Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

Вранці я спустилася до під’їзду о 5:59, щоб до мене точно не можна було придратися за непунктуальність. 

Рівно о шостій я побачила, що у двір заїжджає велика темно-сіра мазда, і одразу зрозуміла, що Гордич не жартував, коли говорив про запізнення на хвилину.

Авто зупинилося біля мене, але вікна були настільки затоновані, що на секунду я навіть засумнівалась, чи це точно по мою душу приїхали. Правильну відповідь підказав гучний звук клаксона, який перебудив, мабуть, пів району.

– Привіт. Я не запізнилася, – одразу сказала, сівши всередину.

– Ми розмовляємо? – замість вітання спитав в мене Гордич.

– Ну, – я навіть якось розгубилась, адже просто забула про той клятий договір, – доба ще ж не пройшла, – дякую тобі, Боже, за гарну пам’ять. Хоч не виглядаю дурепою.

Так... Не зрозуміла, а яких пір мене взагалі хвилює, як я виглядаю перед Гордичем? Дивна дивина якась просто.

– Не пройшла, – гмикнув. – Не забудь про пасок безпеки, Хоменко.

– Переживаєш? – ляпнула, а потім тільки зрозуміла, що ж саме.

– Не хочу штраф отримати, – відізвався демон, відверто глузуючи з мене.

– Поїхали вже, – буркнула, в думках лаючи себе за нестриманість.

Він послухався і одразу рушив з місця, а через пару хвилин знову звернувся до мене.

– Хоменко.

– Що ще? – відповіла, готова почути від нього все, що завгодно.

– Молодець, що не запізнилася, – наче й серйозно сказав, але я, помітила, як піднявся кутик його губ.

Ось так і почалося наше невелике відрядження. Здається, Гордич сьогодні знову у своєму "нормальному" режимі, і я дуже сподіваюся, що він забуде його вимкнути. 

Зізнаюся, в такому стані він мене навіть не дратує.

Ну, хіба трохи.

Влас

Коли ми з Мейсоном вчора нарешті опинилися вдома, я ніяк не міг заспокоїтися. 

Хоменко.

Вона почала викликати в мене нездорові емоції, які я не можу або ж тупо не хочу ідентифікувати. Але ж і відгородитися від них в мене ніяк не виходило! 

І це злило. Дуже злило!

Те відчуття, що з’явилося всередині, коли я тримав її у своїх руках, ніяк не хотіло зникати. Я всіма силами намагався повернути голові ясність і налаштуватися на минуле ставлення до неї, але… Чорт! Не виходило і все!

Трохи попустило, коли викликав до неї знайомих електриків. Чому зробив це? Офіційна причина – допомога за допомогу, але ж насправді… Якщо тільки на секунду зазирнути глибоко всередину своїх думок…

Ну не міг я розслабитися, поки знав, що вона там сидить в повній темноті! З її вдачею – ще точно вб’ється, а мене не буде поряд, щоб допомогти. Та й взагалі нікого не буде, а мені потім відчувай себе винним.

Коротше, займатися самокопанням більше не хотілося, але я точно розумів, що ця поїздка – дуже й дуже погана ідея. Мені краще було б взагалі ізолюватися від білявки на декілька днів. Або ж краще тижнів. А тут – цілий день поряд.

Погана-погана ідея!

***

До вже знайомого будинку під’їхав рівно о 7:00. Якщо чесно, був налаштований на те, що доведеться чекати Хоменко якийсь певний час, тож дуже здивувався, коли побачив, що ситуація склалася абсолютно інакша. Це вона вже чекала на мене!

Цікаво, вона завжди така пунктуальна, чи справді злякалася, що я залишу її і поїду сам? Думка про другий варіант мене добряче розвеселила, тому я не втримався від легкого сміху. 

Після мого сигналу, вона вправно застрибнула в салон і навіть перша привіталася, згадавши про  “добу вето”. Не очікував такого від неї, адже думав, що вона перша ж буде уникати будь-яких розмов, але он як воно цікаво обернулося.

До речі, ще звернув увагу на те, що від вчорашнього зриву у Хоменко не залишилося ні сліду. Сьогодні вона знову постала переді мною такою, якою я встиг її бачити щодня. Зібраною, рішучою та впевненою у собі.

Молодець, що змогла це подолати, але все одно зловив себе на думці, що хотів би знати, яка ж причина викликала у неї вчора такий стан. 

***

Виїхавши з міста, одразу вирішив заправити машину на АЗС з хорошим дизелем, щоб потім не зупинятися зайвий раз і не травити авто незрозуміло чим.

– Чому ми тут? – спитала мене білявка, коли звернув з основної смуги руху на заїзд до АЗС.

– Дійсно, Хоменко, чому ж люди відвідують заправки? Дуже-дуже складне питання. Над ним, мабуть, б’ються всі великі розуми світу, – не втримався від сарказму.

– Я знаю, навіщо людям заправки, Гордич, але думала, що ми зупинимося пізніше, – роздратовано відповіла.

– Пізніше – не буде цієї АЗС, тож ми зупиняємося зараз.

– А чим ця особлива? – спитала, не приховуючи щирої зацікавленості.

– Тим, що вона – моя улюблена, – гмикнув і вийшов з авто, спостерігаючи за тим, як білявка теж починає вилазити з салону.