Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

Я посміхнулася від відчуття, наче хтось грається з моїм волоссям. Я зморщила ніс і засміялася а тоді повернулася в іншу сторону.

- Каміла, треба вставати. Не варто тікати. - я знову посміхнулася почувши голос Макса.

Це неймовірний сон. Просто чудесний.

- Каміла, я не жартую.

Я важко видихнула.

- Мамо, ще пять хвилинок.

Я відчула, наче злітаю і знову засміялася від відчуттів. Яке щастя, що мені не сниться жахіття. Але...відчувши чийсь подих на свєму вусі і невагомість я різко розплющила очі. Перед моїми очима було плече. Тааак, це вже не добре.

Я закричала і я почала пручатися.

- Ей, спокійно.

Піднявши погляд вгору мої очі збільшилися вдвічі але я перестала викручуватися.

- Чорт, Макс! Ти ідіот? Чи страх втратив? Що ти робиш?

- Я будив тебе пів години різними методами, але ти мов не спала а в іншій паралелі була. 

Я закотила очі і глянула на годинник. Мій обурений погляд повернувся до Макса.

- Сподіваюся у тебе є справді поважна причина, щоб збудити мене о пів шостій годині і у пряоу сенсі витягнути з теплого ліжка І взагалі...постав мене назад!

- Дюльмовочка, мені подобається тебе тримати. - він посміхнувся що мене почало дратувати я знову почала вивертатися і все ж нарешті впала назад на своє місце.

Накинувши ковдру на голову і замотавшись я перевела свій погляд на Макса.

- Якщо твоя вистава закінчена, то я бажала б піти спати. Бо ніхто не прокидається у шостій годині просто так!

Макс зморщив ніс.

- Ти маєш рацію. Тому тобі варто хзнизити свої звукові хвилі бо всі у будинку ще сплять А ти можеш не загортатися назад у ковдру бо у нас ранішня пробіжка. Я чекатиму на тебе через  десять хвилин внизу. 

Я закотила очі коли він покрокував до ви ходу.

- А якщо не спущуся?

Він повернувся назад до мене. 

- Тоді я прийду і винесу тебе на вулицю. 

Яя схопила подушку і кинула у Макса але він уже встиг зачинити двері. Я обурено видихнула а тоді його голова зхнову зявилася у отворі.

- Я б радив не розкидувати речі. Це до слова. А також я обіцяв взятися за твоє фізичне виховання, тому готуйся. В тебе десять хвилин.

Нестерпний. Я обурено опустилася назад і заскиглила адже голова опинилася на амтраці а не подушці. 

Все ж хвилин через дванадцять я була на низу. Макс посміхнувся побачивши мій наряд

- Ти справді хочеш бігати у зимовій куртці, судячи з капюшона худі а іще шапка? 

Я скептично посміхнулася оглянувши його.

- Я не дурна щоб у холодіну вийти на вулицю у одному спортивному костюмі.

Він хмикнув. А тоді глянув на годинник на руці. 

- Ми вже спізнюємося, пішли дюльмовочка. Чи тепер краще казати Олафом?

Я закотила очі. 

- Ще б чого. Ти тільки спробуй, я тебе до кінця життя буду кликати цим ослом із цього ж мультфільму

- Макс намружився. Свеном? Це ж не осел а олень.

 - Містер розумність, хтось казав що спізнюється

Макс посміхнувся. Він розвернувся і покрокував першим до виходу а я за ним.

- Успіхів вам! - я аж підскочила коли мама гукнула з кухні.

- Дякуємо, Ліда. - відказав Макс.

Ми вийшли за ежі будинку і крок Макса пришвидшився а тоді плавно перейшов у біг. Коли я зрівнялася з ним то відчула що моє тіло точно не в ідеальній формі, бо за лічені секунди я вже змучилася.

- Гаразд, визнаю ти мав рацію. Я перегнула з курткою. - сказала я коли ми уже добігали до пекарні. 

Макс посміхнувся і сповільнив біг, доки я розщіпала її і знімала шапку кладучи її в кишені.

- І хто з нас дурний? - Макс самовдоволено посміхнувся.

Я зрівнялася з ним і хлопець простягнув мені навушник. Мої брови підскочли вгору. 

- Я помітив що тиша це точно не твоє улюблене. 

Я прийняла навушник та за хвилину у вухах набивала мелодію  одна з англійських пісень.

- Серйозно? З чого такі висновки? - спитала я на бігу.

- Завжди, коли ми їдемо в авто ти вмикаєш радіо. 

Я хмикнула.

- Ти колись казав що тобі це не заважає.

- Ні. Зовсім ні. Так навіть краще. Веселіше.

Я опустила голову посміхаючись. 

- Колись, коли ми вперше їхали в авто і я включила радіо, ти сказав що це просто незвично для тебе. 

- Серйозно? І як я це пояснив?

- Ти просто сказав що є фанатом мотоцикла а не авто. І якби я не їхала з тобою ти б точно вибрав його. Це незвично, тому що при їзді на мотоциклі ти чуєш тільки рев двигуна а в машині ж повна тиша.

Макс посміхнувся.

- Як я можу зауважити, ти знаєш мене краще ніж я думав.

Моє дихання збилося, хоча ми і не бігли дуже швидко. Я сповільнила біг а потім і крок та зупинилася ссклавши руки в боки.

- Ей. Ти чого? Ще рано втомлюватися.

Я хмикнула.

- Ти привчив себе до цього. Для мене ж це не так легко.

Макс засміявся

- Це щось типу "Ти кращий за мене?".

Я заперечливо похитала головою.

- Це щось типу "Давай повернемося додому але вже не бігом".

Макс похтав головою у знак заперечення. 

- Ні. Ми повертаємося додому, але тільки бігом. Невже Олаф змучився?

Я нахмурила брови і вдала обурення.

- Не клич мене так, Свен!

Макс посміхнувся

- Погодьсе, Свен звучить не атк образливо.

- Зате ти осел, а я сніговичок.

Я посміхнулася. Макс похитав головою з посмішкою та здійнятими бровами.

- Раптом музику перервала мелодія виклику. Я не знала віддавати Максу навушник чи ні, але він не подавши жодного вигляду натиснув на кришку і дзвінок прийнявся.

- Максим, ескізи готові. Дизайнери закінчили з кімнатою де ти зробив зміни. Ти сьогодні будеш? - почула я незнайоий голос.

Мої щоки почервоніли. Це ж не рахується підслуховуванням?