Читати книгу - "Том 3"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Любов
Ви забуваєте другу любов, наприклад, любов Данте. до Беатріче, а я, власне, таку мала на думці.
Милевський
Ну, знаєте* Любов Олександрівно, сі приклади непевні! У трубадурів часом трудно одрізнити: блакитну квітку від адюльтера. А Данте, може, якби мав щастя познайомитися з своєю Беатріче ближче, то теж, може, попросив би її руки, щоб приміряти на неї шлюбний перстень. Тоді б ми мали не «Божественну комедію», а просто комедію під назвою «Як у людей, так і у нас».
Сапя сміється.
Любов
(дивиться на Милевсьтго й хитає головою)
Чого вам любов представляється тільки як драма або комедія? Pardon, ще як балет! Певне, того, що ви присяжний театрал. Любов може бути чудовою поемою, що люди потім перечитують у спогадах, без болю, без лри-крого почуття. Ах, та що я з вами говорю про се — просто профанація! (До Сані.) Саню, серденько, заграй нам що-небудь: кажуть, музика зміняла і каміння в живі істоти, принаймні хоч на хвилину,— чи не пройме вона й Сергія Петровича!
Милевський
Однак, як се розуміти? Чи не з кам’яним болваном ви мене порівнюєте?
Любов
(сміється)
Ну, чого ж? Єсть же і статуї на світі!
Орест
(тихо їй)
Щось-то він мало на статую похожий! v
Саня почала грати якусь салонову п’єсу. Милевський підійшов до неї перегортати ноти; між ними розмова мімічна.
Орест
(до Люби)
Любо, для вас я хтів би вірити, що в наші часи можлива така любов, як у Данте до Беатріче.
Любов
А ви не вірите?
Орест
Часом вірю, часом боюсь вірити!
Любов
Чого боїтесь?
Орест
Знаю, що все-таки се непевна, ненормальна любов, вона якась безвихідна...
Любов
Зате ж і безконечна. Ненормальна, ви кажете, а що ж робити тому, для кого нормальне щастя недоступне?
Орест
Чи дає така любов щастя? Адже Дайте не був щасливий; написав «Пекло».'
Любов
Беатріче не знала нічого про Данте. Через те і щастя не було! А втім, Данте ж і «Рай» написав!
Орест
Як ви думаєте? Адже приязнь межи мужчиною й жінкою завжди мусить мати якийсь особливий відтінок? В ній нема фамільярності і разом з тим вона ніжніша, сердечніша.
Любов
Бачте, от ви вірите в приязнь межи мужчиною і жінкою...
Орест
Досі вірив... а тепер...
Любов
(глянула на нього, мов хтіла ще що спитати, але повернулась і пішла до піаніно)
Саню, ти знаєш «Posa la mano sul mio cor»? 1 Вибачай, я тебе перебила.
С а н я
(нерадо) '
Ні, я сього не знаю.
Любов
Ах, се надзвичайно!
(Співає без слів шпаркий, пристрасний мотив, але на першій фразі уриває і покликує.)
Ах, яка чудова ніч, а ми й не дивимось! А місяць, місяць великий та ясний!
(Біжить до балконових дверей, одчиняє обидві половинки, стає біля одвірка так, що її всю заливає місячне світло, і заводить «Ой місяцю, місяченьку!».)
1 «Поклади руку на моє серце» (італ.).— Ред.
32 4
Орест виходить на балкон, став проти Люби і дивиться на неї, мов очарований. Милевський і Саня зостаються в салоні. Завіса спускається під час співання першого куплета пісні «Ой місяцю, місяченьку!».
Завіса
ДІЯ ДРУГА Та сама хата, що у 1-й дії.
1 вихід і
Любов і Орест входять двері, що праворуч; Любов попереду вбігав швидко в ротонді і в шапочці; в руках у неї червоний абажур. Вбігаючи, вона шпарко говорить, жвава, весела, очі
горять.
Любов
Що ж з того, що дрібниця? Та все-таки виграла, а ви ні з чим вертаєтесь. Все-таки, значить, мене щастя не зрадило!
Орест
От велике щастя — абажур! Я навіть од вас не сподівався...
Любов
(кидає абажур на стіл, починає скидати раптово ротонду, не дивлячись, куди вона впала, потім рукавички і шапочку кидає без ваги на стіл, говорить палким, завзятим
тоном)
Ах, ви знов своє: абажур! Та розумійте ж ви, що не в тім сила, що виграти! В лотереї, як і в усякій азартній грі, головне — риск і осягнення мети.
Орест (сів на крісло)
Але якої мети?
Любов
(ходить раптово по хаті, часом спиняючись)
Кажу ж вам, се все одно. Та навіть і не се, просто самий риск, от що притягає до гри, от що примушує
саму себе забувати. (Спиняється перед ним, просто). Тільки млява, боязка людина не любить і боїться риску.
Орест
(похилив голову, потім раптом підняв угору, метнувши очима, схопився з місця)
Правда ваша, правда! Я не лро лотерею кажу, вона мене мало пориває; сей риск не захоплює мене. Але інший риск — риск життя, о, то інша річ! Сам я, може, й не піду на риск, не шукатиму його, у мене для сього замало енергії, але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! Знаєте, як часом запливеш ненароком у морі далеко-далоко, чуєш, що хвиля тебе тягне, раптом прокинеться думка: а що, як не стане сили вернутися до берега? Проте пливеш все далі і далі, і так якось страшно і любо тоді! Підлітком я мав звичай, та що казати, я й тепер його не покинув, бігати 4 на пожар і там орудувати укупі з пожарними, лізучи у найбільший вогонь. Роблю я се, ніде правди діти, не тільки з філантропії. Мені миліше тоді ставити на карту своє життя, ніж рятувати чуже. Я сам не знаю, що зо мною робиться, коли я бачу огнище пожежі, се щось стихійне, непереможне. Певне, метелик, летячи на вогонь, почуває те саме.
Любов
(п'є його слова, дивиться на нього радісними очима, немов
у нестямі)
Я розумію вас, Оресте. Риск... та що, без нього все життя людське було б нудне, як осінній дощ. Боятись його — значить, боятись життя, в кожній кар’єрі, в славі, в коханні — скрізь риск. Навіть в приязні (глянула якось гостро на Ореста і змішалась) буває риск. Чи ж не риск бути другом такого непевного, химерного створіння, як, наприклад, я?
(Сміється нервовим сміхом.)
Орест
При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний!
Любов подає йому руку, він стискає її, потім цілує.
Гі ж і Милевський.
Милевський (тихо)
Ого, друзі! (Голосно.) Здорові, Любов Олександрівно! А, і ви тут, Оресте Михайловичу! (Подає їм руку, вони при його вході розступаються.)
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Том 3», після закриття браузера.