Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

Культура є органічний складник нації і — як і сама нація — є живим організмом. Як і нації, культури народжуються, ростуть, старіють і вимирають, чи — запліднюючи інші — стають складниками молодших культур. Це бачимо на прикладі великих культур Єгипту та Малої Азії.

Національну культуру та її творчий дух можна порівняти з дубом. На доброму ґрунті протягом довгого часу виростає великий, здоровий, глибоко закорінений дуб, який витримує всі бурі. Тяжко знищити його творчу силу; навіть зрубаний він не вмирає; його глибокий здоровий корінь, розгалужений на мільйони дрібних корінців, схований глибоко в землі від ворожої руки, — пускає все нові і нові паростки, нову молоду творчість. Нищити їх ще тяжче, як рубати твердий стовбур, бо ростуть вони з надто глибокої і надто широкої кореневої системи та живляться всією кореневою системою старого дуба. На місце одного зламаного паростка виростають десятки нових, пружних, як загартована криця, що притоптані, зігнуті випростовуються до сонця при першій же можливості. Творча сила такого дуба — незнищима. Незнищимий Творчий Дух такої нації, яка має глибокі корені в старому глибокому ґрунті власного народу. Це ми і бачимо в Україні.

А що означає дух нації в щоденному, практичному житті — видко з прикладу Америки. Творчий дух піонерів–анґло–саксів не міг пустити коріння в чужий йому ґрунт несамовитої мішанини всіх рас і всіх культур, що з неї склався теперішній американський нарід. Поки ще були живі зв’язки із старим пнем анґло–сакської культури, як, напр., Дж. Вашингтон (1732–1799), Б. Франклін (1706–1790), Т. Джефферсон (1743–1826), А. Лінкольн (1809–1865) і т. п. Але коли анґло–сакську кров і культуру залило море всіх рас і культур, включно з чорною, жовтою і семітською, коли утворилася нестравна саламаха часто протилежних культурних первнів, коли та саламаха на місце старих англійських пуританів з їхньою культурою поставила Голівуд з його «культурою» муринських джазів і танґів — тоді анґло–сакський творчий дух здеґенерувався до ролі цивілізатора. Правда, цивілізатором він показався ґеніяльним: за коротких кількасот років американський нарід став найцивілізованішим народом у світі. Але під тою машиновою та залізобетоновою цивілізацією поховали американці рештки свого творчого духа: навіть в техніці не зродили якоїсь епохальної ідеї. Радіо, розщеплення атома, ракетний двигун, нові синтетичні матеріяли — все це не американські, а європейські ідеї; американці їх лише технічно удосконалили. В царині соціяльній американці не створили жодної нової великої ідеї, а лише мавпували європейські, поліпшуючи їх. У царині економічній лише наслідують європейські зразки. В царині політичній оскандалилися на весь світ своїми Тегеранами, Ялтами, Потсдамами, Берліном, Об’єднаними Націями і т. п. фіясками.

Навіть такі примітиви, як москвини, дурять рузвелтів, труменів, як маленьких дітей. Цей найбільш цивілізований нарід, що має величезну технічно–матеріяльну силу, не має духової сили поставити бодай одну десятку того спротиву москвинам, що його ставила і ставить понині закутана в кайдани, фізично знесилена, спалена до чорної землі геройська Україна. Ось що значить у практичному житті Дух Нації. Повторюємо: ТВОРЧИЙ ДУХ НАЦІЇ Є БАТЬКОМ ДУХОВОЇ І ФІЗИЧНОЇ СИЛИ НАЦІЇ.

Весь світ і багато українців мають стару і нинішню московську імперію за велику силу. Бо ж, якщо москвини створили і донині ще мають величезну імперію, то, значить, вони мають творчий дух. Ні, не значить. Треба дослідити: ХТО ту імперію будував, ЯК вона будувалася, ВІК тої імперії.

Щодо віку — Московська імперія існує офіційно два і пів століття, але фактично менше. Два і пів століття в житті нації — це те саме, що два і пів року в житті людини. Московська імперія є ще дуже молода, с. т. є ще в стадії формування, є ще не у стабілізована. Вже цей один факт говорить проти її сили. Друге — як побачимо з дальших розділів — московську імперію будували немосквини, хіба за винятком доби по 1917 році, а що вони «набудували» за цей період ми бачимо на власні очі. Третє — глибша аналіза зросту Суздальського князівства на Московську імперію вказує, що творенню Московської імперії надзвичайно сприяли обставини. До них належать:

1. Величезне «історичне щастя» москвинів. Проаналізуйте, напр., похід Карла XII на Україну або поясніть, чому історична доля не післала німцям когось розумнішого за А. Гітлера.

2. Нерозуміння Европою причин московського світового месіянізму і недооцінення нею його розгонової сили.

3. Державна бездарність, нерозум Польщі, Туреччини й України.

4. Боротьба між собою ворогів Московщини. Москвини завжди були тим третім, який користає з бійки двох.

5. Знайшлось багато чужинців, в тому числі й українців, які помагали москвинам будувати їхню імперію.

6. Надзвичайно розвинений у москвинів національний інстинкт, що дуже добре замінював їм творчий дух.

Імперія, збудована на сприятливих обставинах, а не творчим духом нації, тримається лише доти, доки ті сприятливі обставини існують. Впадуть вони — впаде Московська імперія. На наших очах деякі з тих обставин вже падають. Москвини докладають всіх зусиль, щоб цей факт закрити перед світом. Обов’язком української науки — відкрити цей факт світові і тим зруйнувати міт про силу москвинів. Впаде той міт — впаде не лише страх перед Московщиною, але впаде й ілюзія світу, мовляв, москвини можуть виконати таку потрібну світові роль в системі рівноваги світових потуг. Втративши надію на Московщину, західний світ примушений буде шукати іншої сили, щоб втримати ту рівновагу.

ЧИ УКРАЇНА ЗМОЖЕ БУТИ ТОЮ СИЛОЮ?

«Дайте мені добрий підручник історії якогось народу, і я вам майже безпомилково скажу, що той нарід зробить у сучасній політичній ситуації», — каже еспанський історик А. Кастаньон. І справді, поступовання народу, його становище до власних справ та до інших народів визначається не лише хвилевими, матеріяльними інтересами, не лише програмою партії, що стоїть при владі, а головне ВДАЧЕЮ та історичною ТРАДИЦІЄЮ нації» (М. Волинський).

Отже, погляньмо глибше на життя московської й української націй, прослідім національний дух, національну культуру, національні історичні традиції обидвох, щоб мати підставу заглянути в майбутнє цих націй.

III

ПОХОДЖЕННЯ І ВДАЧА МОСКВИНА

Хто не бреше і не краде, той не є москвин.

Александр І

Грецький історик Геродот (484–425 до Р. X.) пише, що на північ від Скитської держави (с. т. на просторі теперішньої Московщини. — П. Ш.) живе нарід андрофаґи (що означає