Читати книгу - "Виховання почуттів"

В Бре, не чекавши, поки зададуть коням оброку, він сам-один рушив дорогою вперед… Арну звав її «Марія»! Фредерік голосно вигукнув: «Маріє!» І голос його завмер у повітрі.

На заході широким пурпуровим полум'ям палало небо. Великі стоги жита відкидали велетенські тіні. Десь далеко, на якійсь фермі, загавкав собака. Фредерік здригнувся, охоплений безпричинною тривогою.

Коли Ісідор наздогнав його, він сів на передку, щоб правити кіньми. Невпевненість минула. Він твердо поклав собі, хоч би там як, увійти в дім родини Арну й завести з нею близьке знайомство. У них повинно бути весело, та й сам Арну Фредерікові подобався. А там — хто знає? І кров ударила йому в лице, у скронях зашуміло, він ляснув батогом, смикнув за віжки, і коні так помчали, що старий кучер тільки повторював:

— Тихше, ну тихше! Ви ж їх геть позаганяєте.

Фредерік помалу заспокоївся, він слухав, що розповідає слуга.

Панича очікують з великим нетерпінням. Мадмуазель Луїза аж у сльози вдарилась, пориваючись і собі в екіпаж.

— Яка мадмуазель Луїза?

— Таж родичка пана Рока. Ви ж знаєте.

— О, я й забув! — збайдужа відповів Фредерік.

Тим часом коні підбилися. Обидва вони почали спотикатися, і на вежі св. Лаврентія вибило дванадцяту годину, коли Фредерік прибув на Збройовий майдан, де стояв материн дім. Просторий будинок із садом, що виходив до поля, надавав чималої ваги пані Моро, найбільше шанованій особі у цих краях.

Походила вона із старовинного, нині вже занепалого дворянського роду. Її чоловік, плебей, за якого видали її батьки, загинув на дуелі, коли вона була вагітна, і залишив дружині підупаде господарство. Вона приймала в себе тричі на тиждень і вряди-годи давала прекрасні обіди. Проте кожна свічка була на обліку й орендну платню чекали з нетерпінням. Ця сутужність, приховувана як вада, завдавала їй постійних турбот. Однак доброчинність свою виявляла вона, не виставляючи її напоказ, не роблячи кислої міни. Найменша її милостиня здавалася великим благодіянням. Із нею радилися про вибір слуг, про виховання дочок, про те, як варити варення, а його превелебність, об'їжджаючи єпархію, зупинявся у неї.

Пані Моро покладала на сина честолюбні надії. Вона, ніби заздалегідь вживаючи застережних заходів, не любила, щоб у її присутності ганили уряд. Спочатку синові потрібна буде протекція; потім, завдяки своїм здібностям, він стане радником, послом, міністром. Його успіхи в Санському колежі давали підстави для її гордощів: він дістав першу нагороду.

Коли Фредерік увійшов до вітальні, всі шумно повставали, почали його обіймати; перед каміном розставили широким півколом крісла й стільці. Пан Гамблен зараз же запитав, яка його думка про пані Лафарж[2]. Цей процес, що набув тоді великого розголосу, спричинився до запальних суперечок. Однак пані Моро припинила їх, на превеликий жаль пана Гамблена, який бачив у них користь для юнака — майбутнього юриста — і, ображений, залишив салон.

А втім, не було нічого дивного — це ж друг дядечка Рока! Згадавши дядечка Рока, заговорили й про пана Дамбреза, який недавно придбав маєток Ла Фортель. Але збирач податків устиг відвести Фредеріка вбік, цікавлячись його думкою про останню працю пана Гізо[3]. Усім кортіло довідатись, як справи у Фредеріка; і пані Бенуа спритно взялася розпитувати про дядька. Як там почувається любий родич? Од нього чомусь нема ніякої чутки. Адже в старенького десь в Америці є троюрідний брат?

Кухарка доповіла, що паничеві подано їсти. Гості з делікатності розійшлися. А коли мати й син залишилися в залі самі, вона стиха запитала:

— Ну що?

Старий прийняв його дуже сердечно, але намірів своїх не виявляв.

«Де вона зараз?» — думав він. Диліжанс котиться, і вона, мабуть, загорнувшись у шаль, дрімає, схиливши чарівну голівку на суконну оббивку карети.

Вони вже піднімалися в свої кімнати, коли хлопчина із готелю «Сузір'я Лебедя» приніс записку.

— Що там?

— Делор'є просить мене вийти до нього.

— А! Твій товариш! — сказала пані Моро, зневажливо посміхнувшись. — Справді вибрав час!

Фредерік вагався. Але дружба перемогла. Він узяв капелюха.

— Принаймні, не барися там, — сказала мати.

II

Батько Шарля Делор'є, колишній піхотний капітан, вийшовши у відставку 1818 року, вернувся в Ножан, одружився і на гроші з посагу купив посаду судового пристава, яка ледве давала йому засоби до існування. Розлючений тривалими несправедливостями, страждаючи від старих ран і весь час шкодуючи за Імператором, він виливав на своїх ближніх гнів, що душив його. Не багатьох дітей так часто шмагали, як його сина. Хлопець, хоч як його били, залишався непокірливим. Коли мати пробувала за нього заступитися, батько поводився з нею так само суворо, як і з сином. Кінець кінцем колишній капітан посадив його в свою контору, і хлопчина цілими днями змушений був, зігнувшись, переписувати справи, від чого праве його плече стало помітно випинатися.

1833 року, на пропозицію голови суду, капітан продав контору. Дружина його вмерла від раку. Він переїхав у Діжон; потім, перебравшись у Труа, зайнявся вербуванням рекрутів і, домігшись для Шарля половинної стипендії, віддав його до Санського колежу, де з ним і зустрівся Фредерік. Але одному було дванадцять років, а другому п'ятнадцять; до того ж розділяла їх помітна різниця характерів і походження.

У комоді Фредеріка не переводилися всілякі ласощі, були вишукані речі, наприклад, туалетне начиння. Він любив ранками довго поспати, стежити, як літають ластівки, читати драматичні твори і, жалкуючи за вигодами домашнього побуту, вважав своє життя в колежі тяжким.

Синові судового пристава воно здавалося прекрасним. Він так добре вчився, що вже під кінець другого року його перевели до третього класу. Однак — чи то через убозтво, чи то через сварливу вдачу — він був оточений глухою недоброзичливістю. Одного разу, коли в дворі перед гуртом учнів середніх класів служник обізвав його обідранцем, він уп'явся кривдникові в горлянку і задушив би його, якби не втрутилися три наглядачі. Фредерік у пориві захоплення кинувся його обнімати. З того дня почалася їхня дружба. Прихильність старшого, безперечно, тішила марнославство малого, а старший вважав за щастя знайти таку відданість.

На час канікул батько не брав його з колежу. Переклади з Платона, що випадково трапилися Шарлеві під руку, причарували юнака. Він захопився метафізикою і швидко домігся великих успіхів, бо взявся за вивчення її з молодечим запалом, з гордістю пробудженого розуму. Жуффруа, Кузен, Лароміг'єр, Мальбранш, шотландці — все, що знайшлося в бібліотеці, було прочитано. Йому довелося вкрасти ключа, щоб доступитися до книжок.

Розваги Фредеріка були