Читати книгу - "Ірка Хортиця — надніпрянська відьма"

— Дівчинка, що у дванадцять років вільно володіє трьома мовами, — це цікаво, але… — Рада помахала цигаркою, і солодкуватий димок полинув до Ірчиного лиця. — Розумієш, усі діти мають здібності до мов. Наші випускники, звісно, не у дванадцять років, але до закінчення школи теж вільно володіють англійською, французькою й німецькою мовами.

Ірка остаточно зневірилася. Мови були її гордістю, вона була одна така в класі й на мовних курсах — теж. І ось виявляється, що для Ради та її школи Ірчині три мови — фігня, усі так можуть.

Рада Сергіївна пильно глянула на Ірку крізь сизий цигарковий дим, немов оцінювала враження від своїх слів. Потім задоволено посміхнулася й звела палець із золотою каблучкою, закликаючи до уваги:

— Але! Для нас було б дуже вигідно мати у своїх стінах дитину-поліглота, що володіє десятьма мовами. Керівник твоїх курсів казав мені, що ти намагалася вивчати ще й іспанську та італійську, але невдовзі покинула, хоча викладачі тебе хвалили. Каші мало їла? — Рада в’їдливо примружила очі.

Ірка знову зіщулилась. Тепер їй уже точно хотілося забратися подалі від Ради Сергіївни з її пахучими травами й неприємними запитаннями. Перспектива навчатися в Радиній школі вже не здавалася аж такою привабливою.

— Я… мені бракувало часу й… — під пронизливим поглядом Ради Сергіївни Ірка осіклася й зніяковіло поскаржилась: — Надто вже дорого було.

— Дорого, — задумливо повторила директриса й раптом, узявши одну з курильниц, поставила її на столик перед Іркою. — Приємний аромат, чи не так?

Ірка так не вважала, але змусила себе ствердно кивнути головою.

— Самостійно не намагалася вчити?

Та що їй треба? Ірка ж — не машина для заучування іноземних мов. Їй і телик іноді подивитись кортить, і з Богданом погратись у полювання на орків, і в Тетянки посидіти. Але Ірка добре розуміла: ці важливі справи зовсім не обходять Раду Сергіївну.

— Часом пробувала. Але зовсім-зовсім трішечки, — уточнила дівчинка, а сама подумала: «Невже почне перевіряти?»

І справді почала. Рада Сергіївна поклала перед Іркою аркуш із текстом, чистий зошит і різьблену дерев’яну ручку, чомусь загорнуту в носову хустку.

— Пиши переклад.

Важко зітхнувши, Ірка схилилася над текстом. Здається, італійська. Але ж вона півтора роки нею не займалася! Ірка почала вчитуватися. Ха, та не все так погано! Незрозумілі, напівзабуті слова зненацька почали вибудовуватися в щось зв’язне. Ірка витрусила з хустки дерев’яну ручку й почала писати. Ручка була страшенно незручна. Невже нормальної немає? Аби тільки повипендрюватися!

— Ось, — Ірка подала директрисі готовий переклад. — Я погано пам’ятаю італійську…

— Не страшно, — відповіла та, задумливо вдивляючись у кривуваті Ірчині рядки, — цілком пристойно. Особливо, якщо врахувати, що це зовсім не італійська. Це латина. — Рада звела голову, вдивляючись в ошелешене Ірчине лице.

— Але ж я ніколи не вчила латини, — запротестувала Ірка, завзято чухаючи долоню. — Як же я могла перекласти?

— А й справді — як? — посміхнулася Рада Сергіївна. — Чого це ти долоньку чухаєш?

— Та так, дурниці, — похитала головою Ірка.

— Ну ж бо, покажи, — жінка владно простягла руку, й Ірці нічого не залишалося, як подати їй свою. — Почервоніла, — протягла Рада, й Ірці здалося, що в її голосі звучить розчарування. — Від чого це? — і, помітивши Ірчину ніяковість, зажадала: — Ти маєш розповідати мені все, якщо справді хочеш у мене вчитися.

Ірка насупилась — їй не подобалися такі декларації. Що значить «усе розповідати»? У будь-якої людини можуть бути свої таємниці! Вона з незалежним виглядом повела плечем:

— Ваша ручка, певно, з осики. А в мене на осику — алергія.

— Алергія? Усього-на-всього алергія?

— Ну так, — кивнула Ірка, здивовано поглядаючи на Раду. Нічого собі «всього-на-всього» — тепер два дні свербітиме. — Біля нашого будинку росте осика, то я, коли була маленька, навіть ходити біля неї не могла. Виросла — мені стало трохи ліпше, але варто лишень торкнутися — шкіра відразу червоніє й починає свербіти.

— То ось у чому річ! — і в голосі Ради пролунало виразне полегшення. Вона майже нечутно пробубніла: — Звісно, постійний контакт! Ось чому така слабка реакція!

Замотавши руку хусткою, що валялася на столі, директриса забрала ручку геть. Цікаво, у неї що, теж алергія?

— Так, тепер останнє випробування, — бадьоро заявила Рада, й Ірка спантеличено витріщилася на книгу, яку директриса тримала в руках.

Це був величезний том, зовсім не схожий на звичайні книги. На краях шкіряної палітурки тьмяно виблискували металеві куточки. Рада відкинула сталеву застібку, і перед Іркою розкрилися жовті ламкі сторінки, поцятковані незрозумілими чорними значками.

— Я не знаю таких літер! — вигукнула Ірка.

Вона раптом збагнула, що в жодному разі не хоче читати цю дивну книгу.

— А ти лишень спробуй, — прошепотіла Рада. Її долоня лягла Ірці на потилицю, м’яко, але наполегливо прихиляючи голову до сторінки. — Спробуй.

Ірка мимохіть глянула на текст. Сторінка ворухнулася, наче крило метелика, й Ірці здалося, що дивні літери, немов павучки, заметушилися по аркушеві. Вона тихо зойкнула, раптом відчувши, що зараз, ось-ось — і вона зрозуміє, дізнається, що ж там написано, — без літер, без слів.

— Понюхай, це прояснить думки, — прошелестів тихий голос над її головою й під Ірчиним носиком опинився пахучий жмуток трав.

Курильниця видихнула ароматну хмаринку просто їй у лице, згори напливав сизий димок від Радиної цигарки. Ірка судорожно зітхнула й… провалилася в темряву.

Розділ 5

Сон ні в тин ні в ворота

Товсте м’ясисте стебло жадібно тяглося до своєї здобичі. Ірка вдарила по ньому кулаком. Пругка м’якоть луснула, розбризкавши п’янкий запашний сік. Краплі, що розлетілися навсібіч, випалили дірки в пухкій землі. Яскраво-червона квітка завбільшки з Ірчину голову випустила їй у лице хвилю аромату — і несподівано вишкірилася рядами дрібних, проте гострих зубів. Запашні зелені зарості все наближалися, загрожуючи налягти, підім’яти під себе… Ірка хотіла тікати, але обліплені брудом кросівки зробилися неймовірно важкими.

Цієї миті, неначе з повітря, зринула висока постать у довгій сукні. Ірка побачила бездоганно рівну спину й строгий пучок сивого волосся. Жінка плавно повела рукою, і зелень, що продовжувала свій наступ, безсило обсипалася жмутками сухого сіна. Рятівниця обернулася, її губи ворухнулись:

— Підвал! Зазирни… — долинув до Ірки напрочуд тихий, ледь-ледь чутний шепіт. І яскраве світло миттю осліпило їй очі. Незабаром Ірка розплющила їх.

Вона лежала на тому-таки дивані в готельному номері. Високо над нею крізь каламутний серпанок виднілося лице Ради Сергіївни. Пухкі губи ворушились. Ірка напружилась, намагаючись зрозуміти, про що ж її запитують, і нарешті розчула:

— І часто ти отак непритомнієш?

Ірка заперечно похитала головою й одразу ж тихо