Читати книгу - "Пригоди Незнайка і його товаришів"

Поспішайко навчився керувати цим автомобілем, і, якщо кому-небудь хотілося покататись, Поспішайко катав і нікому не відмовляв.

Найбільше любив кататись на автомобілі Сиропчик, бо під час поїздки він міг досхочу пити газованої води з сиропом. Незнайко теж дуже любив кататись на автомобілі, і Поспішайко часто його катав. Але Незнайкові захотілось самому навчитись водити автомобіль, і він став просити Поспішайка:

— Дай мені поїздити на автомобілі. Я теж хочу навчитися керувати.

— Ти не зумієш, — сказав Поспішайко. — Це ж тобі машина! Тут розуміти треба.

— А що тут розуміти! — відповів Незнайко. — Я бачив, як ти керуєш. Смикай за ручки та крути кермо. Все просто.

— Це тільки здається, що просто, а насправді важко. Ти й сам уб'єшся і машину розіб'єш.

— Ну, гаразд, Поспішайку! — образився Незнайко. — Попросиш ти в мене що-небудь, я тобі теж не дам.

Одного разу, коли Поспішайка не було вдома, Незнайко заліз в автомобіль, що стояв на подвір'ї, і ну смикати за підойми і натискувати на педалі. Спочатку в нього нічого не виходило, потім машина раптом заторохтіла її поїхала. Коротульки побачили це у вікно її повибігали надвір.

— Що ти робиш? — закричали вони. — Уб'єшся!

— Не вб'юся, — відповів Незнайко й тут же наїхав на собачу будку, що стояла посеред двору.

Трах-та-ра-рах! Будка розпалась на тріски. Добре, що Булька встиг вискочити з будки, а то Незнайко і його задавив би.

— От бачиш, що ти наробив! — закричав Знайко. — Зупинися зараз же!

Незнайко злякався, хотів зупинити машину і смикнув за якусь ручку. Та машина, замість того щоб зупинитися, поїхала ще швидше й налетіла на альтанку. Трах-та-ра-рах! Альтанка розпалась на шматочки. Незнайка з ніг до голови засипало трісками. Однією дошкою дістало по спині, другою тріснуло по потилиці.

Незнайко вхопився рукою за кермо і давай крутити. Автомобіль гасає по двору, а Незнайко кричить на всю горлянку:

— Братці, відчиніть швидше ворота, а то я тут усе перетрощу!

Коротульки відчинили ворота, Незнайко виїхав із двору і помчав вулицею. Почувши гамір, з усіх дворів вибігали коротульки.

— Бережись! — кричав Незнайко і мчав уперед.

Знайко, Якосьбудько, Гвинтик, лікар Пілюлька та інші коротульки бігли за ним. Але де там! Вони не могли його догнати.

Незнайко кружляв по всьому місту й не знав, як зупинити машину.

Зрештою автомобіль домчав до річки, упав з кручі й перекидом покотився униз. Незнайко випав з машини й лежав на березі, а газована машина впала в річку й потонула.

Знайко, Якосьбудько, Гвинтик і лікар Пілюлька підхопили Незнайка й понесли додому. Всі думали, що він уже мертвий.

Вдома його поклали в ліжко, і лише тут Незнайко розплющив очі. Він оглянувся довкола й спитав:

— Братці, я ще живий?

— Живий, живий, — відповів лікар Пілюлька. — Тільки лежи, прошу тебе, мені тебе оглянути треба.

Він роздягнув Незнайка й оглянув. Потім сказав:

— Дивно! Всі кістки цілі, тільки синяки є та декілька скіпок.

— Це я за дошку спиною зачепився, — сказав Незнайко.

— Доведеться витягати скіпки, — похитав головою Пілюлька.

— А це боляче? — злякався Незнайко.

— Анітрошки. Ось дай я зразу найбільшу витягну.

— Ой! — заверещав Незнайко. — Ай-ай!

— Що ти? Хіба болить? — здивувався Пілюлька.

— Ще як болить!

— Ну, потерпи, потерпи! Це тобі тільки так здається!

— Ні, не здається! Ой-ой! Ай-я-й!

— Ну, чого ти кричиш, наче я тебе ріжу? Я ж тебе не ріжу.

— Болить! Сам казав, що не болітиме, а тепер болить.

— Ну, тихше, тихше! Ще одну скіпку треба витягти.

— Ой! Не треба! Не треба! Краще я із скіпкою буду!

— Не можна! Наривати почне.

— Уй-уй-уй!

— Ну, вже все. Тепер треба тільки йодом помазати.

— А це боляче?

— Ні, йодом не боляче. Лежи спокійно.

— А-а-а!

— Не галасуй, не галасуй! На машині кататись любиш, а потерпіти трошки не любиш!

— Ой, пече як!

— Попече та й перестане. Зараз я тобі градусник поставлю.

— Ой, не треба градусника! Не треба!

— Чому?

— Буде боліти!

— Та від градусника не болить!

— Ти все кажеш — не болить, а потім болить!

— От чудний! Та хіба я тобі ніколи градусника не ставив?

— Ніколи.

— Ну ось тепер сам побачиш, що це не боляче, — сказав Пілюлька й пішов по градусник.

Незнайко схопився з ліжка, вистрибнув у відчинене вікно і. втік до свого приятеля Гунька. Лікар Пілюлька повернувся з градусником, дивиться, а Незнайка нема.

— От і лікуй такого хворого! — пробурчав Пілюлька. — Його лікуєш, лікуєш, а вій вистрибне у віконце і втече. Ну, куди це годиться!

Розділ шостий

ЯК ЗНАЙКО ПРИДУМАВ ПОВІТРЯНУ КУЛЮ

Знайко, який дуже любив читати, начитався у книгах про далекі країни й про різні цікаві мандрівки. Часто, коли вечорами робити було нічого, він розповідав своїм друзям про вичитане в книжках. Малюки дуже любили такі розповіді. Вони з цікавістю слухали про далекі країни, яких ніколи не бачили, але найбільше любили слухати про мандрівників, тому що з мандрівниками трапляються різні неймовірні історії і всякі дивовижні пригоди.

Наслухавшись таких історій, малюки стали мріяти про те, щоб і собі помандрувати. Деякі радили здійснити піший похід, інші пропонували сісти на човни й поплисти по річці, а Знайко сказав:

— Давайте зробимо повітряну кулю й на ній полетимо.

Ця вигадка дуже сподобалась усім. Коротульки ще ніколи не літали на повітряній кулі, і всіх малюків це дуже цікавило. Ніхто, звичайно, не знав, як робити повітряні кулі, але Знайко сказав, що він усе обміркує і тоді пояснить.

І от Знайко став думати. Думав він три дні її три ночі й придумав зробити кулю з гуми. Коротульки вміли добувати гуму. В їхньому місті росли квіти, схожі на фікуси. Якщо надрізати стебло такої квітки, то з нього витікає білий сік. Цей сік поступово гусне і перетворюється на гуму, з якої можна робити м'ячі її калоші.

Коли Знайко це придумав, він наказав коротулькам збирати гумовий сік. Усі приносили сік, для якого Знайко приготував велику бочку. Незнайко теж пішов збирати сік і зустрів на вулиці свого приятеля Гунька, який грався з двома малючками в скакалки.

— Послухай-но, Гуньку, яку ми штуку придумали, — сказав йому Незнайко. — Ти, брат, луснеш від заздрощів, коли дізнаєшся.

— От і не лусну, — відповів Гунько. — Дуже мені потрібно лускати!

— Луснеш,