Читати книгу - "Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення"

зрозуміло, що при нападі спочатку застосовували дистанційну зброю — лук та стріли, якими тримали ворога на відстані та намагалися завдати йому ушкоджень. Знахідки зламаних біля руків’я сокир-молотів свідчать, що справа могла доходити і до рукопашних сутичок. Траплялися також і рукопашні сутички із застосуванням бойових сокир-молотів, якими намагалися влучити в голову. Є знахідки черепів зі слідами травм від кількох ударів з різних боків — отже, сутичка була відносно масовою.

Набір зброї передбачав ведення бою на дистанції, із застосуванням лука та стріл, дротиків. Після цього могла відбутися рукопашна сутичка із використанням списів, сокир-молотів, кинджалів та іншого озброєння. Подібна тактика передбачала певну підготовку як у володінні зброєю, так і психологічну. Недаремно рукопашний бій з цієї точки зору і досі вважають одним із найскладніших способів ведення бойових дій.

Військова справа доби бронзи

Комплекс озброєння, який складався з сокири-молота, кинджала, списа, лука та стріл у різних комбінаціях використовували у IV–III тис. до н. е. різні племена на території України. Упродовж ІІІ тис. до н. е. було налагоджено місцеве виробництво сокир, виготовлених із бронзи, які за конструкцією нагадують сучасні. На півночі, у лісовій смузі, металева зброя є рідкісною знахідкою. Тут продовжували використовувати камінь та кремінь. При цьому було досягнуто небаченої до того майстерності у виготовленні клинків із кременю, які імітували металеві прототипи.

Зображення зброї на стелах, зокрема на Керносовській, дають змогу реконструювати набір зброї військового лідера того часу. На стелі зображено дві сокири для метання, одну (можливо, металеву) — для ближнього бою, а також металевий кинджал та булаву. Переплетені лінії, вирізані на плечах, розглядають іноді як зображення захисних обладунків. Дослідження сокир-молотів із каменю показало, що їх могли виготовляти індивідуально для кожного бійця — під праву або ліву руки, залежно від цього робилося зміщення вісі лез відносно обуха. Є знахідки сокир катакомбної культури, прикрашених символічними зображеннями. Ці розкішні вироби трактують як символи влади військових вождів.

Зберігають своє значення лук та стріли. У цей період вістря стріл, як і раніше, виготовляли з кременю. Вражають вироби майстрів катакомбної культури, які створювали вироби з виїмкою в основі та довгими «вусами». Вийняти таку стрілу з тіла, не зламавши, було практично неможливо. Так було продовжено традицію доби мезоліту по створенню смертельних кременевих наконечників до стріл. Наявність спеціалізованої зброї, зображень воїнів зі зброєю на кам’яних стелах свідчить про виділення впродовж ІІІ тис. до н. е. у більшості суспільств професійних воїнів.

З початку ІІ тис. до н. е. у виготовленні зброї ближнього бою все більше переходять на метал. У зв’язку із цим створюють вишукані та надзвичайно ефективні зразки бойових сокир, кинджалів. На зміну пласким сокирами приходять бронзові, зі втулкою, які так само були універсальним та найбільш масовим знаряддям для роботи та війни. Ефективне володіння бойовими сокирами, великими кинджалами, які часом нагадували короткі мечі, вимагало тренувань, навичок фехтування.

У лісовій та степовій смузі було налагоджене видобування міді, створено центри обробки металу, які масово виготовляли знаряддя та зброю.

Для бронзового литва почали використовувати ливарні форми, виготовлені з каменю. Такі форми були достатньо тривкі, аби зробити у них багато відливок, що значно прискорювало виробничі процеси. З цією епохою пов’язують появу легенд про зачарований меч, який майбутній правитель має видобути з каменю (як король Артур) — власне, таку зброю і насправді діставали з кам’яних форм.

Удосконалення лез, поява захисних обладунків, у тому числі металевих, свідчить про постійну роботу зброярів над пошуком більш ефективних засобів ураження та захисту. Наявність розкішної, парадної зброї є також свідченням перетворення війни на особливу сферу людської діяльності, учасники якої створюють специфічну субкультуру. Початок цього процесу ми спостерігаємо ще у мідному віці, однак у пізньому бронзовому віці він досяг апогею.

Технічною новинкою стала поява у ІІ тис. до н. е. бойових колісниць. Вважають, що їх застосовувало населення зрубної культури. Цей засіб ведення війни цілком слушно пов’язують з існуванням певної військової еліти.

З протидією тактиці використання бойових колісниць пов’язують появу комплексу озброєння племен сабатинівської культури. Він включав спис, пару дротиків (усі з бронзовими вістрями), короткий меч, кинджал, круглий щит. Лук залишався на озброєнні. Відомі бронзові вістря до стріл, з черешками, подібні до кременевих прототипів. Можливо, існували й такі захісні обладунки, як шоломи, панцирі, виготовлені зі шкіри.

Подібний набір зброї відповідає певній тактиці бою, шикуванню у вигляді фаланги, здатної протистояти «механізованому» супротивнику. Дротики були достатньо ефективною зброєю проти колісничих на дистанції 10–20 м. За поширенням та якістю металевої зброї сабатинівці не поступалися війську фараонів, армій Близького Сходу, не кажучи про учасників знаменитої Троянської війни.

Військова справа та війни доби раннього заліза

(Х ст. до н. е. — ІІІ ст. н. е.)

Ця епоха залишила по собі багато історій, у тому числі записаних, а також легенд. Якщо додати до цього написане сучасними істориками, то кількість легенд може подвоїтися. Крім того, є археологія, яка за півтора століття відкрила світові легендарний світ кіммерійців та скіфів з казково багатими похованнями царів, вождів та воїнів, які здобували свої скарби у кривавих битвах від гір Кавказу до кордонів Єгипту.

Однак ще більше скарбів та золота вони здобули, збуваючи еллінам невільників, захоплених у необачних сусідів. Це були часи, коли шлях людоловам чи не вперше перекрила лінія фортець, могутні вали яких і досі височіють від верхів’їв Сули до Дністра. Однак про тих, хто їх спорудив, не залишилося ані імен, ані легенд, хоча деякі дослідники вважають, що саме там слід шукати сліди праслов’ян. Ці племена зі зброєю в руках зуміли надійно перекрити ворожим ордам шлях на рідні землі.

Це була епоха нескінченних війн, коли воїнів ховали зі зброєю та конем, а на честь героїв ставили витесані з каменю стели, які зараз іменують скіфськими бабами. Чули б то скіфи! Історія давніх війн та походів демонструє нам не лише блискучі перемоги та подвиги і мужність, а й зраду, шокуючу брутальність, — на війні як на війні. Слід віддати належне скіфським та кіммерійським воїнам та вождям, які не раз наважувалися на безнадійне, на погляд досвідчених стратегів, протистояння із набагато сильнішим ворогом — згадаємо хоча б такі «наддерждави» давніх часів, як Ассирія, Персія та Македонія часів Олександра Великого. Вони встигли позмагатися з усіма і навіть вийти переможцями — причому не у битвах, а у війнах. Тому