Читати книгу - "Буллет-парк"

— Гаразд,— сказав отець Рейсом.— Єпіскоп відвідає нас і навесні, та я боюсь, що тоді Тоні захопиться бейсболом.

— Може бути, може бути,— погодився Нейлз і поступився місцем місіс Тренчем, яка, схилившись над рукою священика, готова була, здавалося, поцілувати навіть його перстень, якби той був на пальцях.

Сівши в машину, Нейлз запустив «двірники», хоч дощу вже не було. Але ж усі тепер тільки й марили про такі речі та дотримувались цілої системи ознак, до якої входили й «двірники», і фари, й підфарники та стоп-сигнали. Вечірня газета містила на своїх шпальтах всі ці символи, пояснюючи значення кожного. На шибеницю того, хто мордує дітей (фари). Знизити податок на доходи (підфарники). Ліквідувати таємну поліцію (стоп-сигнал). Якщо хтось з прихожан хоче підкреслити, що він вірить у потойбічне життя і воскресіння мертвих, то такому епіскоп єпархії рекомендує вмикати «двірники». З обох боків вулиці, по якій їхав Нейлз, на садибах у півгектара або гектар стояли однакові білі будиночки. Його садиба, розміром у три гектари, містилась на західній околиці Буллет-Парка. Скраю напис: «Не смітити. Штраф 50 доларів. Винних позиватиму до суду». А під ним — старий автомобіль, три зламаних телевізори й бруднючий матрац. Таких людей, щоб уночі не спали, в Буллет-Парку дуже небагато, і найбільш загадкові й таємничі серед них ті, що викидають різний непотріб. Разів чотири, а то й п'ять на рік Нейлз знаходив на своїй садибі цілу колекцію зламаних холодильників, телевізорів, знівечених автомобілів, а найбільше — матраців. Брудні, порвані, із запахом людських тіл, вони з'являлися періодично, і ніяк не можна було їх скараскатись. Бо, як пояснив Нейлзу службовець муніципалітету, вивозити цей непотріб дорожче коштує, ніж він чогось вартий. Значно простіше й дешевше викинути його у Буллет-Парку, аніж викликати представників тресту по переробці утильсировини. Адже ніхто ще не зловив когось із порушників, щоб віддати його до суду. Хоч, правду кажучи, для Нейлза, якщо не говорити про емоційність, це й не складало особливої проблеми: слід було Неллі подзвонити в муніципалітет, і наступного ранку звідти приїжджала вантажна машина забрати цей непотріб. Але Нейлза найбільш лютило те, що якісь негідники сміють загиджувати його землю.

Нейлзів будинок (білий) мав вигляд прямокутника з колонами у стилі голландських колоніальних будівель. Внутрішнє планування таких будинків цілком стандартне, а тому, увійшовши в хол, з якого на другий поверх ведуть гвинтові сходи, можна здогадатися, не тільки як розміщені кімнати, а й як розставлено в них меблі, починаючи з двоспального мішка в кімнаті господаря, вікна якої виходять на північний схід, і кінчаючи баром у вітальні та пральною машиною в підвалі. Нейлза зустріла стара руда сучка-сетер Тессі, з якою він уже дванадцять років ходить на полювання. Вона почала глухнути, і коли дуже грюкали дверима, то їй вчувався рушничний постріл, вона вибігала на газон, щоб гнатися за підстреленою качкою чи зайцем. Писок, шерсть на хвості й передніх лапах були в Тессі зовсім сиві, і вона вже ледь-ледь могла підніматися сходами. Увечері, йдучи спати, Нейлз злегка її підштовхував. Деколи вона тихо скиглила від болю. Це були жалібні старечі звуки, яких у цьому будинку, відколи його купили, ні від кого, крім Тессі (поки що) не чули. Нейлз частенько розмовляв з нею, як з рівною. Вранці він бажав їй доброго ранку й питав, як вона спала. А коли стукав по барометру й дивився на небо, то питав, що вона думає про погоду. Снідаючи, він давав їй з'їсти сухарик, потім обговорював з нею передову в «Таймсі», а коли їхав на станцію, то, як добрий господар, бажав їй гарно провести день. Готуючи після роботи коктейлі, він частував її крекерами чи китайськими горіхами; часто й камін запалював не стільки задля себе, як для неї. Нейлз давно вирішив, що, коли Тессі прийде час помирати, він поведе її за троянди в садку й застрелить. З віком у Тессі з'явилося дві слабості: вона боялася висоти й грому. Почувши перший гуркіт грому, вона відразу ж бігла до Нейлза і не відходила від нього, аж поки не вщухав дощ. Восени Нейлз усе ще брав її з собою на полювання.

Неллі смажила на кухні бекон, і Нейлз обняв її й поцілував. Нейлз кохав свою Неллі. Може, в цьому коханні був увесь сенс його життя. Йому і в голову ніколи не приходило, що Неллі колись помре,— вона була для нього безсмертна. Але коли б, не дай боже, померла, то він, мабуть, запалив би на її могилі жертовний вогонь і кинувся б у нього. Нейлз був однолюб і непохитно вірив у святість шлюбу. Багатьом його знайомим це здавалося дивом, майже аномалією. Протягом життя Нейлзу траплялось чимало випадків покохати іншу жінку. Але завжди, коли за ним починала упадати якась удова чи дівчина, його орган кохання виявляв при цьому ганебну байдужість, немовби показуючи йому дорогу додому. Ні, для Нейлза не існувало на світі жінок, окрім Неллі. І коли б він був поет, то написав би цілу поему, оспівуючи її руки, ноги, все тіло. Йому й справді не раз спадало на думку оспівати у віршах своє земне й небесне кохання до Неллі. Пейзажі, які він спостерігав, коли поруч з ним була Неллі, запаморочували його зовсім. Яка вона чудова, несказанно чудова! Він і навколишню природу любив і відчував лише тому, що був зачарований своєю дружиною.

Вони снідали в своїй їдальні. Нейлз вийшов у хол і гукнув синові:

— Тоні, йди снідати!

— Але ж його нема вдома,— сказала Неллі.— Ти забув, коханий, що по дорозі до церкви ти завіз його до Пендлтонів.

— Ой, і з голови випало,— трохи засоромлено вимовив Нейлз.

Він ніяк не міг зрозуміти, що його син вільно виходить з дому, коли захоче, не дотримується вказівок батька, де йому бути та що робити. Хіба раз бувало так, що, відвізши сина на аеродром і посадивши його в літак, Нейлз все ж шукав його в садку, хоч прекрасно знав, що хлопця там немає. Бо йому здавалось, що кохання, яке він почував до своєї дружини і єдиного сина, немов прозорий янтарний розчин оточує їх, покриває, зберігає від усього лихого.

Нейлз і Неллі сіли за стіл снідати. Але чому це вони здаються не живими людьми, що існують у трьох просторових вимірах, а якимись журнальними карикатурами? Кожний з них мав свої думки, свої переживання, спогади,