Читати книгу - "Причепа"

в сих ні в тих! Круть-верть сюди, туди! так йому погано стало. Поставали ми обидва коло фотелів та й почали вгнізджуватись. Ніяк не влізу в прокляте крісло, таке вузьке! Коли дивлюсь, і пан трохи застряг, бо і сам не влізе гаразд. Ха, ха, ха! - зареготався я, а пан і собі за мною. «Шкода, кажу, пане, й заходу! не задля нас, певно, роблена ця мебіль. Сідаймо де інде, - на софі, абощо!» Сів я та й упірнув у пружини сливе до самого долу, а пан упірнув з другого боку. Сидимо ми, тільки голови наші видно, мов десь за горбами виглядаємо! А софа трісь! лусь! трісь! та все тріщить помаленьку. Одже, од того часу і почав ласкавіше зо мною поводитись, почав навіть руку подавати.

- Випиймо, о. Мойсей, за вічну пам'ять шляхетського, польського гонору! За їх бундючність давню!

Випили й закусили.

- Е, о. Мойсей! ти, бачу, й честі не знаєш. Дивись! вже горілки тільки на дні! - промовив о. Хведор, трясучи останньою горілкою, котра шелестіла в пляшці. - Як же я теперечки добуду другого бутля? Треба хоч рачки лізти в ту хату, бо матушка почує.

О. Хведор знов, ступаючи навшпиньки, пірнув у темні двері. Але матушка, мабуть, звикла навіть через сон стерегти барильця і пляшок з горілкою, - зараз заворушилась. О. Хведор, наче архистратиг з небес, вилинув прожогом з темної хати, держачи в руках чимале барильце, в которому горілка жалібно плескалася в порожньому місці.

- Благовіствуй, земле, радость велію! - каже о. Мойсей.

- Не дуже й «велію», бо тільки на дні, та й то простої, не настояної. Не потрапив на друге барильце… бо в хаті поночі.

- Дарма! давай покуштуємо, яка вона на смак!

- Як же твої сини? - опитав о. Мойсей, впіймавши доброго гедза з стакана.

- Як? Василь вже в філософії, вчиться дуже добре, а менший і досі в нижчих класах, бо все попасає в класах; вигнався аж до неба, а дурний, як треба, - не хоче вчитись! Таке ледащо! мабуть, тим, що в батька свого вдався. Ха, ха, ха!

О. Хведор зареготавсь, аж одна дитина закричала спросоння.

- Хіба ж ти не вчився в школах? - спитав о. Мойсей.

- Який там недовірок його вчився б! Ще в бурсі було сяк-так - вчителі добре приганяли, а я дуже боявся каторжної різки! Раз дали такої прочуханки, що й досі пам'ятаю. Було аж сльози тобі котяться, а таки вилупиш тих проклятих латинів на греків, як «Отче наш»! Перевели мене в семінарію, зачув я волю. Дивлюсь, авдиторів немає, греки та латини валяються в нас попід ліжками. Не вивчиш лекції, - професори й слова не кажуть, - а тут ще й не визивають! Еге, думаю я, аж ось де лахва! Кидай, Хведю, книжки та гуляй! Гуляю я та гуляю, книжки і в руки не беру. Коли зирк! читають на конференції, шо такого-то раба божого Хведора Чепурновського «по малоуспішію і маловозрастію» зоставити в тім-таки класі на другий курс, тобто ще на два роки попасати. От і попасав я, трохи покаявся; перевели мене трохи не в першому розряді. А в філософії я, розшолопавши філософію, як і подобає філософові, покинув знов книжки. Гуляв, гуляв, аж до кінця курса, аж остобісіло! Зберемось було, та все молоді, веселі товариші, п'ємо, танцюємо, співаємо, байдики б'ємо, в карти граємо! Ой, що то за час був гарний, вольний, веселий! Випиймо, о. Мойсей, як ми колись випивали, як стояли в Качуренка! Пом'янімо дні наших веселих молодощів!

О. Мойсей добре поминав свої молодощі, бо дудлив без перерви з свого здорового стакана, вже не дожидаючись частування.

- Але, дивись, о. Мойсей! - крикнув о. Хведор, - вже й барильце спорожнили. Потривай! розкажу ж я твоїй Марії Івановні!

- А я твоїй Марії Василівні, - одказав о. Мойсей.

- Ой, не кажи, братіку!

- А не скажеш моїй? Як не скажеш, то я і твоїй не скажу.

- Вже і в вікнах сіріє, і небо яснішає, світ недалечке. Чи не одпочити б нам, о. Мойсей?

О. Мойсей тільки нахилив голову ще нижче.

- Чи потрапимо ж до нашої постелі? - спитав о. Хведор.

- Потрапимо якось, хоч навпомацки, аби тільки з місця зрушити, - одказав о. Мойсей. - Підведи мене, а я тебе!

Побрались панотці за руки і, підводячи один одного, встали і тихенько подибали до постелі. Ні один навіть не заточився, доки вони дочвалали до другої кімнати.

- Знаєш, о. Хведор, що мені оце опало на думку? Як то пак ми оце вдвох подужали вкласти в копи стільки горілки! Одже ж ми вкутали якраз, мабуть, по два бутлі.

- Я думав, що тобі й справді яка путяща думка прийшла в голову!

Панотці полягали і ще довго балакали, - що далі, то все тихіше.

- Ну що, о. Мойсей, якби після цього всього та скласти нас докупи! Ой, ой, ой! Який би то з нас вийшов здоровий піп! мабуть, якийсь протоєрей або й архієрей!

- Ні! Бог з ним! - одказав о. Мойсей. - Теперечки з одного мене або з тебе вийшов би цілий причет церковний. Адже ж тієї горілки, що ти видудлив, стало б, певно, на ввесь причет!

- Чи не випити нам ще до подушки? Тут в моїй келії є пляшка настоєчки. Я ховаюсь-таки од своєї жінки, - осьдечки я приховав! - сказав о, Хведор.

- Як випити, то й випити! Я не цураюсь того добра.

О. Хведор достав пляшку з-під якихсь паперів, - здається, «Єпархіальних відомостів», завішаних одежею, сів на ліжку, випив сам і почастував о. Мойсея.

- Ой, добра ж оця настоєчка, взяв би її лихий!

- Ну, вилиймо за своїх овець, за «пасомих»! Випили і сиділи хвилинку мовчки.

- Ну, випиймо за протоєреїв та архієреїв! Випили знов і трохи мовчали.

- Випиймо за «христолюбивоє воїнство»! Йому перше місце! Куди ж нам до їх, о. Мойсей!

- Ну, випиймо ще востаннє - «на сон грядущих», - додав о. Мойсей.

- Одже ж, ти, панотче, здається, пив би і через сон; так оце розохотивсь, - одказав о. Хведор.

Полягали панотці і довгенько гомоніли щось, вже не слухаючи один одного.

- Як твоя Марія Івановна оце ночує сама вдома? - спитав о. Хведор.

- Що? що таке? Гуска Івановна, заправлена на горілці?.. - замолов нісенітницю о. Мойсей та й заснув.

II

На другий день сонце високо підбилося вгору, а панотці ще одпочивали. Тричі закипає, тричі