read-books.club » Сучасна проза » Енн із Інглсайду 📚 - Українською

Читати книгу - "Енн із Інглсайду"

219
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Енн із Інглсайду" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 84
Перейти на сторінку:
колишніх себе на Стежині Закоханих?

Діана здригнулася.

— Ні-і-і, Енн, це було б нітрохи не кумедно. Я й не помітила, що вже так стемніло. Таке добре уявляти вдень, але…

Вони йшли додому тихо, мовчки, ніжно взявши одна одну попід руки. За їхніми спинами багряніло призахідне сонце, а в серцях не згасала давня любов.

З

Тиждень, повний радісних днів, Енн завершила тим, що зранку поклала квіти на могилу Метью, а по обіді сіла на зворотний поїзд у Кармоді. Якийсь час вона пригадувала все дороге й любе серцю, що лишилося позаду, а потім, обганяючи її, думки полинули до всього любого серцю, що чекало на неї попереду. Душа її співала — вона поверталася до свого веселого дому, де кожен, переступивши його поріг, знав, що це рідний дім; де повсюди був сміх, і срібні кухлики, і фотографії, і дітлахи — малі янголята з кучерями й пухкими колінцями, — де радісно вітатимуть її кімнати; де чекають на неї стільці й сукні в шафі; де завжди святкували кожну маленьку річницю й пошепки звіряли одне одному найпотаємніше.

«Як це прекрасно — повертатися додому», — думала Енн, витягаючи з ридикюля лист від маленького Джема, який вона, так весело сміючись, із гордістю читала напередодні мешканцям Зелених Дахів — перший лист, отриманий від власної дитини. Як на семилітка, що тільки рік ходив до школи, то був цілком непоганий лист, хоч орфографія його все ще кульгала, а в одному з кутків розпливлася велика чорнильна ляпка.

«Ді плакала ридала цілу ніч бо Томі Дрю сказав що кине в огонь її ляльку. Сюзен росповідає нам наніч каски, але вона то не ви мамо. Вчора вона пустила мене знею разом полоти город».

«Як я могла бути щаслива цілий тиждень без них?» — картала себе господиня Інглсайду.

— Як добре, коли тебе зустрічають опісля мандрівки! — вигукнула Енн, зійшовши з поїзда на станції в Глені Святої Марії просто в обійми Гілберта. Вона ніколи не мала певності в тім, що Гілберт її зустріне — люди вмирали й народжувалися повсякчас, — та без цього повернення додому не видавалося їй справжнім. А який елегантний новий світло-сірий костюм був на ньому! («Добре, що я наділа цю тонку блузку з рюшами під свій коричневий костюм, хоч пані Лінд і вважала, що це безумство — вбиратися так у дорогу. Інакше я не була б така гарна для Гілберта»).

Будинок сяяв японськими ліхтариками, розвішаними на ґанку. Енн весело пробігла стежкою, обабіч якої росли нарциси, і гукнула:

— Інглсайде, я тут!

І ось вони всі були довкруж неї — сміялися, вигукували, жартували, — а позаду, як завжди, стояла усміхнена Сьюзен Бейкер. Кожне з дітей, навіть дворічний Ширлі, тримало в руках букет квітів, зібраних зумисне до маминого приїзду.

— О, яке приємне повернення додому! Увесь Інглсайд бринить щастям. І як чудово знати, що моя сім’я рада бачити мене!

— Якщо ви ще десь поїдете, мамо, — серйозно заявив Джем, — то я візьму й підхоплю апенцит.

— А як ти це зробиш? — запитав Волтер.

— Цить! — Джем крадькома штурхнув брата й зашепотів: — Це така хвороба, я знаю… але я тільки хочу налякати маму, щоб вона більше ніде не їхала.

Енн так хотілося зробити все одразу — і обійняти кожного, і вибігти в сутінковий сад по вечірні братки, що повсюди росли в Інглсайді, і підняти з килима пошарпану ляльку, і вислухати всі свіжі плітки й новини — кожен додавав щось своє. Як Нен начепила собі на носа закрутку від тюбика з вазеліном, доки лікаря не було вдома, і Сьюзен ледь не збожеволіла від хвилювання. «Знаєте, пані Блайт, дорогенька, то було щось жахливе!» Як корова пані Палмер з’їла п’ятдесят сім тоненьких цвяшків і до неї приїздив ветеринар із Шарлоттауна. Як забудькувата пані Дуглас прийшла до церкви простоволоса. Як тато виполов з моріжку кульбаби — «у перервах поміж немовлятами, пані Блайт, дорогенька, їх за цей тиждень у Глені знайшлося восьмеро». Як пан Том Флегг пофарбував собі вуса — «коли його жінка щойно два роки тому померла». Як Роза Максвелл із Гарбор-Геда відмовила Джимові Гадсону з Верхнього Глена й він надіслав їй рахунок, перелічивши все, що витратив на неї. Як багато людей було на похороні пані Воррен. Як котові Картера Флегга інший кіт «відкусив цілий шмат прямо звідти, де росте хвіст». Як Ширлі заблукав до стайні, де опинився просто під одним із коней. «Пані Блайт, дорогенька, я тепер більше ніколи не буду тією самою, що колись». Як виправдалися, на жаль, усі побоювання, що сливові дерева вразила «чорна хвороба». Як Ді цілий день виспівувала: «Мама повертається додому, додому…» на мотив «Весело кружляють у таночку діти». Як одне з кошенят Джо Різа народилося з розплющеними очима й тепер стало зизувате. Як Джем сів на липку паперову стрічку від мух — перш ніж устиг надіти штанці. Як Миршавко впав у діжку з дощовою водою…

— Він був замалим не втопився, пані Блайт, дорогенька, та, на щастя, лікар умить його схопив за задні лапи й витягнув. («Мамо, а як це „замалим“?»)

— Здається, він уже очуняв після того потрясіння, — мовила Енн, ніжно гладячи лискучого чорно-білого кота з велетенськими щелепами, який удоволено муркотів на стільці побіля каміна. На жоден зі стільців в Інглсайді не можна було сідати, не пересвідчившись, що там немає кота. Сьюзен, яка спершу до котів була байдужісінька, присягалася, що мусила навчитися їх любити задля самозахисту. Що ж до Миршавка — так його назвав Гілберт рік тому, коли Нен принесла додому жалюгідне худе кошеня із села, де його мучили якісь хлопчиська, і це ім’я прилипло до нього, хоч тепер і геть йому не личило.

— Але… Сьюзен! Що сталося з Гогом і Магогом? Ох, невже вони розбилися?

— Ні-ні, пані Блайт, дорогенька! — вигукнула Сьюзен, квапливо тікаючи з кімнати, уся побуряковіла від сорому й невдовзі повертаючись із двома порцеляновими песиками, що незмінно вартували при інглсайдськім вогнищі. — І як це я забула поставити їх на місце? Бачте, пані Блайт, дорогенька, до нас опісля вашого від’їзду завітала була пані Дей… а ви ж знаєте, яка вона побожна і як ревно дбає про манери. А Волтер собі вирішив, що мусить чемно розважити гостю й найперше ж узяв і показав їй песиків. «Це Бог, а це Наш Бог», — так і сказав, сердешне невинне дитя. Я жахнулася… хоч і подумала, що вмру від сміху, дивлячись на вираз пані Дей. Я,

1 ... 4 5 6 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Інглсайду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн із Інглсайду"