Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

— На стіни! Скинути їх усіх!

І хольдинги кинулися за ним, у відчайдушному, майже неймовірному зусиллі, повертаючи собі всю лінію за частоколом.

До ночі серед народу конунга не залишилося нікого, хто не отримав би ран і синців, а багато хто загинув ще до того, як сонце зникло за горизонтом. Нічна темрява освітлювалася червоним полум’ям пожежі, висмикуючи з мороку виснажені обличчя захисників. Хольдинги не без підстав побоювалися, що ця битва стане для них останньою. Надія танула так швидко, що навіть найстійкіші воїни виглядали пригніченими. Коли на землю опустилася пітьма, штурм на якийсь час припинився, і нападники тимчасово відступили, але їх все ще було багато. Надто багато. 

Цей несподіваний перепочинок дав хольдингам можливість озирнутися і перевести дух. Лонхат обходив стіни, змучені воїни опускалися на землю просто там, де стояли, не в змозі дістатися найближчих будинків, щоб отримати заслужений відпочинок або зняти обладунки. Поранених та вбитих забрали якомога далі, хтось все ще намагався розібрати завали. Лонхат наказав провести перекличку в загонах. До півночі стало ясно, що тих, хто ще міг обороняти столицю, залишилося не більше двох третин.

Помітно похолоднішало, зі степу налетів різкий поривчастий вітер. Над обрієм поки що беззвучно спалахували блискавки, але сумніватися не доводилося: через годину або дві місто накриє гроза. Кіт, Йорунн і Хала сиділи прямо на голих колодах стіни, намагаючись роздивитися, що приховує ніч у таборі Талгату.

З неба впали перші краплі води. З гучним шумом розбивалися вони об поверхню дерева, стукали по наплічниках і заклепках на одязі, барабанили по кинутих щитах. Лише кілька хвилин, і повітря наповнилося шелестом, злива стіною стала навколо, приховуючи від людей все, крім спалахів блискавок і гуркоту грому. Струмені дощу залили згарища, над обвугленими кістяками заклубився дим упереміш з парою. 

Йорунн із друзями спустилася по слизьких від води сходах униз, щоб сховатися під міцним дахом будинку міської варти. Тут, у теплі, біля вогнища, дівчина нарешті відчула втому, яка накотила раптово і з силою обвалу впала на плечі. Йорунн з тихим стогоном опустилася на застелену шкірою лаву і блаженно прикрила очі. Однак дозволила вона собі не більше п'яти хвилин відпочинку: треба було встати й обійти тих, що вижили.

Ці люди билися сьогодні не тільки за Вітахольм, а й за неї, останню у своєму роду. Дочка Каніта заборгувала їм щонайменше кілька годин життя і мала показати свою подяку. Разом із вірним ескортом вона обійшла весь будинок.

Вона посміхалася і тримала спину так рівно, наче й не їй довелося витримати багатогодинну битву. Зараз не час виявляти слабкість, треба надихати на подальшу боротьбу, чого б це не коштувало. Їй дали підігрітого вина з медом, принесли хліб та сир. Йорунн не стала відмовлятися, лише розділила трапезу із друзями. Сьогоднішній день стер останні залишки відчуженості, поріднивши їх так, як не поріднили б роки життя у палаці.