Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

- Ах, Гіреє! Твої б таланти та зі світлою метою! Зуміла захистити від стирання! Молодець! Га, Чипсете? Учися! Де інструмент, який я тобі давав на зберігання?

Чипсет дістав з-під куртки невеликий згорток. З кількох інструментів ВП вибрав молоток і почав щосили гатити по кубу. На всі боки бризнули скалки. Стомившись, ВП передав молоток Чипсету.

- А ну, потрудися, молодь, не все старим працювати.

Нарешті куб розколовся. Перед очима учасників експедиції з’явився мініатюрний грибок, приєднаний дротами до флеш-карти. ВП нахилився і взяв у руки флешку, яка справді чимось нагадувала яйце.

- Здрастуй, Гіреє! Говорив я тобі, не зв’язуйся з людьми! Адже ти тільки глюк. І ніколи тобі не перемогти навіть цього дівчиська, бо її думки й почуття не можна описати ніякою, навіть найскладнішою програмою.

ВП поклав флешку на залишки куба й змахнув молотком. Чорні шматочки пластмаси полетіли в різні боки. Коротко, але важко зітхнувши, він простягнув молоток Чипсету й звернувся до Шани:

- Ну, що ти там стерла? Показуй.

- Зараз ще так давай спробуємо… — Рик набирав на клавішах будь-що. Однаково Мишко в цьому нічого не розумів. Рик чудово знав, якщо ВП не відновить стерті Шаною файли, то вихід є тільки один: перевстановити операційну систему. Але в його завдання входило відволікання уваги Сотникова-молодшого, що він сумлінно й робив. Набравши на клавіатурі в черговий раз казна-що, Рик натис на клавішу «Enter». І — диво! Комп’ютер почав завантажуватися! Власне, дива ніякого не було, просто ВП відновив стерті Шаною файли. Але для Мишка це було чудо.

- Ну, Петрухо, ти даєш! Ти геній! Спасибі! Слухай…

Поки Мишко заливався соловейком, дякуючи за роботу, якої Рик не робив, три синенькі хмарини непомітно вислизнули з тильної частини системного блоку, легко опустилися до рівня підлоги й попливли до телефону. І в цей найневідповідніший час Мишко оглянувся.

- Рику… Це що таке? Якого… — від несподіванки скрикнув він. Зовсім уражений, Мишко побачив, як три невеликі хмарини синюватого кольору всмокталися в трубку.

- Ти бачив? Ні, ти бачив?

- Що бачив? — із безневинним виглядом запитав Рик. — Де бачив?

Мишко рвонувся до телефону й схопив трубку, потім потрусив її, щоправда, без будь-якого ефекту. Потім відкрутив кришку й витрусив на розкриту долоню блискучий нікельований мікрофон.

- Але ж я чітко бачив… — проговорив він. — Ось сюди три хмарини сині… А ти чого, власне, приходив? — з підозрою запитав він у Рика. — І звідки ти знав, що я вже приїхав, га?

- Я з вікна побачив. А приходив… Слухай, у тебе підручник з математики є? Треба домашку зробити, а в мене підручника немає, у школі забув.

Мишко потягнувся до полиці…

Тільки коли за Риком закрилися двері, він подумав:

«Як же Петько міг нас побачити, якщо в нього вікна виходять на інший бік? І яка домашка, якщо попереду ще цілий тиждень канікул?»

- Мамо! Я прийшов, мамо, усе гаразд, мамо!

Рик прослизнув у свою кімнату. Він увійшов саме в той момент, коли ВП, Чипсет і Шана перетворювалися з цифрового формату на матеріальний.

- Ну що ж, хлопці, наша пригода закінчилася. Настав час прощатися!

Усі посумнішали. У цей час прочинилися двері й зайшла мама Валя, тримаючи в руках тацю з бутербродами.

- Ой… — сказала вона, побачивши знову повну кімнату народу. Рик устиг підхопити тацю.

-Мамо, ми зараз, одну хвилинку, мамо… Ти не хвилюйся, мамо…

Мама Валя вкотре вийшла з кімнати з квадратними від подиву очима.

ВП і Чипсет усім по черзі потисли руки. Шана непомітно змахнула сльозу.

- Щасти вам!

Першим в екран пірнув Чипсет. Слідом за ним, на прощання притуливши до грудей уже відверто заплакану Шану, в екран поринув ВП. І коли всі важко відзітхали, з екрана раптом висунулася рука ВП і голосно клацнула пальцями, потім показала великий палець і нарешті зникла вже назовсім.

- Це… чого це він… ну… пальцями?

Шана й Рик переглянулися.

- Це значить, що ми вже не цифбої, - сказала Шана.

Ще за півгодини, провівши всіх друзів, мама Валя, Наталя й Петрик сиділи на маленькій затишній кухні й пили гарячий чай із запашним медом.

- Петрику, га, Петрику, а хто такий Врубель? - запитала несподівано Наталя.

- Який Врубель? - не зрозумів Петрик.

- Та ти тоді крикнув: «Зітру, як Врубеля з малюнка!»

- Коли крикнув? — підозріло поцікавилася мама Валя.

-Та під час гри… А, Врубель… Ну, мультик такий був, мальований — «Пригоди капітана Врубеля». А раз мальований, то значить його й стерти можна.

- Не Врубеля, а Врунгеля! — поправила сина мама Валя.

- Невже? — Петрик замислено звів очі до стелі. - А Врубель тоді хто?..

Літературно-художнє видання

ЕСАУЛОВ Олександр Юрійович

GAME OVER!

Відповідальна за випуск Л. Є. Красовицкая

Підписано до друку 18.07.13. Формат 84x108 */32.

Харків

ТОВ «Бібколектор»

2013

ББК 84(4УКР)6

Е81

Випущено на замовлення

Державного комітету телебачення і радіомовлення України

за програмою «Українська книга» 2013 року

ISBN 978-617-7013-00-5

Умов. друк. арк. 7,56. Облік. — вид. арк. 8,07.

Тираж 3000 прим. Замовлення № 3-498.

ТОВ «БІбколектор»

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавців, виготівників

і розповсюджувачів видавничої продукції

ДК ’ 3194 від 22.05.2008 р.

61057, Харків, вул. Римарська, 21А

Надруковано з готових позитивів

у ТОВ «Видавництво Фоліо»

61057, Харків, вул. Римарська, 21А

Свідоцтво про реєстрацію

ДК ’ 3194 від 22.05.2008 р.

Есаулов О. Ю.

Е81 Game over! / 0. Ю. Есаулов. —