Читати книгу - "Мазепа"

— Ваша королівська милосте, чи не вертати б нам? Ми далеко відбилися від нашого табору.

Король, замість відповіді, показав на огні, що блимали на другому боці. Багато було їх, багато! Як блудні огники мерехтіли на болотах. Левенгавпт боявся, що король кинеться у воду, переплине ріку і зачне їх гасити.

Король справді повернув конем і з'їхав з берега. Кінь стрепенувся, похилив голову і зачав пити воду.

— Вони і тут закладають фашини, — говорив король. — За кого вони мене мають? Піддурити хочуть. Це маскований перехід. Правдиві там, — бачите, — нижче Полтави, недалеко наших контртраншеи, і тут, перед Петрівкою, а головні їх сили біля Крутого Берега. Нам найкраще було б вдарити від Яківців і від наших контртраншей і окружити їх.

— Оден на трьох, — несміливо завважав Левенгазпт.

— Ми вже оден на вісьмох ішли й побіджували. Не в числі річ, а в духу, генерале. Рішає дух, ум, геній, не фізична сила.

Нараз король зіскочив з коня.

— Сядьмо собі. Така гарна ніч. Маєте свою люльку? Закуріть!

Левенгавпт ще раз прібував намовити короля до повороту в табор.

— Ваша королівська милість не дорожать собою. Не доспимо ночі, а завтра знов буде гарячий день.

— Ах, що там одна ніч! Я і так не сплю добре. Мухи не дають. І ночі тут якісь такі дивні, мрійливі, що не хочеться спати. Гарний край, — правда?

— Гарний, та нещасливий.

— Багато тут душі, думки, мрії, поезії, а москалі бездушною силою ідуть. Матерія духу побідити хоче. Мені хотілося б пособити духові у боротьбі з тупою фізичною силою. Скільки духу в тім старику Мазепі! Мимо своїх літ, він молодий, він до смерті молодиком останеться.

— Піпер і Гілленкрок не люблять гетьмана Мазепи.

— Піпер і Гілленкрок старі душею. А в Мазепі і в запорожцях єсть щось свіжого, молодого, нового. Це край будучності, тут колись гарно буде, дуже гарно!

— Але не зараз, — заперечив Левенгавпт.

— Що значить в історії зараз? — спитав король, встаючи і простуючи крижі. — Як тут широко, вільно, як легко дихати грудям!.. Поїдемо!

Благовістилося на день. За московськими лініями паленів край неба. Ніби небо розтворилося. Легенький туман піднімався з-над Ворскли. Земля після вчорайшої спеки будилася відсвіженою і вмивалася поранним туманом. В чагарниках будилися птахи і щебетали. Нараз туман піднявся, як занавіса в театрі, і через Ворсклу видно було не огнища московські, а поодиноких їздців і піших.

— Вісімнадцятого червня [120], — промовив, ніби щось пригадав собі король.

— День уродин вашої королівської милості, — доповів

Левенгавпт і припав до руки Карла. Його викотисті губи задрижали, хотів висловити свої бажання королеві, та не знаходив слів.

Король відірвав руку від його уст.

— Лишіть, генерале, лишіть! Знаю ваші думки... І усміхнувся.

— Мої уродини, а ви жалуєте мені маленького amusement a la moutarde [121]. Бачите, які ви!

— Я готовий на все, — відповів Левенгавпт, — але ж без конечної причини не годиться виставляти на смерть навіть звичайного вояка, не то королівську особу. Москалі побачили нас. Вони стріляють, ради Бога, вертаймо!

В цей мент свиснула куля, і Левенгавпт повалився з коня.

Король глянув.

— Bagatelle! [122] — крикнув. — Ви цілі. Москалі тільки коня вашого вбили, вам другого дадуть, — і гукнув на чуру, щоб боржій подавав другого коня.

Левенгавпт пересівся, а король стояв у воді, ніби визивав на бій небезпеку, ніби глузував собі зі смерті.

— Я тут! — ніби кричав цілою своєю появою. — Прийди і ставай зі мною до боротьби!

Левенгавпт довгу хвилину не міг відірвати очей від свого-короля, озареного рожево-золотим сяєвом сходячого українського сонця. Аж холодний розум старого вожда переміг захоплення людини. Він під'їхав до короля і товариським тоном сказав йому:

— Ваша величносте! Не годиться губити звичайного вояка, а не то старого генерала. Я вертаю.

Король зніяковів. Тут уже був натяк не на нього, а на те, що він не дбає про своїх людей і... поїхав за Левенгавптом.

Назустріч їм їхав відділ трабантів, котрих вислали з табору в розшуках за королем. Король не сердився і не дивувався. Це лучалося не раз. Навіть не звітався з ними і не питався, що під Полтавою чувати. Їхав, не поспішаючись, хоч кулі перелітали через Ворсклу і, здавалося, шукали його.

Нараз став. Здавалося йому, що москалі переходять Ворсклу.

— Спинимо їх! — гукнув на трабантів і почвалав туди, де щось копошилося в корчах. Глянув, не було нікого. Привид розбурханої уяви — нерви, — і завернув коня.

Та в ту хвилину свиснуло кілька куль. Одна з них попалакоролеві в ліву п'яту, перебила зап'яток, пройшла підошвою і застрягла між пальцями.

Король навіть не дриґнув. Закусив зуби і правою ногою торкнув коня. Але з лівої стала капати кров.

Побачив це оден з трабантів і сказав Левенгавптові. Левенгавпт глянув. Король був блідий, але кріпко тримався в сідлі.

— Ах, ваша величносте! — крикнув Левенгавпт. — Сталося те, чого я так боявся.

— Пустяки! Це тільки в ногу. Куля між пальцями застрягла, але я скажу її вирізати.

Окружили його і спішили в табор. "Скорше, скорше!" — наглили в душі, щоб багато крові не сплило.

Так король не зважав на це. Переїжджаючи попри траншеї, оглянув їх, прикликав до себе Гілленкрока і Шпаррого і посинілими устами давав їм ради і прикази.

— Ваша королівська милосте!.. — почав Левенгавпт, але король перебив йому:

— Пустяки, генерале, пустяки! Хірург виріже кулю... — і похилився.

Левенгавпт підбіг і підтримав короля.

Його занесли до квартири, в дімку під самими окопами Полтави.

— Тая куля рішить про долю східної Європи, — сказав Піпер до Левенгавпта, замикаючи двері за хірургом, що лишився сам на сам з королем.

XLVI

— Ріжте! — кликав король, простягаючи ногу. — Чого ви чекаєте? Кажу вам: ріжте!

Хірург піддожив під ногу подушку і