Читати книгу - "Розгром"

МАТИ:

— Так… Тільки де ж вона?.. (зідхнула) — Чи може вже її й живої немає… Боже, Боже… Там в Харкові люди мруть, як мухи, від голоду… Котів поїли…

КАТРЯ з глибоким переконанням:

— Приїде, мамо, приїде… Ви приїхали і вона приїде… Ольга не така щоб загинути… От Ви теж…

— Так то ж я… Я пішки прийшла, та ще й онука привела — ми так поспішали до мами… (посміхається, не пускаючи рукою сльозину, що капосна настирливо видирається).

КАТРЯ:

— І Гриць он прийшов… Всі поприходили… І вона прийде… Десь човгає бідолашна пішки…

МАТИ аж стинається за дочку:

— З Харкова і сюди — пішки!.. (хитає скрушно головою) — Та по такій грязюці!.. Та в такий час!..

ГРИЦЬ, малюючи:

— А Вам, мамо, хіба з Києва було ближче?

— Так то ж з Києва!.. І то ж мені…

— А то нашій Ользі!.. (сміється) — Ви погано знаєте географію, мамо…

МАТИ, програвши дискусію, посміхається:

— Дай, Боже… (хреститься. Бере валізку й клунки шепчучи — «Все, все покинула… Тільки й донесла…» — перекладає клунки на інше місце, розкрила валізу, любовно виймає кілька фотографій) — Ось вона якою була, як їх вивозили з тим заводом… А це АНДРІЄВА. Ще перед Сибіром… Тільки но побралися…

ГРИЦЬ, вперше побачивши обличчя зятя:

— Оце її чоловік?.. (сумно)… Так я його й не бачив… (дивиться довго, передає Катрі, — та, обтерши обидві фотокартки ніжно, поставила їх рядом на столі; мати тим часом вийшла з речами; Гриць вшнипився очима в фотокартки і, забувши про все, довго дивився. А далі зідхнув та до Катрі) — Так, кажеш, уряд у Києві?.. Може й він (кивнув на фотокартку) — і Андрій в уряді?.. Він же теж ніби був там… з Остапом Вишнею… на каторзі…

КАТРЯ з запалом:

— А чому ні!?. Еге ж, ну, скажи — чому ні?..

ГРИЦЬ:

— …і я був на каторзі…

— Ні, ти скажи — чому ні?!.

— А тому ні, що я от — твій брат і професор та ще й каторжник — малюю от коники тут… І то ще добре…

— Ну, то й що!.. Прийде твій час… Та ж така культурна нація!.. і тебе оцінять — за все і за каторгу.

ГРИЦЬ махнув пензлем скептично:

— А-вже ж…

КАТРЯ:

— Ні, ти неможливий… Ось буде нарешті порядок… Ти ж зрозумій — уряд!!. Наш уряд!!!.

ГРИЦЬ:

— Ти ще не розбила термометр?..

КАТРЯ обурено:

— Свинство… Ні, ти зовсім неможливий… Не розумію, чому ти став мистцем… Ти такий, як і Ольга, — упертий і дуже мудрий… Та теж — хеміко-математик… І ти теж — черствий хемік, ще й їдкий, як ціянкалій… Га!.. Поробилися гречкосії хеміками та математиками, і хоч ти лусни.

ГРИЦЬ:

— Та лікарями…

— Ні, ти зовсім, зовсім неможливий… Чого ти смієшся, як… Он уже сивий!..

ГРИЦЬ:

— Сивий… Бо дуже хотів того що й ти от… Та й забагато про те думав — довгі, тяжкі роки… (дивиться на свою милицю, зідхає) — Та…

КАТРЯ:

— То ти не віриш?.. А я вірю… Вірю… Вірю… Я вірю в Правду… Я вірю в європейську цивілізацію… Я вірю в справедливість… Та ж у них на бляхах написано — «ҐОТ МІТ УНС», з нами Бог…

ГРИЦЬ:

— Ну, добре… Я вже вірю. Але… Ти хочеш знати, хто стоїть на чолі «нашого» уряду?

— Не хочу! Не хочу… Я вірю… Я вірю в Правду… Бо нащо ж вони написали «ҐОТ МІТ УНС»?!.

— Гаразд… То може ти хочеш знати, що то за «Гот»?

— Ну?..

— Ось, бачиш, пферди понамальовувані?..

— Сам ти пферд…

Гриць сміється. Катря розхвильована бере знову й листає «СОНЯШНУ МАШИНУ».

ГРИЦЬ сумно:

— Ну, годі, мала… Я зовсім не хочу руйнувати твою, таку прекрасну мрію… Дай, Боже, щоб вона здійснилась… Тільки от…

ЧУТИ РАПТОМ СИРЕНУ АВТОМАШИНИ, ТУПІТ…

ГРИЦЬ почухав голову, одклавши геть пензля:

— Ну, от… Здається йде й сам твій — чи то пак «наш» — уряд. (про себе) Невже справді сам пригнав?!. Не може бути…

Двері широко відчиняються…

5

Входить ФЕЛЬДКОМЕНДАНТ герр МАТІС. В мокрій від дощу ґумовій накидці. Молодий, дуже гарний і дуже набундючений. Чоботи високо заболочені…

За ним увійшло ще двоє старшин — старий віком, грізний вільгельмівськими вусами ОРТСКОМЕНДАНТ і якийсь ЛЯЙТЕНАНТ. А за цими двома ззаду ще два ДОЛМЕТЧЕРИ у військовій уніформі.

Увійшли всі, не привіталися, покинули двері навстіж, мов до стайні зайшли. У МАТІСА в руках стек…

КАТРЯ і ГРИЦЬ встали чемно назустріч. Катря сказала привітно:

— «Добридень»…

А ГРИЦЬ промурмотів про себе, встаючи: — «Чорт… Сам… Та ще й з собою більшого начальника притяг…»

КАТРЯ зніяковіла — ніхто на привітання не відповів.

Замість привітання, МАТІС, подивився на КАТРЮ, що стояла, як укопана, проти нього, подивився на свої заболочені чоботи, підсунув ногою ближчий стілець і поставив праву ногу на нього… А очима — на Катрю, потім на чобіт, потім знову на Катрю. Катря, розгублена, не зрозуміла. МАТІС показав на чобіт стеком, а ззаду почулось ДОЛМЕТЧЕРОВЕ, по-російськи:

— «Витрі!..»

КАТРЯ зблідла, як смерть. Очі зробились великі від страшного обурення, від жаху, від розпуки… Налились сльозами… Глянула безтямно, благально на Гриця… потім на Матіса, що чекав, поляпуючи стеком по своєму плащі… і зробила інстиктовно крок назад…

— Доннер ветер!!. — гримнув раптом МАТІС оскаженіло. — Хамка!.. (і заніс стек, потрясаючи ним) — Хамка!.. Хамка!.. Витри!..

— «Витрі!..» — повторив, як луна, долметчер, виступивши зліва і вже стоячи поруч двох інших начальників, що байдуже стежили за звичною сценою. А повторивши, долметчер визвірився: — Ілі ти нє понімаєшь русского язика!?.

КАТРЯ не рухалась, мов громом прибита… Дивилась просто на коменданта широко одкритими очима, вхопившись лівою рукою за серце…

Тоді виступив ДРУГИЙ ДОЛМЕТЧЕР справа, глянув призирливо на першого і ще дужче визвірився на КАТРЮ:

— «ВИТРИ!.. (і ступнув крок до неї) — ВИТРИ!..» (Катря не ворухнулась) — Гм… Вона не розуміє й по-українському.

Стек зробив енерґійну петлю вгорі, Катря тихо скрикнула, закривши лице руками… Але стек не встиг опуститись…

6

— Ґутен абенд, гер шеф!.. — несподіване м’яке контральто, вимовивши фразу доброю німецькою мовою дуже чемно і дуже привітно, зупинило той стек напівдорозі…

Збоку МАТІСА мов уродилась молода жінка…

Пройшовши непомітно у розчинені двері, вона вийшла з-за спини і зупинилась поруч коменданта. Зовсім молода, вище середнього зросту, дуже вродлива хоч і дуже стомлена. Одягнена в ґумовий плащ з одкинутою кобкою. Голова не покрита мерехтіла крапельками дощу…

— Ольга!.. — ще більше перелякалась Катря, перелякалась за Ольгу, за Гриця, за всіх, і прошепотіла те слово крізь корч