Читати книгу - "Шовковий шнурок"

— Це зрозуміло: він сам довгі роки був рабом.

— Ну, гаразд, тебе не переговориш… Веди мене до неї!

— Прошу, бейефенді… Після того як дівчина хотіла викинутися з вежі, я, з вашого наказу, поселив її внизу, в круглій оді. її день і ніч стереже стара Фатіма…

Вони спустилися по мармурових сходах на перший поверх, і кизляр-ага провів Кара-Мустафу в кімнату у вежі.

Біля вікна, на канапі, сиділо дві жінки — стара й молода. Побачивши великого візира, вони миттю схопилися і застигли в низькому поклоні.

Кизляр-ага кивнув старій головою.

— Фатіма, ходімо зі мною!

Стара швидко вийшла. Молода зробила рух, ніби хотіла затримати її, але потім, гордо випроставшись, сміливо глянула на Кара-Мустафу і вже не зводила з нього очей.

Це була Златка.

Та як вона змінилася за той час, що провела в неволі. Коли б її міг зараз побачити Арсен, її коханий, навіки втрачений Арсен, він одразу й не впізнав би дівчину.

Одягнута в розкішне шовкове вбрання, взута в мережені золотими й срібними нитками черевички, скупана в гаремній лазні, де підігріту воду скроплюють трояндовою олією, від чого шкіра набирає ніжності й пахощів троянд, вона здалася б йому надто красивою, але водночас і чужою. Він помітив би, як вона змарніла, як під очима залягли тіні, що надали її личку тієї привабливості, яку цінують у палацах вельмож, але яка зовсім не пасує красуням Старої Планини чи українського степу. Він помітив би також, як примеркли її чудові сині очі і в них зачаїлися глибокий сум і безнадія.

Кара-Мустафа якийсь час мовчки милувався красою дівчини. На одну мить у нього зринула думка, що її прислав йому в подарунок Юрій Хмельницький, якого він одним розчерком пера викинув, мов ганчірку, на смітник, але він одразу ж відігнав її. Чи годиться тривожити сумління через якогось недолугого гетьмана-гяура? Зовсім інша річ — власні почуття. З ними варто рахуватися!

А ці почуття ось уже який тиждень бентежать його. Смішно подумати: він закохався, як хлопчисько! Відколи в Ейюбі з'явилася ця дівчина, він утратив спокій. Спочатку думав, що то буде одна з багатьох сотень одалісок, якими переповнений його гарем і які були йому зовсім байдужі. Але коли несподівано одержав од дівчини одкоша і вона пригрозила, що заподіє собі смерть, як тільки він насмілиться доторкнутися до неї, почуття його спалахнули, мов у юнака, і він зрозумів, що це серйозно.

Кохання і радувало його, бо раптом він відчув, що ще досить молодий і повен пристрастей, і злило, бо вперта дівчина спочатку й чути не хотіла про його домагання. А потім — захворіла…

Він таїв свої почуття від усіх. Здогадувалися про них тільки стара Фатіма та кизляр-ага. Ну, і, звичайно, знала Златка…

Від його пильного погляду не приховалося, що за останній час дівчина змінилася. Замість приреченості й страху в її очах світилася відчайдушна рішучість, а в міцно стиснутих вустах і гордо піднятій голівці вгадувалася сильна воля.

О аллах екбер! І таку ніжну, мов весняний ранок, і горду, мов царівна, красуню віддати султанові? Щоб вона стала його ка-дуною? Нізащо!

Ні, він не зламає свого щастя власними руками! Він зуміє об-хитрити султана і не віддасть йому цю дівчину до того часу, поки сам не стане султаном країн Золотого Яблука. А тоді… А тоді зробить її своєю баш-кадуною, тобто першою дружиною, або краще — імператрицею… Він візьме з нею законний шлюб у віденському соборі святого Стефана, який після завоювання Відня буде називатися мечеттю Ая Стефано, і вона народить йому шаха-заде, принца, наслідника престолу. Так він покладе початок новій династії, яка правитиме всіма країнами Золотого Яблука — Європою. Династії Кепрюлю! Не великих візирів Кепрюлю, а імператорів!

Але поки це буде, поки на голові ще не сяє імператорська корона, треба бути хитрим і передбачливим, щоб про ці думки не дізналася жодна собака. А з султаном вести тонку гру до останнього дня, і головним козирем у ній буде ця прекрасна полонян-каї Як добре, що йому спала на думку така туманна обіцянка султанові: подарувати дівчину після перемоги над гяурами! Отже, у нього буде вдосталь часу, щоб маневрувати і зберегти Златку для себе… Хоча й треба кожної днини ждати від султана нового нагадування — тоді доведеться пожертвувати своїм почуттям і відпровадити полонянку в султанський гарем… Та до того далеко!

Він ще раз пильно глянув на дівчину. «Справді, лікар П'єтро правильно визначив її хворобу: у неї болить душа, — подумав із сумом, запримітивши глибоку зажуру в її прекрасних очах. — Але ж здавна відомо, що душу лікують не травами, не мазями і навіть не цілющими водами, а часом і добрим словом».

Златка стояла мовчки, в напруженому чеканні і не зводила з нього тривожного погляду. Вона була прекрасна, як ніжна польова квітка…

Кара-Мустафа стримав зітхання. Хай йому біс, коли б не султан, ця польова царівна — хотіла б вона того чи ні — розділила б з ним його ложе!

Златка розцінила по-своєму думки й іючуття великого візира, що мимоволі відбилися на його обличчі, і в її очах знову промайнув страх.

— Не бійся мене, пташко. Я не заподію тобі зла, — лагідно сказав Кара-Мустафа, ступаючи крок наперед.

— Я не боюся. Аллах захистить мене, — зіщулилася Златка.

— Не аллах, а я, дівчино… Я захищу тебе від усього злого на свііі! Бо в моїй владі — робити дибро і зло. Ти це розумієш?

— Розумію. Тоді зроби добро — відпусти мене… Кара-Мустафа усміхнувся.

— Дурненька, ніде тобі краще не буде, як тут. Скільки красунь з усього світу вважали б за честь і щастя стати моїми одалісками!

— Я ніколи не погоджуся стати наложницею навіть самого падишаха! — гордо випросталася Златка, і в її словах прозвучала така твердість, що Кара-Мустафа здивувався.

— Ніби у тебе є вибір!

— Так, у мене є інша можливість…

— Яка?

— Смерть… Я вже не раз казала тобі про це!

— Смерті ніхто не мине… Але такій молодій і красивій дівчині ще треба довго жити. І жити в розкоші, в коханні. І це тобі можу дати тільки я!

— Розкіш — так, кохання — ні.

— Чому?

— Бо я не кохаю тебе і ніколи не покохаю!

Кара-Мустафа розгладив пальцями, прикрашеними коштовними перснями, свою чорну бороду. Гм, давно вже його вуха не чули, щоб хто-небудь, якщо він сповна розуму, перечив йому чи говорив неприємності. А ось ця дівчина посміла! її відверта відповідь боляче стьобнула його по самолюбству. Одначе він проковтнув