Читати книгу - "Кантика для Лейбовіца, Уолтер М. Міллер-мол."

бо не стримували його недруги помсти своєї і послали вогонь, що пойняв і його міста, немов їхні. Сморід над попелищем був осоружний Господу, який спитав у державця Ім’ярека: «ЩО ЗА ОФІРУ ВСЕПАЛЕННЯ ПРИГОТУВАВ ТИ МЕНІ? ЯКИЙ ЦЕ ЗАПАХ ПІДНОСИТЬСЯ НАД МІСЦЕМ, ДЕ ВЧИНЕНО ГОЛОКОСТ[143]? ТИ ПРИГОТУВАВ НА ЖЕРТВУ БАРАНА, ЧИ КОЗЛА, ЧИ ТЕЛЯ ДЛЯ ГОСПОДА?»

Та нічого не відповів йому державець, і тоді Бог промовив: «ТИ СИНІВ МОЇХ ПРИГОТУВАВ МЕНІ НА ЖЕРТВУ ВСЕСПАЛЕННЯ».

І вбив його Господь Бог разом із зрадником Чорнієм, а на Землі запанувала моровиця, шал охопив людство, що забило камінням тих мудреців та владарів, котрі лишалися живими.

І був у той час один чоловік на ім’я Лейбовіц, який, подібно до святого Августина, полюбив був замолоду мудрість світу сильніше від мудрості Божої. Та побачивши, що великі знання хай би які добрі, все одно не порятували світ, він звернувся в покаянні до Господа і ридав.

Абат раптово стукнув по столу, і чернець, який читав стародавню оповідь, негайно змовк.

— І це єдині ваші відомості про ті події? — тон Таддео силувано всміхнувся настоятелеві з протилежного краю кабінету.

— Існує кілька версій. Вони різняться в деталях. Ніде не вказано, яка держава розпочала атаку, хоча тепер це не має жодного значення. Текст, який щойно виголошував брат-читець, був написаний за кілька десятиліть по смерті святого Лейбовіца (можливо, взагалі найпершим), вже після того, як писати стало знову безпечно. Його автор — молодий монах, котрий не пережив періоду руйнування і отримав його через другі руки від послідовників святого Лейбовіца, найперших запам’ятовувачів та буклегерів. Його оповідь мімікрує під Писання. Та я не впевнений, чи є хоч де-небудь абсолютно повний запис про події часів Огненного Потопу. Від самого початку він набув таких масштабів, що одній людині годі побачити цілісну картину.

— У якій країні жив цей державець, що його звуть Ім’яреком, та чоловік на ім’я Чорній?

Абат Пауло похитав головою:

— Навіть автор оповіді точно не знав. З часу написання ми зібрали досить багато фрагментів головоломки, а тому знаємо, що перед початком голокосту навіть у деяких другорядних правителів тієї епохи завелася схожа зброя. Описані ним події властиві були більше ніж одній країні. Напевно, Ім’ярекові та Чорнію ім’я — легіон.

— Звісно, мені доводилося чути ці перекази. Безперечно, в їхній основі щось невимовно осоружне, — заявив тон і несподівано додав: — А коли можна почати вивчення… Як ви їх називаєте?

— Меморіал.

— Точно. — Чоловік зітхнув і неуважно посміхнувся до лику святого в кутку. — Якщо взавтра, я вас не сильно цим покваплю?

— Можете розпочати хоч зараз, коли маєте бажання, — промовив абат. — Почувайтесь як удома.

У підвалах тьмяно горіли свічки, і лиш кілька вчених монахів у чорних рясах пересувалися між стелажами. Брат Армбрустер понуро горбатився над записами в баюрі лампового світла свого закапелка під кам’яними сходами, та ще один каганець блимав у ніші, яка вела в секцію моральної теології, де над стародавнім рукописом зсутулилася ще одна постать у сутані. Щойно минала прима[144], більшість громади зазвичай поралася у своїх обов’язках по всьому абатству — на кухні, в аудиторіях, у саду, стайнях та кабінетах, практично спорожняючи книгозбірню, яка лишатиметься малолюдною аж до глибокого полудня та часу lectio divina[145]. Але цього ранку в бібліотечних підвалах народу зібралося чимало.

Троє ченців чекали в тіні за новим апаратом, поховавши руки в рукавах та спостерігаючи за четвертим монахом під сходами. Той терпляче дивився за п’ятим, який стояв на майданчику і пильнував вхідні двері.

Брат Корнгур метушився біля апарата, немов розхвильований батько, та коли йому вже не лишилося жодного дротика, який він міг би підкрутити, або жодної деталі, яку він міг би припасувати, монах зник у ніші природничої теології, де сів читати й чекати. Чернець мав нагоду виголосити своїм підлеглим компендіум фінальних настанов, але натомість вирішив поберегти тишу, тож навіть якщо йому і спадала на думку кульмінаційність усього життя в прийдешній події, то обличчя монаха-винахідника жодним виразом цього не виказувало. Враховуючи те, що сам абат раніше не цікавився демонстрацією апарата, брат Корнгур не чекав на оплески. Він навіть подолав свою звичку позирати із докором на дома Пауло.

І вкотре весь підвал зачаївся від тихенького шипіння, яке пролунало зі сходів, хоча раніше вже було кілька фальшивих тривог. Очевидно, ніхто так і не поставив ясновельможного тона до відома про те, що дивовижний винахід чекає на його інспекцію. Очевидно ж, якщо йому про це взагалі сказали, то применшили важливість відкриття. Очевидно, що отець-абат волів, аби вони трохи вгамували свій запал. Про все це говорили безмовні й значущі погляди, якими обмінювалися ченці.

Цього разу шипіло недарма. Монах, котрий чекав на верху сходів, урочисто розвернувся й кивнув п’ятому, що стояв на майданчику нижче.

— In principio Deus, — тихо промовив він.

П’ятий чернець повернувся і кивнув четвертому, котрий стояв на початку сходів.

— Caelum et terram creavit, — пробурмотів він своєю чергою.

Четвертий монах розвернувся до тих трьох, котрі байдикували біля машини.

— Vacuus autem erat mundus, — оголосив він.

— Cure tenebris in superficie profundorum, — озвалося товариство хором.

— Ortus est Dei Spiritus supra aquas, — відгукнувся брат Форбор, повертаючи книгу назад на полицю під гуркотіння її ланцюгів.

— Gratias Creatori Spiritui, — одноголосно проказало все товариство.

— Dixitque Deus FIAT LUX, — командним голосом виголосив винахідник.

Чатові на сходах спустилися і зайняли свої місця. Четверо ченців стали на тупчак. П’ятий — завмер над динамо. Шостий видряпався на драбинку для стелажів, де вмостився на найвищому щаблі, впершись головою у камінну арку. Для захисту очей він натягнув на обличчя маску із закопченого пергаменту, просякнутого олією, намацав прилад із лампою та його гвинт, поки брат Корнгур переживав та стежив за його діями знизу.

— Et lux ergo facta est, — промовив чоловік згори, коли нарешті дістався гвинта.

— Lucem esse bonam Deus vidit, — озвався до п’ятого винахідник.

І той вигнувся над динамо, тримаючи свічку в руках та востаннє перевіряючи щіткові дотички.

— Et secrevit lucem a tenebris, — нарешті промовив він словами завченого уроку.

— Lucem appellavit diem, — хором озвався гурт із тупчака, — et tenebras nodes. — Після цього вони всі разом налягли плечима на бруси в поворотному механізмі.

Зарипіли й закректали вісі. Закрутилися у динамо-машині колеса, зняті з підвід, і їхнє тихе туркотіння перетворилося спочатку на стогін, а потім — на вищання, коли ченці пріли й напружувалися за млинком. Вартовий динамо стурбовано