Читати книгу - "Ректор , Таміла Калас"

Костя пропонує заїхати до лікарні, не довго думаючи погоджуюся, у мене трохи паморочиться у голові, біля ребра відчуваю тупий біль, і з лівою ногою не все добре мені важко ступати, спираюсь на плече Кості кульгаючи йду до моєї автівки, я сідаю на задньому сидінні, в салоні помічаю на своєму одязі червоні краплі крові, заглянувши до дзеркала на лобовому склі, бачу дрібні подряпини на обличчі, розсічення над бровою, та припухлість біля рота.
Костя сідає за кермо, я тим часом дістаю аптечку і хоч якось намагаюся заліпити пластиром з ватою розсічення, щоб спинити кров, хлопці добряче встигли мене розмалювати здогадуюсь на ранок лице тільки набуде різновидів синіх кольорів.
Ми доїжджаємо до лікарні моєї сестри, звичайно мені не хочеться турбувати Інну з її різким панічним характером, вона буде геть не задоволена і навіть може викликати поліцію, зняти побої, щоб написати заяву, але я вирішив вчинити по іншому, тепер Ковалюк точно не зможе ніяк зашкодити мені чи Тамілі, цей хлопець розізлив мене не на жарт.
Костя паркує авто і ми поволі йдемо на задній хід аби менше потрапляти на очі, проте залишитися непоміченим не виходить, майже відразу при вході мене помічають дві молоді жінки з медичного персоналу і пропонують допомогу, всі заходимо до кабінету Травматології, від болю морщу лице та сідаю на кушетку.
Мені вкололи знеболення та почали над бровою накладати шви.

- Ігор Семенович це хто вас так? - Запитує одна з медсестер і швидко обробляє подряпини на моєму лиці.

- Це не важливо, покличте мені Ярослава Івановича хай огляне мою ногу, здається там добрячий забій.

Сам підсуваю до верху коліна штанину, бачу як нога опухла та стала червона, доведеться пройти Рентген.
У кабінет Травматології забігає сестра, інформація про мене розлетілася миттєво, Інна зараз налякана та з вигляду розгублена.

- Привіт - Кажу так ніби нічого не відбувається.

- Ігор це що таке? - З Порогу вищить Інна.
Сестра відразу почала мене оглядати.

- Все добре Інна не хвилюйся, невдало приземлився.

 - Як це не хвилюйся! Поглянь ти увесь у крові, що сталося ? - Сестра перевела очима на Костю, і той трохи зніяковів - Треба викликати поліцію - Впевнено продовжила Інна.

На таку реакцію моєї сестри я очікував, мій друг вирішив не брати участь у виясненні проблем, тому сказав що піде покурити, хоч здається це діло Костя покинув ще два роки тому.
Решту людей Інна попросила покинути приміщення і ми залишилися з сестрою на самоті, вона сама продовжила накладати шви.

- Ну, і хто це зробив сподіваюся не батько тієї дівчини? Хоч за таке я б сама дала тобі по пиці. І що тобі збрило у голову закрутити зі студенткою, як її там Таміла?

- Перестань - Час від часу кривлю лице поки Інна працює над розсіченням.

- Так, я викликаю поліцію і ти напишеш заяву.

- Ні! - Різко відповідаю та смикаюсь з місця, - ніякої заяви не буде, і поліцію ти не будеш викликати, я сам все вирішу.

- Я бачу як ти вирішуєш, ще більше проблем. Добре роби як знаєш, але про всяк випадок треба зняти побої. Чекай мене тут, зараз прийде Ярослав і огляне тебе, зробимо Рентген, хоч я думаю у тебе або перелом або тріщина у нозі.

Після всіх маніпуляцій надімною, разом з Костею їздимо до дому, у ліві нозі таки виявилася тріщина, мені встановили гіпсову пов'язку і дали одну милицю, загалом мій стан здоров'я є задовільним хоч з вигляду я не дуже.

На ранок наступного дня прошу друга відвезти на роботу Костя звичайно трохи проти, алея злий як чорт, тільки б стриматись, аби не натовкти Ковалюку пику, почуваюся досить кепсько - болить все тіло, особливо нога, і на обличчі декуди синьці, тому беру темні окуляри, щоб хоч якось приховати їх.

Коли Костя привозить мене на місце прошу його залишатися у машині, сам спираючись на милицю доходжу до Університету, зараз проходять пари, заходжу до свого кабінету дістаю суто документи Ковалюка, та прямую до аудиторії де навчається Ігор. Не вітаючись заходжу до середини, лекцію проводить Надія Іванівна, видно як жінка налякана та розгублена, я підходу до хлопця та кидаю перед ним на парту його документи.

- Встав і вийшов! - Суворо відводжу очима на вихід.

Ігор мовчки підіймається з місця, я помітив в його очах страх, попри все поводив себе він зарозуміло навіть задоволено.

- Ти хотів мене вивести із себе? Геть з мого Університету ти відрахований!

- Це вже не твій Університет, ти й сам скоро підеш з відси - Сміливіше Відказує хлопець.

Я не витримую та хапаю правою рукою Ігоря за кофту в області грудей, міцно стискаючи кулак, від гніву я навіть забуваю про біль головне аби стриматись, щоб не розбити його лице.

- Але тільки після тебе, і поки що, тут Ректор я. Тому збираєш всі свої манатки й на вихід! - Глибоко вдихаю, щоб заспокоїтися.

Ковалюк більше не огризається просто збирає речі і йде.
Всі у легкому потрясінні, але зараз в аудиторії гробова тиша, переводжу подих та роблю м'якшим лице.

- Прошу Надія Іванівна, можна далі проводити лекцію.

Я так само покидаю аудиторію намагаюся йти швидко, проте з обережністю наступаю на ногу, не хочу аби мене ще хтось бачив доходжу до виходу з Університету і через дверне скло на вулиці помічаю Віолетту з Тамілою, напевно дівчата вирішили прогуляти першу пару, сподіваюся їм не довелося зустрітися з Ковалюком.
Дівчата дуже швидко наближаються до входу, я негайно розвертаюся, аби дійти до свого кабінету в надії встигнути туди заскочити, майже біля дверей з коридору мені у спину лунає голос Таміли " Ігор Семенович!"
 Я застигаю і намагаюся зібратися з думками повертаюся у пів - оберту бачу як дівчата між собою прощаються і Віолетта йде ймовірно на пари.Таміла сама підходить до мене, вона дуже розгублена, і геть робиться налякана коли зупиняється поряд, Таміла з подивом розглядає мене я поводжусь трохи відсторонено,розмова з її батьком знов лунає у моїй голові.