Читати книгу - "Музика січня, Устина Цаль"

— Вибачте, — пробубнів і відпустив. Заговорив швидко, не ховаючи відчай і надію: — Ми з хлопцями граємо шість років. Але наш максимум — корпоративи і клуби. Кілька разів були фестивалі. Нам потрібен поштовх. Щось таке, що точно спрацює. Будь ласка. Ми самі напишемо музику. Просто продайте нам свій вірш.

— Щоб ви його спаскудили? — Стефанія звела одну брову і прицмокнула. Вираз обличчя зробився зовсім крижаним. — Коли працюєш шість років і це не дає результату, треба подумати, чи не марною справою займаєшся. От і подумайте.

Вона пішла. Сіла у своє авто і востаннє мазнула по Яну поглядом через бокове дзеркало.

Він стояв як обпльований. Грудну клітку розпирало паскудне ниття зачепленої за живе гордості. Тепер йому хотілося довести свою правоту й значущість не тільки батькові, а й цій холодній зверхній жінці.

Вона завела автомобіль і рушила. Ян кинув погляд на таксі, що стояло припарковане позаду, і припустив: може, поїхати за нею? Попросити ще. Поговорити ще. Набриднути їй так, що вона здасться і поділиться одним довбаним віршиком! Поїхати?..