Читати книгу - "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду"

часу й зустрічати новий тисяча дев’ятсот п’ятдесятий рік у Львові, а не в Києві чи в Москві. Зокрема, й генералу Павлу Судоплатову. Цього чекіста-високопосадовця відрядили з Москви у Львів із завданням зламати збройний опір і знищити керівництво підпілля. Він, власне, спеціалізувався на ліквідації провідників українських націоналістів.

Вперше подібне завдання Судоплатов отримав ще в листопаді 1937 року, будучи тридцятирічним оперативником служби зовнішньої розвідки. Його викликали до народного комісара внутрішніх справ Ніколая Єжова, а потім провели до Сталіна. Судоплатов народився в Україні і вільно говорив українською; йому розробили легенду емісара українського підпілля, що діє в Радянському Союзі, і доручили проникнути в емігрантське середовище в Європі. Сталіна цікавили стосунки між лідерами різних українських організацій, і він захотів особисто зустрітися із Судоплатовим. Судоплатов доповів, що взаємини еміграційних лідерів не безхмарні, ідуть усобиці довкола складу майбутнього уряду незалежної України, але найнебезпечніша людина – Євген Коновалець, голова Організації українських націоналістів, яка знайшла підтримку в абвера, німецької розвідки.

«Які ваші пропозиції?» – спитав Сталін. Конкретних ідей у Судоплатова не було. Сталін дав йому тиждень на підготовку плану протидії Коновальцю і його організації. Через тиждень Судоплатов у кабінеті Сталіна запропонував план проникнення в абвер через радянських агентів в організації Коновальця.

Та Сталін явно мав на увазі не це. Він запропонував висловитися присутньому на зустрічі Григорію Петровському, старому більшовику, одному з провідників Української РСР. Як згадував потім Судоплатов, Петровський «урочисто оголосив, що на Україні Коновальця заочно засудили до смертної кари за тяжкі злочини проти українського пролетаріату» (у перекладі з політичної мови це означало: Коновальця треба ліквідувати). Петровський згадав участь Коновальця у придушенні більшовицького повстання у Києві 1918 року, коли Коновалець був офіцером збройних сил української республіки. Сталін прокоментував слова Петровського: «Це не акт помсти, хоч Коновалець і є агентом німецького фашизму. Наша мета – знешкодити рух українського фашизму напередодні війни і змусити цих бандитів знищувати один одного в боротьбі за владу».

Сталін явно мав на увазі ліквідацію Коновальця, ще коли вперше викликав Судоплатова: він просто не хотів першим казати про вбивство. А коли Судоплатов не вгадав думки вождя, Сталін висловив цю ідею і виправдав її устами Петровського. Пропозиція явно йшла від Сталіна, а не від Петровського – за кілька днів до спільної зустрічі, Судоплатов бачився з Петровським сам на сам, і той нічого подібного не говорив. Тепер, коли ідею ліквідувати керівника ОУН було по суті затверджено, Сталін хотів перевести справу в практичну площину. «А які смаки, слабкості, уподобання Коновальця? Постарайтеся їх використати», – сказав Сталін. Судоплатов не раз зустрічався з Коновальцем, коли працював за кордоном, і розповів Сталіну, що, куди б вони не їздили, той першим ділом завжди купував шоколадні цукерки: «Коновалець дуже любить шоколадні цукерки». Сталін запропонував обміркувати цей момент.

Перед прощанням Сталін спитав майбутнього убивцю, чи усвідомлює він політичне значення довіреного йому завдання. Судоплатов запевнив, що все розуміє і готовий віддати життя батьківщині. Сталін побажав йому успіху й потис руку. Запланований акт терору в політичному й ідеологічному плані виправдовували діяльністю Коновальця під час революції, його зв’язками з абвером і «фашистським» характером націоналістичного руху. Звинувачення у «фашизмі» стали головною зброєю радянської влади для дискредитації українських націоналістів. Останні справді сповідували крайні праві ідеї, але фашистами їх називали тільки в СРСР. Сталін готувався до війни з Німеччиною і хотів внести розлад у лави ворогів. Коновалець мусив померти.

Радянські спецслужби підхопили ідею Сталіна й вирішили зіграти на слабостях Коновальця. Інженери-чекісти розробили бомбу, замасковану під коробку шоколадних цукерок. Якщо перемістити коробку з вертикального положення у горизонтальне, запускався годинниковий механізм і через півгодини бомба детонувала. 23 травня 1938 року Судоплатов зустрівся з Коновальцем у ресторані готелю «Атланта» в центрі Роттердама і презентував йому коробку цукерок. Після зустрічі убивця зайшов у магазин одягу на сусідній вулиці і купив шляпу і світлий плащ, щоб замаскуватися. Невдовзі після полудня він почув звук хлопка і побачив як люди біжать у тому напрямку, де він лишив Коновальця. Судоплатов поспішив на вокзал і сів на поїзд у Париж. «Подарунок вручено. Посилка зараз у Парижі, а шина автомобіля, на якому я подорожував, лопнула, поки я ходив по магазинах», – надіслав він телеграму з Парижа у Москву[11].

З газет Судоплатов дізнався, що Коновалець загинув на місці. Одразу після замаху Судоплатова почав мучити гострий головний біль, але він ніколи не шкодував про свій вчинок. Він писав, що навесні 1938 року пахло війною, і чекісти знали, що Коновалець воюватиме на боці німців. Цю операцію вивчали у КДБ і вважали класикою жанру: елегантна, ефективна, політично доцільна. Як і планував Сталін, після смерті Коновальця в націоналістичному підпіллі почалася боротьба за владу. Через два роки після вбивства молодий і амбіційний Степан Бандера очолив радикальну групу, яка виступила проти давнього соратника і наступника Коновальця полковника Андрія Мельника. Бандері вдалося відколоти й повести за собою більшу частину організації, але усобиці між двома фракціями, які вилилися у відкритий конфлікт, що тривав десятиліттями, послабили націоналістичний табір[12].

Ця операція зробила Судоплатова знаменитістю в НКВС і дала потужний імпульс його кар’єрі. Статус Судоплатова утвердився під час війни – він відповідав за диверсійні й терористичні операції в німецькому тилу. Попит на його знання і вміння не зник і після війни. У вересні 1946 року він здійснив ще одну операцію проти українського діяча. Цього разу жертвою був Олександр Шумський, нарком освіти Української СРР у 1920-х роках, якого звинуватили були в українському націоналізмі, заарештували й відправили у заслання в Саратов. Шумський давно вимагав, щоб йому дозволили повернутися до України. Разом із Судоплатовим до Саратова поїхав полковник Григорій Майрановський, начальник токсикологічної лабораторії НКВС, яка розробляла отрути. Вони ввели Шумському отруту, і зовні все було схоже на серцевий напад. Розтин тіла екс-наркома нічого не виявив – Майрановський використав кураре, отруту рослинного походження.

Наступною жертвою Судоплатова і Майрановського став єпископ Мукачівської єпархії (окремої від Львівської митрополії греко-католицької церкви) Теодор Ромжа. Він очолював церкву в Закарпатті, яке до Другої світової війни належало Чехословаччині. За словами Судоплатова, у 1947 року радянська розвідка отримала інформацію, що Ватикан підштовхує Сполучені Штати і Велику Британію підтримати українських католиків і їхніх союзників в націоналістичному підпіллі. Галицьких єпископів греко-католицької церкви на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим радянська влада затримала ще 1945 року, тому Ромжу вважали найнебезпечнішим ієрархом. У лютому 1947 року українські чекісти запропонували Москві ліквідувати Ромжу. Перший замах на нього організували в кінці жовтня 1947 року, влаштувавши дорожньо-транспортну