read-books.club » Сучасна проза » Бог Дрібниць 📚 - Українською

Читати книгу - "Бог Дрібниць"

92
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бог Дрібниць" автора Арундаті Рой. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 96
Перейти на сторінку:
сіруватій майці фірми «Ертекс» і м’якому білому мунду[5], яке рельєфно облягало сідниці. Він натирався теплою кокосовою оливою з перцем, виминаючи свою в’ялу старечу плоть, яка без жодного опору, наче жуйка, розтягувалася на костях. Жив тепер сам-один. Його дружина, Кальяні, померла від раку яєчників, а син, Ленін, переїхав до Делі, де працював підрядником з надання послуг іноземним посольствам.

Якщо Еста з’являвся на вулиці, коли товариш Піллай саме був надворі і розтирався, той узяв собі за правило неодмінно вітатися.

— Еста-мон! — гукав він своїм високим пронизливим голосом, тепер уже обтріпаним і волокнистим, наче стебло цукрової тростини, з якого зняли кору. — Доброго ранку! Щоденна прогулянка?

Еста проходив повз — не грубо і не ввічливо. Просто спокійно.

Товариш Піллай заходився плескати себе долонями по всьому тілу, щоб розігнати кров. Він не міг збагнути, впізнає його Еста чи ні, бо ж років минуло таки чимало. Не те щоб йому надто на цьому залежало. Хоч його роль в усій цій справі була аж ніяк не другорядна, товариш Піллай жодною мірою не вважав себе відповідальним за те, що трапилося. Все це він списав на неминучі наслідки обраної політичної лінії. Давно ж бо відомо: не розлущивши горішка, зернятка не дістанеш. А товариш К. Н. М. Піллай насамперед був політиком. Фахівцем з розлущування горішків. Світом він ішов, ніби хамелеон. Ніколи не розкривав душу і ніколи цього не виявляв. І завжди виринав з хаосу цілий і неушкоджений.

Саме він першим у Аєменемі почув про повернення Рахелі. Ця звістка його не те щоб занепокоїла, а радше просто зацікавила. В очах у товариша Піллая Еста був мало не цілковитим чужинцем. З Аєменема його спровадили дуже несподівано і безцеремонно, та й було це ще бозна-коли. А от Рахель товариш Піллай знав добре. Стежив колись, як вона росте. Тож і дивувався, що спонукало її повернутися — тепер, коли збігло вже стільки років.

Поки не приїхала Рахель, у голові в Ести панував спокій. Проте вона привезла з собою гуркіт потяга та світло й тінь, які навпереміну падають на тебе, коли тобі дісталося місце біля вікна. Світ, від якого він замкнувся у собі багато років тому, зненацька увірвався досередини, і тепер Еста за усім цим гамором не чув навіть самого себе. Потяги. Транспорт. Музика. Фондова біржа. Греблю прорвало, і бурхливі води знесли геть усе. Комети, скрипки, паради, самотність, хмари, бороди, фанатики, списки, прапори, землетруси — все зійшлося докупи в єдиному клекітливому вирі.

Й Еста, крокуючи берегом ріки, не відчував ані дощу, хоч промок до нитки, ані раптового тремтіння змерзлого цуценяти, яке тимчасово взяло його під свою опіку і тепер скавуліло під боком. Він проминув старе мангустинове дерево й дійшов до самого краю латеритного мису, що видавався в ріку, а там присів навпочіпки і почав легенько погойдуватися туди й сюди під дощем. Під підошвами грубо чвакала мокра грязюка. Змерзле цуценя далі тремтіло — і дивилося.

Коли Есту відіслали назад, в Аєменемському Домі залишилися лише Крихітка-кочамма і Кочу-Марія — мініатюрна на зріст кухарка, жовчна і дратівлива. Маммачі, їхня бабуся, померла. Чако жив тепер у Канаді, де без особливого успіху торгував антикваріатом.

Час повернутися до Рахелі.

Коли померла Амму (після свого останнього приїзду до Аєменема, вся набрякла від кортизону і з шумом у грудях, схожим на голос чоловіка, який кричить десь віддалік), Рахель пустилася берега і попливла. Від однієї школи до іншої. Канікули проводила в Аєменемі, де на неї переважно не звертали уваги Чако й Маммачі (ті зовсім розкисли від горя, застрягли у своїй важкій утраті, наче пара п’яничок у сільській забігайлівці), а сама вона переважно не звертала уваги на Крихітку-кочамму. У тому, що стосувалося виховання Рахелі, Чако з Маммачі мало на що були спроможні. Вони підтримували її матеріально (харчі, одяг, плата за навчання), але все решта їх просто не цікавило.

Втрата Софі-моль звільна тинялася Аєменемським Домом, наче тиха проява у самих шкарпетках. Вона ховалася у книжках і в їжі. У скрипковому футлярі, який належав Маммачі. У струпах, якими вкривалися виразки на гомілках у Чако і які він постійно роздряпував. У його по-жіночому млявих ногах.

Цікаво, що пам’ять про смерть живе інколи набагато довше, ніж пам’ять про життя, яке вона поцупила. Впродовж років пам’ять про Софі-моль — шукачку дрібних істин (Куди летять помирати старі птахи? Чому не падають мертві з неба, як камені?), провісницю жорсткої правди (Ви обоє цілком чорномазі, а я тільки наполовину), ґуру горя (Я бачила одного чоловіка після аварії, то око в нього теліпалося на кінчику нерва, ніби йо-йо) — повільно згасала, натомість утрата Софі-моль знай повнилася силою і життям. Немов дозрілий плід, вона завжди була на видноті — і так увесь час. Постійна, як державна робота. Ця втрата супроводжувала Рахель ціле дитинство, від школи до школи, й далі, у доросле життя.

Вперше Рахель потрапила до чорного списку в одинадцять років у школі при Назаретському монастирі: її піймали біля хвіртки, що вела у садок старшої виховательки, якраз тоді, коли вона прикрашала дрібними квіточками купку свіжого коров’ячого лайна. Наступного ранку на загальному зібранні їй загадали знайти в Оксфордському словнику статтю «Порочність» і прочитати її вголос. «Властивість або стан людини, яка відзначається різними вадами і пороками, — читала Рахель; позаду сиділи в ряд черниці з суворо стиснутими вустами, а попереду хвилювалося море дівчачих облич, напружених від тамованого сміху. — Моральна збоченість; вроджена зіпсованість людської природи, спричинена первородним гріхом. Як обрані, так і необрані приходять у світ у стані цілковитої п. і відчуження від Бога й самі по собі здатні лише грішити (Дж. Г. Блант)».

Через півроку після неодноразових скарг з боку старших дівчат Рахель відрахували. Її звинуватили (цілком справедливо) у тому, що вона ховалася за дверима, а потім навмисне зіштовхувалася зі старшокласницями. Під час допиту, який влаштувала директорка (Рахель і вмовляли, і шмагали, ще й без обіду залишили), та врешті зізналася, що робила так, аби з’ясувати, чи можуть боліти груди. У тому християнському закладі існування грудей не визнавалося. Тож хіба не цікаво, чи може боліти те, чого буцімто й нема?

То було перше з трьох відрахувань. Причиною другого стали цигарки. До третього дійшло, коли Рахель спалила пучок накладного волосся, який, за власним зізнанням після суворого допиту, вкрала у своєї старшої виховательки.

У кожній із шкіл, де вчилася Рахель, вчителі відзначали, що вона:

а) надзвичайно ввічлива;

б) не має друзів.

Схоже, у Рахелиному випадку йшлося про

1 ... 4 5 6 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бог Дрібниць», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бог Дрібниць"