Читати книгу - "Артур і помста жахливого У"

комаха дивиться на нього своїми фасетковими очицями, мовби намагаючись сфотографувати. Потім поводить крильцями, готуючись до польоту. І нарешті важко відривається від блюдця. Видно, що летіти їй нелегко — у животі ціла тонна повидла. Помахавши крильцями перед самим Артуровим носом, вона звертає вбік, набирає висоту і летить геть якомога швидше. Хлопчик простежує за нею, доки бачить око.

— Це неможливо! — двадцятий раз повторює батько, обертаючи в руках склянку. Для нього втеча бджоли з-під ковпака і кролик, що з'являється з чорного циліндра фокусника, — факти однаково неймовірні. Отож тут теж якийся фокус!

— Кінець — ділу вінець! — радіє Артурова мати, і усмішка на її обличчі розповзається до вух. — Артура ніхто не вжалив, а мерзотниця-звірюка повернулася додому! — додає вона, намагаючись насадити ковпачок на балончик з інсектицидом.

Та її чоловік дуже невдоволений. Він не любить бджіл, не любить чарів, а, головне, не любить, коли порушуються його плани. І він підозріло поглядає на дружину, що ніяк не дасть ради з ковпачком для балончика.

— Якщо в неї вистачить нахабства повернутися сюди, я наступного разу її дістану! — кидає він, нахмуривши брови. Його чоловіче самолюбство вочевидь постраждало.

Схоже на те, що саме цього й чекала бджола. Хоча, мабуть, то вже була інша комаха, яка вирішила помститися за свою приятельку. Легко маневруючи, вона з неймовірною швидкістю, напевно, сто кілометрів на годину, летіла з виставленим уперед своїм мечем. Ціль, у яку вона збиралася влучити, — сідниця, схожа на велику спілу диню. Промахнутися неможливо! Зброя напоготові, підліт, поворот, встромляє жало — в десятку, в центр, в яблучко. Ужалений батько нелюдськи кричить: ревище збожеволілого мамонта зливається з вереском школяра, що сів на кнопку. Підскакуючи і розмахуючи руками, він збиває сітку з голови дружини, і та починає репетувати — певно, щоб показати, що й вона співчуває його болю. Як на лихо, жінка має звичку в таких випадках щось хапати в руки і стискати. А зараз у руках у неї балончик… Мить — і смердючий струмінь гучно виривається назовні. Мабуть, саме так чхає слон. Не отямившись від заштрику в сідницю, Франсуа-Арман дістає просто в обличчя пінний струмінь аерозольного інсектициду. Біль такий, що він навіть не скрикує. Проте не скрикує він радше тому, що має повен рот аерозолю… Стихла і його дружина. Катастрофа з її вини пригнітила її. Настала тиша, як це буває між блискавкою і громом. Чути навіть, як шелестять волосинки батькових вусів, дотліваючи під дією найсильнішого хіміката.

І тут батько так загорлав! Звук був невідомого походження, майже надприродний і такий пронизливий, що його не відтворить жоден музичний інструмент. Звук настільки потужний, що з голови жінки злетіли три бігуді. Насичений мікрочастками аерозолю, звук ударяє в обличчя Артурової матері і зносить її накладні вії. Ніякий клей не витримає такого натиску!

Волання полинуло далі, відлунням перекочуючись поміж пагорбами. На нього відгукнулися всі авто, поставлені на сигналізацію. Поступово все стихло.

— Скільки я триматиму цей ідіотський компрес? — нетерпляче вигукує завжди незадоволений Франсуа.

Це ж треба — чоловікові майже сорок, а до нього так і не доходить, що все це через його нетерплячку.

— Ще десять хвилин. Так написано на ліках, — відповідає йому дружина.

Відклавши набік коробку для ліків, вона заходилася лакувати нігті.

Лежачи на канапі з вологим рушником на очах, батько знову вимахує руками, як немовля, що не хоче спати.

— Ні, ні й ще раз ні! Та бджола не могла вилетіти самостійно! У неї були спільники на волі, вони й допомогли, — не вгавав потерпілий.

— Ти ж знаєш, ці комахи такі розумні!

А деякі з них ще й сильні! — переконує його Артурова мати, охайно наносячи лак на нігті лівої руки і розчепірюючи пальці, щоб його не стерти.

— Не кажи, чого не знаєш! Охота тобі язиком плескати! Невже ти й справді гадаєш, що бджола, закасавши рукави, схопилася своїми м'язистими лапами за край склянки, підняла її і вибралася назовні? — гнівається батько, смикаючись навсібіч під своїм компресом.

Гідна дружина злегка знизала плечима. Вона нічого такого не казала. В наш час трапляються дивовижні випадки. Ось, скажімо, по телебаченню показували, як пітон заковтнув цілу козу…

— Та це ж інша річ! — нервово заперечив батько, аж дим із ніздрів пішов (можливо, то парував компрес). — Пітон ковтає козу цілком — то нормально! Ненормально, коли коза ковтає пітона!

Дружина поринає в роздуми. Потурбувавши свою пам'ять і не пригадавши жодної телепередачі, в якій би вона й справді побачила щось таке, вона майже погодилась із чоловіком. Але її зненацька пронизала думка: людина щодня довідується про щось нове, і, напевне, телевізійники колись таки знімуть козу, яка ковтає пітона… чи навіть гіпопотама! Та щоб зайвий раз не хвилювати чоловіка, вона вирішила змовчати і залишити свою незгоду при собі.

Ворушачи витягнутими пальцями, вона оглядає свої нігті і милується лаком, що блищить проти сонця. Задоволена наслідками своєї праці, вона збирається покривати лаком нігті на правій руці і несподівано помічає, що по її квітчастій спідниці повзе мурашка. Звісно, малюнок добре відбився на тканині, намальовані квіти — як живі, одначе від якісно зображених маків до справжнього макового поля, як до Москви рачки. Гігантська дистанція! І мати вирішила примусити мурашку поважати й дотримуватися цієї дистанції.

— Іди геть! Повертайся до саду! — шепотіла вона, погрожуючи мурашці кінчиком пензлика для лаку.

Вона шепотіла, бо якщо довідається чоловік, що в домі є комаха, навіть дрібненька, він знову скористається балончиком з інсектицидом. Та мурашка не чує — вона занадто зайнята своїми пошуками: намагається зрозуміти, чого ці прегарні маки такі пласкі і несмачні.

— Обережно! Якщо моє зауваження не подіяло, я захищатимуся! — пошепки попередила мати.

Переконавшись, що мурашка не слухається, вона розпочала діяти: пензликом змахнула мурашку зі спідниці. Підлетівши в повітрі, комаха каменем упала на підлогу. А на неї бризкає крапелька блискучого лаку. Зважаючи на величину мурашки, ми можемо передбачити, що ця крапля дорівнює відру гидкої хімічної рідини. Вона падає на комаху згори, придавлює її до підлоги, і очманіла мурашка довго вовтузиться, зчищаючи з себе липкі гидотні плями. Сяк-так причепурившись, вона щодуху побігла лише їй відомою стежкою, виблискуючи рожевими крапками на спині.

Простеживши за мурашкою задоволеним поглядом, мати захотіла переконатися, що комаха повернулася до саду. Одначе мурашка, зупинившись на невидимому роздоріжжі, не поспішає… І несподівано біжить назад. Заінтригована жінка встає і легенькою ходою слона, який вистежує мишу, йде слідом. Добігши до сходів, мурашка рвучко повертає до стіни, відмежованої від підлоги високим різьбленим плінтусом. Плінтусом декоровано периметр кімнати. І так