read-books.club » Пригодницькі книги » Прерії Арктики 📚 - Українською

Читати книгу - "Прерії Арктики"

252
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Прерії Арктики" автора Ернест Сетон-Томпсон. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 46
Перейти на сторінку:
дивилась у воду. Один із поліціянтів схопив рушницю й пристрелив її. Бідолашна давно голодувала, як більшість хижаків на півночі цього року. Вона важила всього 15 фунтів, хоча й досягла зрілого віку. У її шлунку виявилися неперетравлені рештки якогось птаха та шмат сирицевої шкіри дюйм завширшки та чотири фути завдовжки очевидно, клапоть ременя від собачої запряжки, що мчала клуса. Цікаво, що вона зробила з бубонцями?

Незабаром ми стали табором на річці Невільницькій.

Читача можуть спантеличити численні назви. По суті, Маккензі, Невільницька, річка Піс та Унчага — та сама річка, але, на жаль, дослідники давали їй різні наймення. Щиро кажучи, вона повинна зватися Унчагою від Скелястих гір до Полярного кола, Атабаска ж має вважатися її головною південною притокою.

Наступного дня було застрелено ще одну рись. У її шлунку були рештки червоної білки, бурундука та північної лемінгової миші. Останнє особливо важливо, це — нові дані.

Ширина спокійної річки досягає тут майже милі. Береги, порослі соснами… Не знаю, чи далеко вглиб простягаються хвойні ліси, але місцеві жителі вважають, що найкращий будівельний ліс росте біля річки. Тут ми часто бачили рисей. Вони блукали берегом або, стоячи у воді, дивилися на нас…

НАРАДА З ВОЖДЯМИ

На схід від річки Невільницької, за словами очевидців, збереглося кілька стад бізонів. Серед завдань, отриманих майором, було й таке — з’ясувати, чи водяться в цих місцях бізони, встановити, скільки їх залишилося, та уточнити, де саме. Коли Джарвіс запросив мене в цю експедицію, я не змусив довго вмовляти себе.

Перш за все належало знайти провідника, і отут почалися складнощі.

Через торговців ми розшукали чотирьох індіанців, які знали, де водяться бізони. Вони, схоже, зовсім не бажали вести будь-кого до бізонячих пасовиськ. Лукавили, вигадували всілякі відмовки. Але королівська кінна поліція та Компанія Гудзонової затоки мають тут величезну владу, і під тиском майора Джарвіса з представником Компанії високоповажні мисливці знехотя погодилися обговорити з нами цю справу в хатині Джозефа, чіпева, на прізвисько Сузі. Повне ім’я його був Джозеф Больє. Мандрівники, які побували раніше в цих місцях, попереджали всіх, що племені Больє треба остерігатись, і ми були напоготові.

Нас зустріло похмуре мовчання. Ми відчували приховану ворожість усіх, хто тут зібрався.

Джарвіс — привітний і добрий чоловік, якого більшість вважала надто щиросердним, — незабаром довів, що чудово знає індіанців і їхню психологію.

— Збираються нас, якщо вдасться, затримати, — шепнув він мені.

Сузі розумів французьку й трохи англійську, але решта заявили, що не знають іншої мови, крім чіпева. Довелося запросити перекладача. Про те, наскільки він нам допоміг, можна судити за зразком переговорів, записаним мною:

— Тут поблизу водяться бізони?

— Уаг-хай-уас-кі біскуон кай-ах тау ніп-еє-уот-чоу-ее-кеє неє-мої-ах. Кеє-ас-о-уїн суг-еє-меєш і-муш-уа мус-тат-е-мук не-моу-ах пе-мук-те-ок не-мої-ах дане-таї-таїах.

Перекладач:

— Він каже «ні».

— Скільки часу буде потрібно, щоб до них дістатися?

— Не-мої-ах міс-чаї-то-ок. Уаї-хаи-о аї-оу-ок-і-ман-ках-мус-то-ок. Міс-та-хаї ча-гоу ос-кі уах-хаї-о муск-еє-сеє-сеепі. Мас-коотч е-гоот-ах-і-оу мас-коотч не-мої-ах мук-е-бої сак-те-мук мас-коотч гахк-сін-ноу не-мої-ах мук-е-бої сак-те-мук мас-коотч дахк-сін-ноу не-мої-ах гехк-кеє-уїн-тай дам-бооле-індліс.

Перекладач:

— Він каже «не знаю».

І так далі… Години зо дві ми товкли воду в ступі. Щодо провідника так і не домовилися, ніяких відомостей про бізонів не отримали. Наприкінці розійшлися по домівках.

Наступного дня спробували поновити переговори, але труднощі росли, мов гриби після дощу.

Кійа не міг вирушити з нами або позичити коней, бо пасовиська бізонів перебували в мисливських угіддях П’єра Білки, і Кійа вважав, що Білці це не сподобається.

Білка нас не міг супроводити, бо йому було незручно влазити в цю справу, адже почали переговори ми не з ним, а з Кійєю.

Кірму здолала неміч. Він занедужав і теж не міг іти.

У Сузі хворіла дружина, і це нещастя так пригнічувало його, що він ніяк не міг полишити дім — у всякому разі, без особливого зілля, котре вберегло б його від ревматизму, туги за домівкою та просто від суму.

Вранці посланець від Кійі повідомив: вождь займається вкрай важливою справою і не може з нами зустрітися. Але зраночку прийде Білка — й усе буде гаразд.

Раночком зник і Білка — передав через іншого індіанця, що вік зовсім забув про важливе зобов’язання: переправити мішки з борошном через пороги й, хоча йому така робота не до вподоби, та він дав слово, виходить, треба дотримати. Це, мовляв, справа честі.

Ми з Джарвісом обговорювали ситуацію та намагалися пригадати все, що раніше чули про бізонів і вовків.

Із Оттави повідомляли, що вовки ріжуть телят, і тому поголів’я бізонів не збільшується. У Вінніпегу вони так осміліли, що взялися до однорічних бичків. В Едмонтоні навіть самки бізонів наражалися на небезпеку. У Чіпевайані до місцевих вовків нібито приєдналися зграї сторонніх із північного сходу й вони ріжуть молодих бізонів, самок і телят. Пожирають вовки навіть коней і собак. Темні вовки з річки Піс і білі зі скелястих просторів Баррен-Граундз нібито ведуть міжусобні криваві бої за володіння пасовиськами бізонів. Звичайно, бізонів дедалі менше. Їх залишилося не більше сотні!

Цікаво, що ніхто ніколи не бачив цих ікластих розбійників, а ті деякі, що добре знають місцевість, мають значні запаси пеммікану,[4] зготовленого, вочевидь, не з м’яса лося чи карибу.

Майор гмикнув і підбив підсумок:

— Вовки, певна річ, ріжуть бізонів, і ватажків цих зграй звуть Сузі, Кірма, Кійа та Білка.

Найгіршу репутацію із усіх чотирьох мав Сузі — він був із горезвісного сімейства Больє. Проте, лише він і погодився супроводити нас аж за п’ять днів.

Ми прийняли всі умови — знайшли людину, згодну наглядати за його рибальською сіттю, залишили харчів його дружині на час відсутності Сузі, зробили подарунок самому Сузі, подвоїли звичайну платню, найняли його коней, дали йому ліки від ревматизму, туги за домівкою і просто туги, дали тютюну та, нарешті, пообіцяли особливу винагороду за кожного побаченого бізона. Потім зробили ще один подарунок і лише по тому вирушили в дорогу.

У ДОРОЗІ З БОЛЬЄ

Ми виступили втрьох — Сузі Больє, майор Джарвіс і я. Їдемо верхи, і Сузі веде за собою в’ючного коня з провіантом. Тепер ми отримали можливість довідатися, що за людина наш провідник.

Справжня біографія починається років за 20 до народження людини. У середині XIX століття жив страшенний шибеник на ймення Больє. Монреаль здавався йому надто тихим містом, тож він зібрав банду затятих негідників та «гастролював» по всьому Північному Заході Канади. Будь-який місцевий старожил може багато

1 ... 4 5 6 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прерії Арктики», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прерії Арктики"