Читати книгу - "Зоряні королі"

— Відколи це прості капітани… — сердито почав він, але потім побачив Джона Ґордона. — Ти, Зарт? Що трапилося?

Ґордон зрозумів, що ця людина з жорстким поглядом — Арн Аббас, володар Середньо-Галактичної Імперії, батько Зарт Арна. Його батько.

— Нічого особливого… — почав було він, але його перебив Хелл Баррел:

— Вибачте, принце, справа надто серйозна! — Він повернувся до імператора. — Розвідувальний крейсер Ліґи проник до Землі та намагався викрасти принца. Мій патруль випадково опинився поблизу, ми засікли їх радаром, наздогнали та знищили.

— Бойовий корабель Ліґи порушив космічні кордони? — гнівно вимовив імператор. — І намагався викрасти мого сина?! Проклятий Шорр Кан! Він зайшов занадто далеко! Хелл Беррел вставив:

— Нам не вдалося захопити живим хоча б одного з хмарників, але принц Зарт повідомить вам усі подробиці.

Ґордону хотілося звести значення цього випадку до мінімуму, покінчити з нестерпним нервовим напруженням, знову залишитися наодинці.

— Вони сподівалися захопити нас зненацька, — поспішно сказав він. — Більше вони не посміють. Тож мені вже ніщо не загрожує.

— Не загрожує. Про що ти говориш? — Обличчя Арн Аббаса потемніло. — Ти знаєш не гірше за мене, навіщо ІІІорр Кан пішов на це та до яких наслідків це могло привести! Тобі не можна залишатися на Землі, Зарт! Досить сидіти у глушині зі своїми дослідженнями. Ось до чого вони призвели! Ми більше не будемо ризикувати. Ти повинен негайно повернутися на Троон!

У Ґордона впало серце. На Троон, на інший край Галактики. Але якщо він залишить лабораторію, то назавжди втратить шанс повернутися у свій час!

— Я не можу на Троон, — сказав він у відчаї. — Мені потрібно ще кілька днів, щоб закінчити досвід!

— Роби, що тобі загадано, Зарт! — гнівно закричав Арн Аббас. — Ти повинен летіти, причому негайно! — І, звівши погляд на Хелл Беррела, імператор наказав: — Беріть принца на крейсер, капітане. А якщо спробує заперечити, везіть його під вартою!

Чарівний світ

Величезний крейсер мчав у міжзоряному просторі зі швидкістю, яка багаторазово перевищувала світлову. Земля і Сонце давно вже зникли за кормою, попереду розкинувся центр Галактики, що переливався блискучими шаровими скупченнями. Джон Ґордон стояв у просторій рубці «Каріс» разом з Хелл Беррелом і двома штурманами. Завдяки туманному, блакитнуватому енергетичному полю, яке огортало кожен предмет у кораблі, він не відчував перевантажень. Зате щоразу, коли він дивився на величну панораму попереду, всередині у нього все немов переверталося.

— Те, що ІІІорр Кан відправив крейсер, — це безумство, — сказав Хелл Беррел. — Яка йому від цього користь?

Ґордон і сам дивувався. Він не бачив причин, які виправдали б бажання захопити молодшого сина імператора.

— Думаю, — сказав він, — Шорр Кан збирався використати мене як заручника. На щастя, ви знищили цих негідників, капітане. А зараз мені хотілося б відпочити.

Хелл Берлін вів його вниз вузькими коридорами крейсера. Ґордон не подавав виду, як йому цікаво, але насправді згорав від цікавості. Чого тут тільки не було! І довгі, вузькі гарматні галереї, і навігаційні відсіки, і радарні камери верхньої палуби.

Офіцери і солдати, які зустрічалися їм на шляху, шанобливо віддавали честь. Піддані Середньо-Галактичної Імперії розрізнялися кольором шкіри — наслідок походження з різних зоряних систем. Сам міднолиций капітан, як дізнався Ґордон, був родом з Антаресу.

Хелл Даррелл відкрив двері до маленької скромної каюти.

— Мої особисті апартаменти, принце. Розташовуйтеся.

Залишившись один, Джон Ґордон відчув полегшення. Напруга останніх годин була надмірною. Вони залишили Землю відразу після похорону Вель Квена. І кожну хвилину польоту йому доводилося грати свою роль.

Він не міг сказати про себе правду. Зарт Арн вважав, що вона зашкодить їм обом. Чому? Ґордон міг тільки здогадуватися.

Але він зобов’язаний тримати слово. Ніхто не повинен запідозрити, що він принц тільки зовні.

Втім, навіть якщо він проговориться, ніхто йому не повірить.

Вель Квен розповідав, що експерименти Зарт Арна були таємними.

Хто повірить у цю неймовірну історію?

Єдиною лінією поведінки, наскільки він розумів, було якомога краще виконання ролі принца на Трооні та швидке повернення до вежі-лабораторії. А там він придумає спосіб для зворотного обміну з Зарт Арном.

Лежачи на м’якому ліжку, Ґордон втомлено розмірковував, чи потрапляв хто-небудь у таке ж положення, як він зараз.

«Залишається опанувати себе і зображати Зарт Арна, — вирішив він. — Якби тільки Вель Квен був живий!»

Йому стало нестерпно сумно. Потім, стомлений і засмучений, він занурився у сон.

Прокинувшись, Ґордон замість білої стелі своєї нью-йоркської квартири побачив над собою блискучий метал, почув низький, басовитий гул. Все, що сталося не було божевільним сном. Він все ще перебував у тілі Зарт Арна на величезному військовому кораблі, який мчав крізь Галактику.

Двері відчинилися, увійшов чоловік у мундирі, шанобливо привітався. Він приніс сніданок: синтетичне м’ясо, фрукти, знайомий вже шоколадний напій. Потім заглянув Хелл Беррел.

— Йдемо за графіком, ваша високість. Будемо у Канопуса за три дні.

Ґордон не наважився відповісти інакше, як кивком. Він повинен був грати свою роль. Ходити по кораблю так, немов все йому тут знайоме, приховувати цікавість, вислуховувати натяки на тисячі речей, у яких відмінно розбирався Зарт Арн, — і ні словом не видати свого незнання. Але чи вдасться продовжувати цю гру на Трооні?

На третій день, увійшовши до рубки, Джон Ґордон був засліплений блиском, який пробивався навіть крізь темні світлофільтри.

— Канопус, нарешті! — сказав йому антаресець, — За кілька годин сядемо!

Поклик пригод знову зазвучав у мозку Ґордона, коли він подивився в ілюмінатор. Пишність Канопуса вражала. Заради цього видовища варто було ризикнути життям.

Колосальна сонце порушувало всі уявлення про велике. Зірка виблискувала білим сяйвом, займаючи півнеба, заливаючи простір яскравим, неземним світлом. Ґордон насилу зберігав холоднокровність. Він був людиною минулого, його мозок не звик до таких потрясінь.

Гул корабельних генераторів знизився, коли крейсер ліг на орбіту планети завбільшки з Землю — однієї з супутників величезної зірки. Це і був Троон. Світ зелених материків і сріблястих морів, серце і мозок Імперії, що простягалася на половину Галактики.

— Ми сядемо у Трооні, — повідомив Хелл Беррел. — Командор Корбуло наказав, щоб я негайно доставив вас до Арн Аббаса.

— Я буду радий бачити батька, — внутрішньо напружившись, сказав Ґордон. Батька! Людину, яку він бачив тільки по телестерео, повелителя неосяжної зоряної держави… І знову застереження Зарт Арна спливло у його пам’яті. Нікому не говорити правди! Нікому. Пройти всі випробування і повернутися на Землю.

Сріблясті моря і зелені материки Троона мчали назустріч «Каріс». Корабель падав до планети, не турбуючись про попереднє гальмування. Серце у Ґордона завмерло, коли він глянув