read-books.club » Пригодницькі книги » Вершник без голови 📚 - Українською

Читати книгу - "Вершник без голови"

202
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вершник без голови" автора Майн Рід. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 174
Перейти на сторінку:
не встигли вони зауважити щось із цього приводу, як побачили, що незнайомець скаче назад. Секунд за десять він знову став перед ними. Всі чекали почути від нього про те, що змусило його повернутися.

— Боюся, сліди мого коня вам мало допоможуть. Після пожежі тут побували мустанги.[9] Вони залишили тисячі своїх слідів. Щоправда, мій кінь підкований, але ви навряд чи зможете вирізнити відбитки його копит, тим більше, що на цьому згарищі всі кінські сліди майже однакові.

— Що ж нам робити? — розпачливо спитав плантатор.

— На жаль, містере Пойндекстере, я не можу затриматись, щоб вивести вас до річки. Я везу спішну депешу до форту. Якщо ви таки загубите мій слід, тримайтесь так, щоб сонце було у вас праворуч, а ваші тіні падали ліворуч під кутом близько п'ятнадцяти градусів до напрямку руху. І так навпростець миль із п'ять. А тоді побачите попереду верхівку високого дерева — кипариса. Ви впізнаєте його, бо вона відсвічуватиме червоним. Їдьте просто до того дерева. Воно стоїть на березі річки, а поруч там і брід.

Молодий вершник знову напнув поводи, наготувавшись поскакати геть, та щось спинило його. То були блискучі темні очі, які дивилися на нього з-за завісок карети. Він тільки тепер помітив їх.

Власниця тих очей ховалася в тіні, але й там було досить видно, щоб побачити її прекрасне личко. Навіть більше — вершник помітив, що її очі звернеш на нього і в них світиться жвава цікавість, аж мало не приязнь.

Він мимоволі відповів сповненим захвату поглядом, який йому навряд чи вдалося приховати. А тоді, щоб не здатися зухвалим, рвучко одвернувся і знову заговорив до плантатора, що саме закінчив дякувати йому за допомогу.

— Я не заслуговую на подяку, — відказав незнайомець, — бо залишаю вас і ви можете знову збитися з дороги. Але, як я вже казав, часу в мене обмаль.— І він подивився на годинник, так ніби не хотів рушати далі сам-один.

— Ви дуже люб'язні, сер, — сказав Пойндекстер. — Але гадаю, що, керуючись вашими порадами, ми таки вийдемо до річки. Сонце вкаже нам…

— Ні, я оце подивився на небо й боюся, що нічого вам сонце не вкаже. На півночі збираються хмари. Десь за годину вони можуть закрити сонце — так чи так, а це станеться раніше, ніж ви побачите той кипарис. Отже, нічого не вийде… Стривайте! — мовив він, трохи подувавши. — Я знайшов раду. Ви поїдете слідом від мого ласо!

Кажучи це, він зняв з луки сідла згорнуту кільцями мотузку й кинув її вільний кінець на землю, а другий прив'язав до кільця на сідлі. Потім, піднявши капелюха — головним чином до карети, — вдарив коня острогами й знову помчав вигорілою прерією.

Його ласо, спадаючи з крижів коня, простяглось ярдів на десять позаду й залишило на згарищі звивисту смугу, так наче там проповзла змія.

— Дуже дивний хлопчина! — зауважив плантатор, дивлячись услід вершникові, що зник у хмарі чорної куряви. — Мабуть, треба було спитати, як його звуть.

— А я б сказав, дуже зухвалий хлопчина, — похмуро мовив Колхаун, повз чию увагу не пройшов ні погляд, кинутий незнайомцем на карету, ні той, якому він був відповіддю. — Що ж до його імені, то не думаю, що це багато важить. Він міг би назватися й вигаданим ім'ям. У Техасі повно таких жевжиків, що, потрапивши сюди, прибирають нове ім'я — чи то задля милозвучності, чи то з якихось інших міркувань.

— Слухай, кузене Касе, — озвався молодий Пойндекстер. — Ти несправедливий до нього. Як на мене, він чоловік благородний і освічений, гідний найкращого ймення.

— Благородний? Оцей виряджений павич! Де там у біса! Я ще ніколи не бачив, щоб благородні люди напинали на себе мексиканське ганчір'я. Це роблять тільки пройдисвіти. Б'юсь об заклад, що і цей з таких.

Поки тривала ця невелика суперечка, прекрасна пасажирка в кареті, нахилившись до віконця, з неприхованою цікавістю проводжала очима вершника, який швидко віддалявся.

Певно, саме цим і пояснювався той уїдливий тон, яким заговорив до неї Колхаун.

— Що з тобою, Лу? — спитав він, під'їхавши зовсім близько й стишивши голос, щоб його не почули інші. — Здається, тобі не терпиться? Може, ти хотіла б поїхати разом з тим хизуном? То ще не пізно — я дам тобі свого коня.

Дівчина відкинулась на сидінні карети, явно невдоволена й цими словами, і тоном, яким їх було промовлено. Але її невдоволення не вилилось у сердиту гримасу чи гнівну тираду — Луїза приховала його, і єдиною її відповіддю Колхаунові був дзвінкий сміх, куди образливіший для нього.

— Он як! Отож я й подумав, що все це не просто так, бо бачив, як ти видивлялась у віконце. Так наче хотіла призначити побачення цьому розцяцькованому кур'єрові. Певно, тебе привабило його барвисте вбрання? Кажуть, птаха впізнають по пір'ю. Але в цього птаха пір'я чуже. І, може, я ще колись видеру його разом із добрячим клаптем шкіри.

— Як тобі не сором, Кассію! Ти говориш непристойності!

— Це тобі має бути соромно, Лу, бо ти поводишся непристойно. Дозволяєш собі зацікавитись звичайнісіньким волоцюгою, вирядженим, наче блазень! Та він же всього-на-всього листоноша, якого найняли офіцери форту!

— Листоноша, кажеш? Ну, то я дуже хотіла б отримувати любовні листи з рук такого листоноші,

— Коли так, то скачи за ним і скажи йому про це. Мій кінь до твоїх послуг.

— Ха-ха-ха! Оце насмішив! Та навіть якби я задля жарту надумала наздогнати цього незвичайного кур'єра, то де там це зробити на твоїй ледачій шкапі. Він так мчить на своєму гнідому, що зникне з очей, поки ти встигнеш поміняти для мене сідло. Ні, я його не наздожену, хоч би й як хотіла. А могла б і захотіти!

— Стережись, щоб тебе не почув батько.

— Стережись, щоб він не почув тебе, — відказала Дівчина вже поважним тоном. — Ти мій двоюрідний брат, і для тата — бездоганний взірець, але не для мене, аж ніяк. Я ніколи не давала тобі приводу думати інакше, хіба не правда?

Відповіддю на це дошкульне запитання була похмура мовчанка, за якою вгадувалося роздратування.

— Атож, ти мій кузен, — провадила Луїза суворим тоном, зовсім не схожим на той, яким вона говорила досі, — але не більше. Не більше, капітане Кассію Кол-хауне! Не треба давати мені ніяких порад. Є тільки одна людина, від якої я повинна приймати поради й вислуховувати докори. Отож, паничу Касе, прошу тебе — не читай мені моралі, як оце щойно. Мої думки — і мої вчинки теж —

1 ... 4 5 6 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вершник без голови», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вершник без голови"