Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

417] Нині ж і недовговічен єси й найнещасніший разом

418] Над усіма. В злий час я в покоях тебе породила.

419] Та громовладному Зевсові аж на Олімп многосніжний

420] Все я піду розказать, - може, зважить-таки він на мене.

421] Ти ж тим часом лишайсь поблизу кораблів бистрохідних,

422] Гнів на ахеїв тримай, але од війни ухиляйся.

423] На береги Океанові Зевс учора на учту

424] До ефіопів пішов бездоганних, а з ним всі богове.

425] Аж на дванадцятий день до Олімпу назад він прибуде.

426] Отже, до Зевса у дім я піду тоді міднопорогий,

427] І до колін припаду, і вблагати його постараюсь».

428] Мовивши так, відійшла вона й сина свого залишила

429] З гнівом у серці за дівчину, ту, підперезану гарно,

430] Піп відібрали її силоміць. Одіссей же тим часом

431] В Хрісу прибув і священну з собою привіз гекатомбу.

432] Щойно у глибоководну ввійшли вони гавань, вітрила

433] Зразу згорнули й на чорному їх кораблі поскладали,

434] Щоглу в гніздо притягнули, на линвах її опустивши

435] Спритно, до пристані свій корабель підігнали на веслах,

436] Кинули котви Камінні, причали як слід закріпили,

437] Вийшли на берег морський через хвилі прибою шумливі

438] Й далекосяжцеві Фебу святу привели гекатомбу.

439] Із корабля мореплавного юна зійшла й Хрісеїда.

440] До олтаря підводить її Одіссей велемудрий,

441] Батькові в руки здає і так промовляє до нього:

442] «Хрісе, до тебе послав мене владар мужів Агамемнон

443] Доньку вернути тобі й за данаїв святу гекатомбу

444] Фебові скласти, щоб виявив їм свою ласку володар

445] Той, що силу нещасть велетужних наслав на аргеїв».

446] Мовив і в руки віддав її батькові, й радо прийняв той

447] Любу дочку. Тим часом багату вони гекатомбу

448] Богові круг олтаря мармурового в лад розмістили,

449] Руки умили й взяли ячменю зернистого з сіллю.

450] Голосно Хріс поміж ними, здіймаючи руки, молився:

451] «Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну

452] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш!

453] До молитов моїх ти і раніш прихилявся уважно

454] І, вшанувавши мене, покарав єси тяжко ахеїв.

455] Тим-то і нині прошу - вволи моє щире благання

456] Та одверни і тепер від данаїв загибель ганебну».

457] Так він молився, й почув його Феб-Аполлон срібнолукий.

458] А по молитві ячменем і сіллю посипали жертви,

459] Шиями вверх підтягли, закололи і шкіру з них здерли;

460] Стегна усім позрізали, у два їх шари обгорнули

461] Жиром білованим, зверху ще й м'яса наклали сирого.

462] Старець усе це на дровах спалив, іскристим поливши

463] Жертву вином; юнаки з п'ятизубцями поруч юрмились.

464] Стегна усі попаливши й жертовних утроб скоштувавши,

465] М'яса покраяли решту, на гострі рожни настромили,

466] Все обережно спекли й познімали з вогню своєчасно.

467] А як упорались з цим і до спільної учти взялися,

468] Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку.

469] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

470] Юні слуги, вина у кратери наливши по вінця,

471] Кожному в келих черпали, богам узливання вчинивши.

472] Співами цілий день юнаки ублажали ахейські

473] Гнівом пойнятого бога, пеани співаючи звучні

474] Далекосяжцю в пошану, і він з задоволенням слухав.

475] Сонце тим часом зайшло і темрява землю окрила,

476] Спать полягали усі поблизу корабельних причалів.

477] Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

478] В путь подалися вони до просторого стану ахеїв.

479] Вітру попутного дав Аполлон їм, стрілець дальносяжний.

480] От вони вправили щоглу і білі вітрила напнули,

481] Зразу ж середнє надулось вітрило, і хвиля пурпурна

482] Із-під корми корабля швидкоплинного вмить зашуміла.

483] Легко по хвилях він біг, верстаючи путь морехідну.

484] А як уже допливли до просторого стану ахеїв,

485] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий

486] І над піском на високих підпорах його укріпили

487] Та й по своїх кораблях і наметах усі розійшлися.

488] В гніві тим часом сидів при своїх кораблях швидкоплинних

489] Богонароджений син Пелеїв, Ахілл прудконогий;

490] Ані ходив він на раду, де слави мужі набувають,

491] Ані на подвиги ратні, лиш миле ятрив своє серце,

492] Нудячи світом, душею ж борні він жадав бойової.

493] От удванадцяте вже світанкова зоря народилась,

494] І до Олімпу боги повернулися вічноживущі

495] Разом усі, йшов попереду Зевс. Не забула Фетіда

496] Ревних благань свого сина й, морські залишаючи хвилі,

497] З раннім туманом зійшла на Олімп і на небо велике.

498] Там громозвучного бачить Кроніда вона, що самотньо

499] На височіні Олімпу сидів многоверхого в хмарі.

500] Сіла вона біля нього й, коліна обнявши рукою

501] Лівою, до підборіддя правицею злегка торкнулась

502] І почала владаря Кроніона Зевса благати:

503] «Зевсе, наш батьку! Якщо з-між безсмертних словом чи ділом

504] Я коли-небудь тобі догодила, вволи мою волю -

505] Сина мого пошануй, бо коротковічніший всіх він

506] Інших. Скривдив його володар мужів Агамемнон

507] Тяжко - узяв нагороду його й нею сам володіє.

508] Ти ж, олімпійцю, за нього пометись, промислителю Зевсе.

509] Війську троянському дай перемогу, аж поки ахеї

510] Сина вшанують мого і пошаною знову звеличать».

511] Мовила так. Не сказав ані слова їй Зевс хмаровладний,

512] Довго він мовчки сидів. Вона ж, охопивши коліна,

513] Так їх, припавши, й тримала, і знову благала удруге:

514] «Дай обіцянку несхибну, на згоду кивни головою

515] Чи запереч, ти ж до страху байдужий, щоб знала напевно,

516] Як я, богиня, найменш пошанована поміж богами».

517] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:

518] «Справи погані, коли приневолиш мене посваритись

519] З Герою - лаять почне вона й тяжко мені докоряти.

520] Серед безсмертних богів вона й так уже вічно зі мною

521] Свариться й каже, що я троянам в боях помагаю.

522] Тож повертайся мерщій, щоб тебе не помітила часом

523] Гера. На мене цілком покладись, про все я подбаю.

524] Навіть, як хочеш, кивну головою, щоб знала напевно.

525] Це для безсмертних богів запорука від мене найбільша

526] Слова мого: бо безповоротне, повік нерушиме

527] І невідхильне воно, якщо я кивну головою».

528] Мовив Кротон, чорногустими здвигнувши