Читати книгу - "Троє в одному човні (як не рахувати собаки)"

Якби вам довелося стояти з Гаррісом уночі на березі моря і ви сказали:

— Послухай! Ти чуєш? То, мабуть, русалки співають у морських глибинах. А може, це засмучені духи співають псалми над невинними потопельниками, що заплутались у морських водоростях? — Гарріс взяв би вас під руку і сказав:

— Я знаю, що це, друже: ти застудився. Зараз ти підеш зі мною. Я знаю одне місце тут за рогом, там чудове шотландське віскі — ти такого ще не куштував; вип’ємо по чарочці, і ти одразу прийдеш до тями.

Гарріс завжди знає закапелочок за рогом, де ви можете знайти щось геніальне з випивки. Я переконаний, що, якби ви зустріли Гарріса десь у раю (якщо таке можна припустити), його привітання звучало б приблизно так:

— Який я радий, що ти прибув, старий. Знаєш, я знайшов гарне місце тут, за рогом, де подають дійсно першосортний нектар.

У даному випадку, однак, коли йшлося про ночівлю просто неба, його вміння практично дивитись на речі було дуже доречним. Не зовсім приємно спати просто неба, коли падає дощ.

Вечір. Ти мокрий до нитки, у човні на добрих два дюйми води, і все просякнуте вологою. Ти знаходиш місце на березі, яке нібито ще не так залило, як усе довкола, і вирішуєш розташуватися на ніч саме тут. Ти витягуєш намет і вдвох із товаришем починаєш його ставити.

Він просякнутий водою і важкий, лопоче, падає на вас, обвивається довкола вашої голови, доводячи вас до сказу. Дощ не перестає лити ні на мить. Поставити намет досить непросто і в суху погоду, а в дощ — це титанічна праця. Тобі здається, що замість того, аби допомагати, той інший просто клеїть дурня. Щойно ти надійно закріпив свій бік, він свій відпускає і все псує.

— Нездара, ти робиш! — вигукуєш ти.

— Сам ти нездара! — відповідає він. — Ну, швидше!

— Та не тягни. Ти все робиш не так, тупий віслюк! — волаєш ти.

— Я все роблю правильно! — кричить він у відповідь. — Тримай свій бік!

— Кажу тобі, що неправильно! — твій крик уже схожий на ревіння, і ти ладен накинутися на нього. У нападі гніву ти так натягуєш мотузку, що на його боці вискакують усі кілки.

— Безголовий ідіот, — чуєш ти, як бурчить він собі під ніс, а потім щосили тягне на себе, і весь твій бік завалюється. Ти кидаєш на землю дерев’яного молотка і йдеш довкола, виливаючи йому все, що про нього думаєш. Він також підіймається і, обходячи намет, іде слідом, щоб пояснити, хто ти такий. Ви ходите довкола, лаючись, доки намет не падає і не перетворюється на безформну пожмакану купу. Вам нічого не залишається, як дивитись один на одного поверх його руїн. Потім ви обидва в один голос вигукуєте:

— Ну от! Я ж тобі казав?

Тимчасом третій ваш товариш, який вичерпував із човна воду і останні десять хвилин, намочивши рукави по самі лікті, без угаву проклинає усе на світі, хоче знати, що там у вас за галас та метушня і чому досі не стоїть той клятий намет.

Зрештою, так чи інакше, намет встановлено, і ви починаєте переносити з човна речі. Спроби розпалити вогонь виявляються марними, ви запалюєте спиртівку і розсаджуєтесь довкола неї.

Дощова вода є головною складовою всіх страв на вечерю. Хліб — на дві третини з неї, із печінкового пирога вона аж тече, а джем, масло, сіль та кава взагалі перемішалися в ній, і утворилася юшка.

Після вечері ви бачите, що тютюн сирий і курити нічого. На щастя, у вас є пляшка з певною мікстурою, яка, коли вжити її у відповідній кількості, додає настрою і дурманить розум, тож жага до життя прокидається у вас із новою силою. Достатньою для того, щоб ви зрозуміли, що час лягати спати.

Уві сні ви раптом чуєте, що слон сів вам на груди, вивергається вулкан, і вас поглинає морська безодня (слон і далі спить собі у вас на грудях). Ви прокидаєтеся з думкою, що сталося щось жахливе. Спочатку вам здається, що настав кінець світу, але за мить переконуєте себе, що цього не може бути, — скоріш за все, на вас напали злодії чи розбійники або спалахнула пожежа. Свою думку ви висловлюєте у звичайний спосіб. Але сподіватися на допомогу даремно.

Із часом вам здається, що хтось іще в біді. Ви чуєте його слабкі крики, вони долинають десь ізнизу, з-під вашої постелі. Для себе ви вирішуєте, що просто так ви їм не дістанетесь. Ви несамовито захищаєтесь: із войовничими криками роздаєте удари направо й наліво, руками і ногами. Аж раптом натовп розступається, і ваша голова опиняється на свіжому повітрі. За два фути від вас — нечіткі обриси напівроздягненого лиходія, який намагався вас убити. Ви готові до бою з ним не на життя, а на смерть, коли ж він починає нахилятися над вами, ви впізнаєте в ньому Джима.

— А-а-а, це ти? — каже він, упізнавши вас.

— Я, — відповідаєте ви, протираючи очі. — Що сталося?

— Клятий намет знесло, здається, — каже він.

— А де Білл?

Потім ви обидва починаєте, надриваючи горлянки, гукати Білла. Земля під вами то здіймається, то провалюється, і звідкись з-під уламків приглушений голос, який ви чули раніше, відповідає:

— Злізай з моєї голови, йолопе!

Білл виборсується звідкілясь знизу — увесь брудний, пом’ятий і потоптаний. І чомусь дуже розлючений — вочевидь, він твердо переконаний, що з ним це зробили навмисно.

Уранці ви всі троє втратили голос через сильну застуду, яку підхопили вночі. Ви ладні роздерти все на світі. Ви лаєте один одного пошепки й хрипко протягом усього сніданку.

Тому ми вирішили, що в добру погоду спатимемо просто неба, а коли дощ чи захочеться якогось різноманіття, як пристойні люди, будемо зупинятися в готелях чи заїжджих дворах.

Монморансі привітав цей компроміс з великою радістю. Романтична самотність ніколи не була йому до душі. Йому б побільше галасу, і що забава простіша, то кумеднішим він буває. Поглянувши на Монморансі, можна подумати, що то ангел спустився з небес, чомусь відмовився від людської подоби і втілився в невеличкому фокстер’єрі. Здавалося, щоразу, коли він гавкає, можна почути щось на зразок: «який — порочний — цей — світ — і — як — я — хотів — би — щось — зробити — щоб — він — став — кращим!».