Читати книгу - "Що таке антична філософія?"

чи Парменід, а можливо навіть (всупереч певним античним, але досить спірним свідченням) і Піфагор[33] та Геракліт[34], не знали ні прикметника philosophas, ні дієслова philosophein (філософувати), ні, тим більше, слова philosophia. Ці слова, насправді, цілком правдоподібно з’являються лише у V столітті, за «доби Перикла», коли Афіни вирізняються водночас як своєю політичною перевагою, так і своїм інтелектуальним впливом, в часи Софокла, Евріпіда, софістів, а також в часи, коли, наприклад, історик Геродот, що походив з Малої Азії, після своїх численних подорожей приїжджає жити у славетне місто. І, можливо, саме у його творчості ми зустрічаємо першу згадку про «філософську» діяльність. Геродот розповідає про легендарну зустріч Солона, афінського законодавця (VII—VI століття), одного з тих, кого називали сімома мудрецями, із Крезом, Лідійським царем. Останній, пишаючись своїми могутністю та багатствами, звертається до Солона з такими словами:

Дорогий мій афінянине, до нас дійшли певні чутки про твою мудрість (sophiês) і про твої мандри; твоє прагнення до набуття знань (philosopheôn) і цікавість змусили тебе відвідати багато країв [35] .

Ми бачимо тут, що тоді являли собою мудрість та філософія. Подорожі, до яких вдався Солон, не мали іншої мети, аніж пізнавати, здобувати широкий досвід реалій та людей, відкривати водночас різні краї та звичаї. З цього приводу слід зазначити, що досократики, здається, вже позначали свої розмірковування як historia, тобто збирання відомостей[36]. Такий досвід міг зробити з того, хто його здобув, доброго суддю у справах людського життя. Ось чому Крез запитує Солона, хто, на його думку, є найщасливішою людиною. І той відповідає йому, що ніхто не може бути названий щасливим доти, доки не закінчиться його життя.

Відтак Геродот засвідчує існування слова, яке, можливо, було вже модним, в будь-якому разі повинно було стати таким у Афінах V століття — Афінах демократії та софістів. Після Гомера складні слова, що містять слово philo, служили назагал для позначення схильності того, хто вбачає інтерес, задоволення чи мету свого життя у присвяченні його певній діяльності: philo-posia, наприклад, це здатність отримувати задоволення від напоїв та інтерес до них; philo-timia, це прагнення до отримання почестей; philo-sophia, таким чином, буде інтересом до sophia[37].

Філософська діяльність, гордість Афін

Афіняни V століття пишалися тією інтелектуальною діяльністю, тим інтересом до науки та культури, які розквітнули у їхньому місті. У «Поховальній промові», яку в тексті Фукідіда Перикл виголошує на честь перших вояків, що загинули в Пелопонеській війні, він — афінський державний діяч, у таких термінах хвалить спосіб життя, прийнятий у Афінах: «Ми любимо красу з простотою та мудрість без кволості»[38]. Два вжитих тут дієслова містять philo: philokalein та philosophein. Зазначимо також, що тут імпліцитно проголошується перемога демократії. Бо досконалості (aretê) тут досягають вже не виняткові чи шляхетні особистості — всі громадяни можуть її досягнути в міру того, як любитимуть красу та віддаватимуться любові до sophia. На початку IV століття оратор Ісократ у своєму «Панегірику» повернеться до цієї теми: саме Афіни відкрили світові філософію[39].

Ця діяльність включає все те, що має стосунок до інтелектуальної та загальної культури: спекуляції досократиків, науки, що народжуються, теорії мови, риторичні техніки, мистецтво переконувати. Іноді вона безпосередньо стосується мистецтва аргументації, якщо вірити натякові софіста Горгія в його «Слові на захист Єлени». Остання, говорить він, не відповідає за свої дії, оскільки була змушена так діяти або з огляду на захист богів, або під тиском насильства, або через силу переконання, чи, зрештою, через пристрасть. І далі Горгій розрізняє три форми переконання за допомогою мови, одна з яких полягає, за його словами, «у двобої філософських промов». Йдеться, безперечно, про публічні дискусії, в яких софісти змагалися з метою продемонструвати свій талант, протиставляючи свої промови на теми, які були пов’язані не з конкретною юридичною чи політичною проблемою, а з елементами загальної культури.

Поняття sophia

Отже, слова philo-sophos та philo-sophein передбачають інше поняття — поняття sophia, але потрібно все-таки визнати, що в період, що розглядається, ще не існує філософського визначення поняття sophia.

Для передачі слова sophia модерні перекладачі завжди вагаються між поняттям знання та поняттям мудрості. Sophos є той, хто знає і бачив багато речей, багато подорожував, має енциклопедичну культуру, або ж той, хто вміє добре поводити себе в житті і перебуває у щасливому стані? На сторінках цього твору ми часто повторюватимемо, що ці два поняття є зовсім не взаємовиключними: справжнє знання є, зрештою, умінням[40], а справжнє уміння полягає в умінні робити добро.

Починаючи з Гомера, слова sophia і sophos вживалися в найрізноманітніших контекстах з приводу поведінок та схильностей, які, вочевидь, не мали нічого спільного з поведінками та схильностями «філософів»[41]. У «Іліаді» Гомер говорить про корабела, який, завдяки порадам Афіни, був знайомий з усією sophia, тобто володів повним умінням[42]. Аналогічно в гімні «Гермесу»[43] після розповіді про винахід ліри Гомер додає, що цей бог на основі sophia створив ще один інструмент, а саме сірінгу. Відтак у творі йдеться про мистецтво, про музичне вміння.

Якщо виходити з цих двох прикладів, можна цілком легітимно запитати себе: чи у випадку корабела, так само як у випадку музиканта, слово sophia не означає, швидше, діяльності, практики, які підлягають певним міркам та правилам[44] і передбачають викладання та навчання, хоча, з іншого боку, вимагають також сприяння якогось бога, божественної благодаті, що відкриває ремісникові чи художникові секрети виробництва та допомагає їм у їхній праці?

У подібний спосіб sophiê вживається у Солона[45] в VII столітті до Різдва Христового з метою позначити поетичну діяльність, яка є продуктом водночас тривалого вправляння і натхнення Музами. Подібна сила поетичного слова, яка надихається Музами і надає сенсу подіям людського життя, найясніше постає у Гесіода на початку VII століття. Хоча він не використовує саме слово sophia, автор з великою силою виражає зміст поетичної мудрості. Його свідчення ще цікавіше тому, що Гесіод