Читати книгу - "Фактологія"

вашого повсякденного життя. Поч­ніть практикувати її, і ви зможете замінити свій задраматизований світогляд сприйняттям світу, що спирається на факти. Ви будете здатні сприймати світ без зазубрювання його напам’ять. Ви зможете приймати виваженіші рішення, пильнувати, коли чигає справжня небезпека, не пропускати можливості, уникати постійного безпідставного стресу.

Я навчу вас розпізнавати задраматизовані історії та дам мисленнєві інструменти, що допоможуть контролювати ваші драматичні інстинкти. Тоді ви зможете змінити свої неправильні уявлення, випрацювати фактологічний світогляд і щоразу перемагати шимпанзе.

Повернімося до цирку

Іноді наприкінці своїх лекційних виступів я все ще ковтаю меч, щоб на практиці показати: те, що здається неможливим, можливо. Перед своїм цирковим виступом я тестував слухачів на знання фактів про світ. Я показував їм, що світ дуже відрізняється від того, що вони про нього думали. Я доводив їм, що багато змін, які вони вважали неможливими, уже сталися. Я намагався розбурхати їхню цікавість до тих можливостей, які цілком відрізнялися від того, у що вони вірили, і від того, що бачили в новинах щодня.

Я ковтав меча, бо хотів, щоб аудиторія зрозуміла, наскільки помилковими можуть бути їхні інтуїтивні знання. Я хотів, щоб люди усвідомили: те, що я їм показав — і меч, який ковтав, і всі ті дані, — було правдою, хоч би як воно суперечило звичним ідеям і поглядам і яким неможливим здавалося.

Я хотів, щоб люди, після того як усвідомили помилковість своїх переконань, не відчували ніяковості й сорому. Я хотів, щоб у них було лише дитяче почуття дива, натхнення й цікавості, яке я пам’ятаю із цирку і яке все ще відчуваю щоразу, коли дізнаюся, що помилявся: «Овва, навіть отаке може статися?».

Ця книжка про світ і про те, яким він є насправді. Також це книжка про вас і про те, чому ви (і майже кожен, кого я будь-коли зустрічав) не бачите світ таким, яким він є. Вона про те, що ви можете із цим зробити, про те, як ви можете почуватися, менш пригніченими, позитивнішими й оптимістичнішими, коли вийдете із циркового шапіто й повернетеся в реальне життя.

Отже, якщо ви більше зацікавлені в тому, що правильно, а не в тому, щоб залишатися у своїй мушлі, якщо хочете змінити своє світосприйняття, якщо готові, щоб критичне мислення витіснило інстинктивні реакції, якщо ви скромний, але зацікавлений і готовий до здивувань — запрошую до подальшого прочитання.

Розділ перший

Інстинкт розриву

Як піймати у класі чудовиськоза допомогою

аркуша паперу

Із чого все почалося

Коли жовтневого вечора 1995 року закінчилася моя лекція, я навіть гадки не мав, що саме тоді розпочав боротьбу з хибними уявленнями про світ, яка триватиме все життя.

— Назвіть рівень дитячої смертності в Саудівській Аравії! Не треба піднімати руки, просто кажіть уголос.

Я роздав копії таблиць 1 і 5 зі щорічного видання ЮНІСЕФ. Вони виглядали нудними, але я був у захваті.

— Тридцять п’ять, — відгукнувся хор студентів.

— Правильно. Це означає, що із кожної тисячі дітей, що народилися живими, 35 не доживають до свого п’ятого дня народження. А як щодо Малайзії?

— Чотирнадцять, — виголосив хор.

Коли студенти називали цифри, я записував їх зеленим маркером на пластиковій плівці проектора.

— Чотирнадцять, — повторив я. — Набагато менше, ніж у Саудівській Аравії!

Тут втрутилася моя дислексія, і я написав «Малаазія». Студенти засміялися.

— Бразилія?

— П’ятдесят п’ять.

— Танзанія?

— Сто сімдесят один.

Я поклав олівець і сказав:

— Знаєте, чому мене так непокоять оці цифри, що вказують на рівень дитячої смертності? Не лише тому, що мені не байдуже до дітей. Це така собі температура усього суспільства. Наче велетенський термометр. Тому що діти дуже вразливі. Є багато речей, які можуть їх убити. Коли з тисячі дітей у Малайзії вмирає лише 14, це означає, що решта 986 — виживає. Батькам та суспільству вдалося захистити їх від усіх тих небезпек, які могли їх убити: мікроби, голод, насилля й таке інше. Отже, оце число, 14, говорить нам про те, що в малазійців достатньо їжі, їхні каналізаційні системи не протікають у систему подачі питної води, ці люди мають хороший доступ до первинної медико-санітарної допомоги, а їхні матері вміють читати й писати. Ця цифра не просто говорить нам про здоров’я дітей. Вона є виміром якості всього суспільства.

— Нас цікавлять не самі показники. Найцікавіше завжди криється за ними, — продовжував я. — Подивіться, наскільки вони різні: 14, 35, 55 і 171. Життя в цих країнах, судячи з усього, дуже відрізняється.

Я знов узяв олівець.

— А тепер скажіть мені, яким було життя в Саудівській Аравії 35 років тому? Скільки дітей померло в 1960 році? Подивіться на другу колонку.

— Двісті... сорок два...

Гучність хору значно зменшилася, коли студентам довелося вимовити таке велике число: 242.

— Так. Усе правильно. Саудівська Аравія досягла значного прогресу, згодні? Рівень дитячої смертності зменшився з 242 до 35 — і це за 33 роки. Цей темп набагато швидший, ніж у Швеції. Цій краї­ні знадобилося 77 років, щоб досягти такого покращення.

— Повернімося до Малайзії. На сьогодні це 14. А що було в 1960-му?

— Дев’яносто три, — пробурмотіли вони у відповідь.

Збентежені і спантеличені студенти почали шукати дані у своїх таблицях. Роком раніше я дав своїм учням ті самі приклади, але без опори на дані з таблиць, і вони просто відмовилися вірити в те покращення у світі, про яке я розповідав. І от тепер усі докази були в студентів перед очима. Вони бігали очима вгору-вниз по таблицях, намагаючись зрозуміти, чи не взяв я якісь виняткові країни, щоб обдурити їх. Вони не могли повірити в те, що вимальовувалося з інформації перед їхніми очима. Ця картина була геть несхожою на ту, що в їхніх головах.

— Просто для довідки, — сказав я, — ви не знайдете жодної країни, де б рівень дитячої смертності підвищився. Тому загалом ситуація у світі постійно покращується. А тепер невелика перерва на каву.

Мегахибна концепція: світ розділений на два

Цей розділ розповість про перший із наших драматичних інстинктів — інстинкт розриву. Я маю на увазі непереборну спокусу розділити все на світі на дві чіткі й часто суперечливі групи. Між ними в нашій уяві виростає розрив — величезна прірва несправедливості. У цьому розділі я хочу показати, як