Читати книгу - "Метаморфози, або Золотий осел"

змісту. Так, в описі кохання Амура і Псіхеї панує казково-поетичний тон, у зображенні олімпійських богів, зокрема Венери — її зовнішнього вигляду й поведінки — комічно-бурлескний; там, де мова заходить про сестер Псіхеї, — іронічно-сатиричний. Взагалі у вставних новелах і сценах, де описується побут і де діють персонажі з низів, стиль наближений до розмовної мови, пересипаний вульгаризмами і зменшувально-пестливими словами. В цілому стиль «Метаморфоз» вишуканий, манірний, риторичний. Твір рясніє архаїзмами, грецизмами, неологізмами, поетичними зворотами, римами, антитезами, синонімами, повторами слів, метафорами, барвистими епітетами, грою слів, довгими заплутаними періодами. Зокрема полюбляє римський романіст алітерації — один з найулюбленіших зображувальних засобів у римській літературі. Там, де було можливо, знайшли вони своє віддзеркалення і в перекладі. За рецептом античної риторики у твір упроваджено ряд алегоричних постатей. Так, крім Долі, виступають: Справедливість (кн. II, розд. 22), Успіх (кн. IV, розд. 2), Заздрість (кн. IV, розд..14), Скромність (кн. V, розд. 30), Звичка (кн. VI, розд. 8), Турбота і Журба (кн. VI, розд. 9), Провидіння (кн. VI, розд. 15), Незгода (кн. X, розд. 24), Вірність (кн. X, розд. 24), Жах і Острах (кн. X, розд. 31), Чутка (кн. XI, розд. 18). Апулей любить речення, складені з рівномірних частин, залюбки поєднує по троє речень. Речення часто-густо побудовані із симетричних частин з римованими закінченнями, які в перекладі не завжди вдається відтворити, але подекуди передані, наприклад, — «тіло сліпучо-біле, бо вона з неба спускається, шата голуба, бо вона в море вертається» (кн. X, розд. 31) або — «ложе індійською черепахою прикрашене, купою подушок заповнене, барвисто-шовковим покривалом, застелене» (кн. X, розд. 34). В деяких реченнях вражає нагромадження однотипних словосполук-асонансів, наприклад, — «постіллю огріваю… вином угощаю, розмовою звеселяю» (кн. І, розд. 7). З уваги на ці вигадливі стилістичні риси: тенденцію до вишуканого слова й символу, пишнослів'я, красивості, щедре застосування різноманітних художньо-зображувальних засобів Апулей вважається творцем латинського барокко, предтечею пізніших пишномовних та витончених стилів — гонгоризму, маринізму і евфуїзму.

Роман «Метаморфози» дивним сплавом фольклорних і реалістичних сюжетів, достеменним відтворенням життя римської провінції II ст. н. е., захоплюючою фабулою, дотепною сатирою, сумішшю серйозного і фривольного, глузуванням із забобонів і симпатією до містицизму, жвавим темпом розповіді, оригінальним стилем являє собою своєрідно-неповторне явище в римській літературі.

«Метаморфози» Апулея зажили великої популярності в античні часи, зачитувались цією книжкою і в середні віки, коли казка про Амура і Псіхею тлумачилась алегорично (так тлумачив її Ф. Фульгенцій Планціад у своїй «Міфології» близько 500 р. н. е.). Романом цікавились в епоху Відродження гуманісти; вони підготували кілька зразкових видань цього твору з ґрунтовними коментарями (перше друковане видання вийшло в 1469 р.). Деякі Апулеєві новели використав у «Декамероні» (день V, новела 10; день VII, новела 2) Дж. Боккаччо і Дж. Фіорентіно у своєму збірнику «Італійські новели». Вплив «Метаморфоз» помітний в творчості М. Сервантеса, А. Лесажа, письменників-просвітителів Г. Філдінга і Т. Смоллета. Особливо привертала увагу багатьох літераторів і художників-скульпторів, живописців і графіків новела про кохання Амура і Псіхеї. Її сюжет послужив Рафаелю для створення знаменитих фресок у віллі Фарнезіна в Римі. Відтворенню образів Амура і Псіхеї в скульптурі, живописі і графіці присвятили свої роботи А. Канова, А. Торвальдсен, М. Дені, М. Клінгер, Ф. Толстой.

Зазнав цей сюжет численних переробок у літературі. Сюди належить роман Лафонтена «Кохання Псіхеї і Купідона», який героїв грецької казки наділив рисами французів свого часу, засудив нрави аристократії, протиставивши їм життя-буття простих людей на лоні природи; незавершений алегоричний твір Віланда, поеми Е. Шульце «Псіхея» і Р. Гамерлінга «Амур і Псіхея», епос Г. Мейєра «Ерот і Псіхея», п'єса польського письменника Е. Жулавського «Ерот і Псіхея» та ішпі. Сюжет новели про Амура і Псіхею також використано і в російських казках про Фініста Ясного Сокола, «Аленький цветочек» і т. д.

В XVI ст. з'явились перші переклади «Метаморфоз» європейськими мовами. Деякі народи мають кілька перекладів цього твору. Російською мовою роман Апулея перекладався: тричі. Вперше він був перекладений 1780 р. В. Костровим. В його перекладі читав Апулея О. С. Пушкін;

В ті дні, коли в садах Ліцея

Я безтурботно розцвітав,

Читав охоче Апулея,

А Ціцерона не читав…[1]

(«Євгеній Онегін», глава восьма, 1)

Роком пізніше була видана «Душенька» І. Богдановича, віршована переробка казки про Амура і Псіхею. Другий переклад «Метаморфоз» пера М. Соколова побачив світ у 1895 р. в Петербурзі. А третій, найкращий, належить поетові М. Кузьміну (перше видання в 1929 р.). Крім того, окремими виданнями перекладалась новела про кохання Амура і Псіхеї (один з кращих перекладів Ф. Миловидова, 1913 р.).

Українською мовою «Метаморфози» досі не були відтворені повністю. Новелу про кохання Амура і Псіхеї переклав невтомний Іван Франко.

Йосип КОБІВ

МЕТАМОРФОЗИ

в одинадцяти книгах

КНИГА ПЕРША

1. Отож я оповім тобі на мілетський лад[2] різні небилиці й натішу ласкавий твій слух приємною балачкою, якщо зволиш прочитати оцей єгипетський папірус, списаний вістрям нільського очерету[3]. Вволю надивуєшся: як міняється людська доля, як люди перетворюються на інших істот і знову стають собою. Але почну. А втім, хто ж оповідач — запитаєш? Послухай в кількох словах.

Рід мій — старовинний. Колиска його — Аттічний Гіметт, Ефірейський перешийок і Спартанський Тенар[4], землі благодатні, увіковічені талановитішими, аніж оця моя, книгами. Тут ще хлопчиною я опанував аттічну говірку. Згодом подався до столиці Лацію[5], де самотужки, добре попотівши, вивчив мову цієї країни[6]. Ось чому заздалегідь прошу в тебе, читачу, вибачення, якщо в моєму невибагливому стилі неприємно вразить твоє вухо якийсь чужоземний або просторічний вислів. Річ у тім, що така різноманітність мови відповідає духу раптових перетворень, що складають зміст нашої книги. Починаємо оповідь. Будь уважним, читачу, розважишся.

2. Одного разу я вибрався в ділову подорож у Фессалію[7], батьківщину моєї матері, яка пишається походженням від славетного Плутарха[8] та його, племінника, філософа Секста[9]. Як тільки на моєму сніжно-білому конику місцевої породи я подолав гірські хребти, трясовини в долинах, росисті луки й зорані поля, то сам забажав відпочити і розім'яти ходою ноги, бо набридло мені довге перебування в сідлі, та й кінь уже геть-чисто вибився із сил. Зіскакую на землю, старанно витираю листям піт з коня, гладжу його по вухах, розгнуздую, пускаю ступою, щоб він, як