Читати книгу - "Історія УПА"

Німці постійно намагалися знищити український партизанський рух. Найбільшуоперацію з таким заміром провів генерал СС фон дем Бах, який вважався спеціалістом по боротьбі з партизанами (згодом у 1944 р. він керував придушенням Варшавського повстання).

Знаючи про вороже ставлення місцевого люду до радянської влади, у своїй пропаганді фашисти зводили наклепи на ОУН та УПА, називаючи їх провідників більшовицькими агентами. Так, у летючці, підписаній фон дем Бахом у 1943 р., стверджувалось, що «червоні волоцюги» поширюють відозву маршала Василевського, «де від імені масового вбивці з Вінниці і Катиня червоного товариша Сталіна урочисто признано українського вожака бандитів Бандеру старшим большевиком совєтської України… У відповідному часі він (Бандера - Ю. К.) і його саботажники будуть в днях перемоги Європи покарані спільно з комуністичними бандитами».

Фон дем Баха перекинули з Білорусії для керівництва каральними операціями проти УПА. Німецький генерал оточив своїми дивізіями всю Крем'янеччину. Гонитва за повстанцями тривала близько тижня і була безуспішною. УПА і надалі продовжувала боротьбу.

Говорячи про українські збройні формування часів другої світової війни, не можна обминути увагою дивізію «Галичина» - збройну частину при СС («Ваффен СС Дивізія»), яка воювала на боці вермахту. Тим більше, що офіційна Радянська історіографія до сьогоднішнього дня ілюструє на її прикладі «зрадницьку суть українського буржуазного націоналізму».

Взагалі історія виникнення та діяльності різних військових з'єднань, які формувалися з народів, то зазнали сталінського рабства і воювали проти Радянського Союзу на боці Гітлера, надзвичайно складна.

›Першою та кою бойовою одиницею у склад і фашистського вермахту був п'ятий полк Донських козаків, котрий як 436 батальйон піхоти Червоної Армії нараховував 77 офіцерів, 1 799 сержантів і рядових. Цей полк перейшов до німців у серпні 1941 р. на чолі із своїм командиром майором І. Н. Кононовим. Найчисельнішою була «Русская Освободнтельная Армия» (РОА), яка нараховувала близько 800 тисяч осіб. Нею командував колишній радянський генерал А. Власов. Друга за чисельністю «Русская Освободительная Народная Армия» (РОНА) під проводом генерала М. Камінського, що налічувала 20 тис. бійців, була створена наприкінці 1941 - на початку 1942 р. Пізніше вона отримала назву СС «Штурмбригада» і «прославилась» своїми жорстокостями у придушенні Варшавського повстання. Недарма командуючий варшавськими повстанцями генерал Бур-Коморовський, підписуючи угоду з німецьким командуванням про капітуляцію своїх частин, домагався, щоб польських полонених не конвоювали солдати Камінського. У 1942-1943 рр. ще одна Естонська і Латишські дивізії були включені до частин СС, хоча німці і не вважали їх есесівцями. Були також подібні формування, до яких входили представники інших республік.

Головний мотив, який спонукав всі ці військові з'єднання воювати на боці Німеччини, був один - ненависть до сталінської імперії. Про це відверто заявляли на судовому процесі А. Власов, Ф. Трухін та інші командири РОА. Вони не заперечували співробітництва з німцями, але й не визнавали себе зрадниками своєї Батьківщини. Тому-то суд над власівцями мав закритий характер. Їх повісили після жорстоких катувань, не добившись вигідних для Сталіна зізнань.

Як відомо, формування дивізії «Галичина» розпочалося у 1943 р., коли стало зрозуміло, що Німеччина війну програє. Певні політичні кола середовища мельниківців вважали, що, опинившись перед загрозою червоного нашестя, Україна повинна створити регулярну національну армію, яка б тимчасово стала під німецький прапор, а у випадку, коли США та Великобританія почнуть війну з СРСР, була здатна, маючи вишкіл, в союзі з арміями цих держав вибороти незалежність Батьківщині.

Організатори дивізії "Галичина" професор В. Кубійович та колишній сотник Української Галицької Армії Дмитро Паліїв посилались на досвід січових стрільців, які до слушного часу воювали на боці Австро-Угорщини, а відтак створили кістяк армії ЗУНР.

Певна частина української молоді піддалась на таку агітацію. До того ж, незважаючи на проголошуваний принцип добровільності, молодь була поставлена перед дилемою: або їхати на примусову працю до Німеччини, або записуватись до дивізії.

Відступаючи, німецька армія відчувала потребу у поповненні. У своїх планах фашисти відводили дивізійникам роль гарматного м'яса. Зрештою, так воно і сталось. 27 липня 1944 року 11-тисячна дивізія «Галичина» під Бродами в першому ж бою була розгромлена радянськими військами, втративши близько половини особового складу! Три тисячі вояків дивізії пішли в ліси і об'єдналися з УПА.

ОУН Бандери, яка здійснювала політичне керівництво Українською Повстанською Армією, від самого початку вкрай негативно ставилась до створення дивізії "Галичина". Воююючи проти всіх окупантів, українські повстанці були безкомпромісними. Головна команда УПА накладала заборону на ведення переговорів з німцями, видавши з цього приводу документ. 7 лютого 1944 р. командира одного з відділів УПА-Північ А. Антонюка-Сосенка, який порушив цю заборону, військовий суд засудив на кару смертну.

Окремої розповіді заслуговує боротьба УПА з радянськими партизанами. Головним тереном дій червоних партизанів були Полісся і Волинь. Найменш придатною для їх діяльності була Галичина. Однак командування Червоної Армії вважало за доцільне поширити свій вплив і сюди. З цих мотивів весною 1943 р. з Лівобережної України вирушає в рейд кількатисячний загін більшовицьких партизанів під командуванням С. Ковпака, який через Полісся, східним краєм Волині, через Житомирщину і Кам'янсць-Подільщину проходить на Тернопільщину і повз Бучач, Підгайці, Галич доходить пізнім літом до Карпат. Спочатку ковпаківцям вдалося досягти з командуванням УПА домовленості про нейтралітет. Однак пізніше, виконуючи пряму вказівку Сталіна, Ковпак завдав УПА удару в спину. Авантюра закінчилася трагічно для ковпаківців. Вони були розбиті, врятуватись в Карпатах вдалося лише небагатьом. На Волині загонам УПА вдалось відкинути червоних партизанів на схід, за річку Случ і на північ за лінію Ковель-Сарни. Значні бої відбулися в околицях Сарн, і на Володимирівщині. Так, наприклад, 14 червня 1943 р. в запеклому бою відділ УПА зіткнувся із сильним загоном більшовицьких партизанів - парашутистів (це були агенти-професіонали з НКВС) між селами Карпилівка і Ленчин на Рівенщині. Більшовицький загін було вщент розгромлено, повстанці захопили штабні документи, багато зброї, амуніції. Наприкінці вересня 1943 року на Волині з'явився радянсько-партизанський загін О. Федорова. УПА поблизу с. Плевно дала йому бій, який тривав цілий день. Полягло близько ста червоних партизанів.

На початок 1944 року кількість бійців УПА сягала сто тисяч чоловік. А скільки ще пройшло через УПА, не залишаючись у ній. До речі, на той час на всій території України нараховувалось лише 39 тисяч радянських партизанів. Це ще раз доводить, що основний тягар збройної боротьби в тилу німецьких окупантів винесла на своїх плечах Українська Повстанська Армія, бойові успіхи якої більшовицьке підпілля часто-густо приписувало собі.

В ході боїв проти німецьких та радянських загонів у