Читати книгу - "Оповіді визволителя"

— Орієнтир — дуб...

Дуб — це значить треба повзти прямо через центр плацу, прямо по крижаній воді, прямо через водну перешкоду, винайдену геніальним полководцем Гречко. Мастак був на вигадки товариш Гречко!

3

Солдатів Радянської Армії годують гірше, ніж будь-яких інших солдатів в нормальних країнах, і в перший день на губі, після того, як цілий день голодним він провів на морозі, після немислимих навантажень навіть звиклий до всього солдат не може все-таки побороти в собі відрази до того, що на губі прийнято називати вечерею.

У перший вечір він не може доторкнутися до того, що називається їжею. Він ще не готовий змиритися з тим, що їсти доводиться не з окремої, нехай навіть собачої, миски, а із загальної каструлі, куди налито місиво, що віддалено нагадує суп або кислі щі. І поки в ньому борються голод і почуття відрази, слід коротка команда: «Встати! Виходь шикуватися!» Після короткого мерзенного заходу під назвою «вечеря» відбувається вечірня перевірка.

Під стелею коридору в морозної серпанку тьмяно мерехтять жовтуваті лампи. Губа вишикувана. Губа не ворухнеться. Вечірня повірка! Губа чекає команду! І після швидкої переклички команда лунає!

— Десять секунд... роздягайсь!

І звідки тільки в цей момент береться спритність у людей, що втомлені до смерті? Це дивно, однак сотні людей цілком вистачає десяти секунд для того, щоб повністю роздягтися догола. Правда, кожен губар довго і ретельно готується до цієї команди. Ще під час вечері він потайки розстебнув по одному ґудзику на рукавах, щоб по команді на кожному рукаві розстебнути довелося не по два, а лише по одному ґудзику. Всі ґудзики на комірі гімнастерки лише здаються застебнутими, а насправді краєчок кожного ґудзика вже втоплений ледь в петельку: лише смикнув за воріт, а всі п’ять ґудзиків відразу й розстебнув. Велика справа — досвід! Кожен солдат знає десяток таких хитрощів.

— Перша шеренга, три кроки вперед, кроком руш! Друга шеренга, кру-гом!

Обидві шеренги вперлися обличчя до протилежних стінок коридору. Голі. По бетонній підлозі вітер жене поодинокі сніжинки.

— Нахились! Розсунь!

І поки нахабні єфрейтори, майже як на радянській митниці, риються в кинутих на підлогу гімнастерках, штанях і брудних онучах, капітан Март’янов, начальник гауптвахти, або його заступник молодший лейтенант Кірічок проводять священний ритуал огляду наших дуп. Операція відповідальна: а раптом хто на роботі цвяха підібрав, в дупі його проніс, а вночі кровиночку собі пустить на нарах? Вдень-то конвойний за ним весь час спостерігає, а вночі хоч камери і освітлені сліпучим світлом, та до біди недалеко. Або хто недопалок в дупу заначив та вночі і закурить потихеньку!

Операція ця вимагає особливої вправності; видно, тому єфрейторів до неї не допускають, нехай в брудній білизні риються, а тут тільки офіцер Радянської Армії може впоратися!

— 15 секунд... одягайсь!

Губу розводять по камерах, і починається оправлення.

4

Губа — не в’язниця. Тут параша не призначена.

Різниця між в’язницею і губою величезна. Тюремники мають багато часу для впливу на ув’язненого. Керівництво ж губи в часі обмежене, тому воно, природно, прагне максимально наситити програму перебування солдата на губі і тому використовує будь-які або навіть всі без винятку природні людські потреби в виховних цілях.

Для максимального посилення виховного впливу відправлення природних потреб на губі перетворено в ритуал, який проводиться під пильним наглядом керівництва.

Після розводу губарів по камерах конвой і постійний склад губи, іноді включаючи самого начальника, займають свої пости, і ритуал починається. Гримнувши замками, в камеру входять єфрейтор і двоє конвойних. Губарі вишикувалися і підрівнялися, як на параді. Єфрейтор знехотя тицяє в груди першому брудним пальцем:

— Пішов!

Губар, зірвавшись з місця, мчить коридорами і сходами. Конвой на всіх кутках і поворотах підбадьорює його:

— Швидше!

— Швидше!

— Швидше!

Губаря вмовляти не треба: він-то знає, що в будь-який момент за недостатню швидкість його можуть повернути назад, іноді зупинивши біля самих заповітних дверей.

— Мабуть, не дуже тобі, голуб, туди хочеться, а ну кругом в камеру!

Назустріч тобі вже мчить по сходах наступний, тільки п’яти виблискують. Закінчивши з однією камерою, єфрейтор з конвоєм замикають двері і відправляються в наступну камеру. Часто єфрейтор може «забути» відправити в туалет одного-двох в камері, а іноді й пропустити всю камеру. Скаржитися, однак, нікому, бо все відбувається без порушення радянських законів.

Категорично стверджую: на радянських гауптвахтах не порушується жодна норма закону. Взяти хоча б оправлення.

Найдемократичніша в світі радянська конституція гарантує всім громадянам право на працю, наприклад. Де, як не на губі, ти можеш досхочу насолодитися цим правом?

Або, припустимо, право на освіту. Хочеш чи не хочеш, а три години на день віддай стройовій і тактичній підготовці та плюс до того два рази на тиждень політична підготовка. Чи ж це не освіта?

Або, наприклад, право на відпочинок. Везуть тебе щодня на роботу чи з роботи, ось і спи-відпочивай, та вночі на нарах відпочивай до самого підйому, аж до 5:30, коли, звичайно, тебе не загребли вночі для реалізації твого конституційного права на працю.

А ось про відправлення природних потреб ні в Конституції, ні в будь-яких інших радянських законах, статутах, наказах, інструкціях і керівних документах абсолютно нічого не сказано. Так і не вимагай нічого понад належне! Чи ти проти наших радянських порядків?

— Конвой, до мене!

5

Нарешті, після оправлення настає те, про що губар мріє весь день з першої миті пробудження — відбій!

Знову гримить замок, знову в камері з’являється єфрейтор з конвоєм. Камера вишикувана, і старший по камері доповідає всемогутньому єфрейторові про готовність «відбитися».

Лунає ледь чутна команда, тільки слабке ворушіння губами — розумій як знаєш. Однак камера розуміє. Ззаду за нашими спинами, приблизно за метр, — край дерев’яних нар. За командою, яку ми сприймаємо швидше зором, ніж слухом, всі десятеро людей, що стояли спиною до нар, роблять запаморочливий трюк: стрибок назад на нари. Ні згрупуватися, ні змахнути руками немає ні часу, ні місця: всі стояли в строю, тісно притиснуті один до одного. З цього стану й відбувається стрибок назад, в невідомість. Біс ж його знає, об що доведеться стукатися головою: об край дерев’яних нар при недольоті, об цегляну стінку при перельоті або об ребра, лікті і черепа співкамерників при точному стрибку. А найнеприємніше те, що абсолютно немає часу