Читати книгу - "Страта голодом, Семен Старів"

пролетарями, хоч і не пояснив, як саме. У кінці свого довжелезного балаку він оголосив, що цим святкуванням Першотравня наш колгосп урочисто відкриває весняну посівну кампанію. А найкращий спосіб відзначити дві такі великі патріотичні події, напучував він, це активно включитися в соціялістичне змагання за швидке виконання і перевиконання виробничих норм на полях.

Отут уже його голодним слухачам терпець почав уриватись. Сотням пар очей уже давно стало нецікаво дивитись на нього, і люди знов зосередили голодні погляди на казанах. Їм уже не сила було довше чекати. Дуже помаленьку, але невпинно юрба почала посуватись наперед, ближче до казанів.

– А зараз, – вигукнув тисячник свої останні слова до зголоднілих слухачів, – зараз, дякуючи нашій дорогій комуністичній партії, ми відсвяткуємо ці дві такі великі події нашою традиційною гарячою гречаною кашею!!!

Обшарпаний і голодний натовп уже не годен був дочекатись, поки він закінчить. Чоловіки, жінки і діти – усі, хто міг рухатись, – кинулися до казанів. Сотні людей верещали, зойкали й кляли одне одного, вони збивали з ніг слабших і топталися по тих, які лежали на землі й намагалися добратись до казанів плазом.

Але дістатися до них не спромігся ніхто. В ту мить, коли вже здавалося, що розбурханий натовп ось-ось поперекидає всі ці казани, пролунав постріл, а за ним – ще один... Це, однак, не спинило натиску. Тоді котрийсь відчайдушний парубчак вихопився на трактора і почав щось кричати. Та пролунав третій постріл. Парубчак на тракторі хитнувся і впав. Аж це третє, фатальне попередження нарешті подіяло, і юрба вгамувалася.

«Товариш тисячник», що під час усієї бучі безпорадно застиг на тракторі, тепер уже опанував себе. Зневажливо дивлячись з височини свого становища на юрбу, він сердито вигукнув:

– Перестаньте поводитись, як дикі звірі! – І далі мовив: – Станьте в чергу і трохи почекайте! Найперше дістануть їсти ті, що здатні піти на роботу в поле.

Сказавши це, він зійшов з трактора й зайняв місце біля казанів, щоб особисто наглядати за розподілом їжі.

Поступово лад був наведений. Голодні вишикувалися в чергу, як і належалось. Дехто стояв, дехто лежав у черзі, кожен тримаючи якусь посудину: миску, горня чи бляшанку. Нарешті «товариш тисячник» милостиво кивнув на знак, що можна почати першотравневе частування. Кожному припало по два великі черпаки гречаної каші. Нікого не забули й не оминули.

Коли цей обід закінчився, «товариш тисячник» знов виліз на трактора, щоб зробити важливе оголошення. Від сьогодні, сказав він, ті колгоспники, що працюватимуть у полі, будуть щодня діставати по фунтові хліба й по дві гарячі страви. І зразу ж наказав тим, хто ще був на це спроможний, рушати в поле й братися до праці.

Але небагато людей пішло в поле. Гречана каша не могла зробити чуда. Чимало з них були заслабі, щоб іти на якусь довшу відстань, а декотрим то й підвестись було не по силі. Вони так і залишилися сидіти чи лежати на майдані, вилизуючи рештки каші зі своїх посудин.

Ми, школярі, разом з учителями одержали по порції каші останніми. Поки голодні люди поглинали свої пайки, ми мусили співати патріотичних першотравневих пісень з подяками комуністичній партії та радянському урядові за те, що вони нам дарували щасливе й заможне життя. І ввесь той час нас просто корчі брали від голоду, і ми страшенно заздрили тим, які вже їли свою кашу.

Застреленого на тракторі відтягли з того місця, де він упав, і так і залишили лежати в усіх на очах на майдані. Трохи згодом я помітив, що до нього підкрався охлялий з голоду пес і, обережно обнюхавши лежачого, почав злизувати кров з його рани.