («Про підбір матеріалу», 2.22.66). Стандартно збіднений перелік чеснот, якими жінка могла володіти або мала шанс виявити, дослівно взятий із надгробного напису CIL 6.10230. Перелік того, чим Фалкс завдячує батькові, базується на аналогічному переліку з Горація («Сатири», 1.6.65–1.6.88). Перелік злочинів, приписуваних імператорові Клавдію, можна прочитати в Сенеки в сатиричному описі суду, що відбувається на Олімпі над обожненим імператором за його погані вчинки («Про перетворення божественного Клавдія на гарбуз»). Вергілій вводить опис унікальних рис римлян до своєї знаменитої «Енеїди» (6.847–6.853), а Сенека («Про провидіння», 4) аргументує необхідність негараздів як умови повноти життя. Сам же він, що просив, те й отримав: йому довелося накласти на себе руки за правління імператора Нерона, чиїм наставником він колись був.

⁕ Розділ II ⁕

Приборкування почуттів

Тільки навчившись думати як римлянин, ви зможете почати жити, як це робимо ми. Успіх Рима коріниться в його військових звитягах. Обов’язковою умовою будь-якої перемоги та військової звитяги є дисципліна. Тому, перш за все, якщо ви хочете вивищитися над своїм варварським життям, виробіть у собі міцний внутрішній стрижень.

Перемога у війні залежить не тільки від того, скільки солдатів є в підпорядкуванні військового командира, і не від хоробрості самих солдатів. Запорукою перемоги є відповідні навички та дисципліна. Завоюванням світу римляни завдячують безперервній військовій підготовці, неухильному дотриманню дисципліни у своїх таборах і пильній, у найменших деталях, увазі до мистецтва ведення війни. Де б ми — жменька легіонерів — були без цього, коли билися проти величезного галльського війська? Або як би впорався пересічний римський солдат, який був менше шести римських футів на зріст, із білявими велетнями-германцями? Та й іспанців також було значно більше від нас, і вони були фізично сильнішими. Єгиптянам ми повсякчас поступалися й багатством, і хитрістю. Щодо греків, то ми завжди програвали їм у знаннях. Аби врівноважити ці свої недоліки, римляни завжди набирали до війська лише найкращих, а потім приділяли посилену увагу їхній військовій підготовці. Будь-які командири знають, наскільки важливо загартовувати солдатів постійними вправами, відточуючи усі прийоми, що можуть хоч раз знадобитися воякам на полі бою. Мужність солдата зростає разом із його професійною підготовкою. Тоді він рветься використати на практиці те, чим його навчили володіти так досконало. Оскільки найвідважнішим солдатам командир дає найнебезпечніші