Читати книгу - "Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Схожий! До чого ж ти схожий на нашого татка…
Примруживши очі, Рита переводила погляд з цупкого паперового прямокутничка на брата і назад. Зрештою зітхнула:
– Втім, не тільки ваша схожість допомогла. Нехай земля буде пухом нашій матусі – бо вона була абсолютно права щодо аспірину! Ця сволота не відчула його присмак у келишку з коньяком… але я бачила, що після першого ж тосту йому стало важче дихати. Й чим далі, тим важче і важче.
– То це мама тобі розповіла? – уточнила провідниця.
– Так, мама. Коли десять років тому це стерво відмовило їй в допомозі, вона довго плакала і все повторювала: «Щоб ти аспірином подавився…»
– Подумати тільки! Ніколи не знала, що аспірин отак діє на астматиків.
– Не на всіх, лише на частину. Але таки діє, бо завдяки цьому ми нарешті помстилися… за вас, наші любі! Отож спіть спокійно.
І Рита ніжно поцілувала пожовклий паперовий прямокутничок.
Дачний кут Микільської слобідки, Київ, початок грудня 1959 року
Коли сьогодні зателефонував товариш Федосов і коротко повідомив: «Є цікаві новини», – Зінаїда Євдокимівна одразу ж зрозуміла, що це стосується її улюбленої прикраси – калинового кулона. Тому приїзду чоловіка на дачу очікувала з особливим нетерпінням.
Однак новини виявилися геть невтішними:
– Ну, Зюню, купили нарешті твої сережки, тільки результату це не дало.
Коли ця паскуда Ірма три роки тому виманила у Зінаїди Євдокимівни улюблену прикрасу, то для пошуків не було жодної зачіпки. Тоді товариш Федосов і запропонував стежити за сережками з гранатами, що знаходилися у задіяного в справі ювеліра. Хтозна, чи не потягнеться підла зловмисниця також до них?!
І ось зненацька спрацювало: частину ювелірного гарнітуру – прикрашені невеличкими гранатами срібні сережки-підвіски таки купили! За ті самі шістсот карбованців, що ювелір запросив від початку. Товариш Федосов саме і привіз виручені від продажу гроші за винятком «комісійних» – платні, що ювелір справедливо взяв «за клопоти».
От тільки жодного результату цей крок не дав: прикраси придбала ніяка не Ірма, а така собі Рита Тихомирівна Волкова – «кадровичка» з московського деревообробного комбінату № 3. Її зовнішні прикмети жодним чином не збігалися з портретом злодюжки Ірми, складеним на основі словесних описів, ледве зроблених як Зінаїдою Євдокимівною, так і ювеліром.
В Києві ця Рита Волкова перебувала тимчасово: гостювала у рідного брата – Всеволода Тихомировича Чорнозуба, лаборанта Інституту органічної хімії Академії наук УРСР. Невдовзі після Жовтневих свят жінка повернулася до Москви й вийшла на роботу з відпустки в понеділок, 16 листопада. Судячи за деякими ознаками, срібні сережки з гранатами вона придбала для себе: принаймні після Жовтневих свят вдягала їх двічі – це підтвердило зовнішнє спостереження. От і все, що вдалося встановити…
– Як тобто, все?! – обурилася Зінаїда Євдокимівна. – А улюблений мій калиновий кулон як же?! А ці сережки?!
– Забудь про все, дурепо ти така!.. – прошипів крізь зуби товариш Федосов, ледь стримуючись, щоб не нагримати на дружину. – В оточенні як «кадровички» Волкової, так і лаборанта Чорнозуба ніякої Ірми, що працює на залізниці, виявлено не було. Колишні твої сережки поїхали до Москви, а там люди займаються серйознішими справами, ніж пошук твоїх коштовних цяцьок. Повторюю востаннє: не треба було тоді рота роззявляти й ґав ловити. А тепер… Якщо я ще колись почую твої скарги – приб’ю, так і знай!..
І для наочності покрутив перед носом сторопілої дружини дужим кулаком.
1960 Страсна п’ятниця пані «Стефи»
Лазарет слідчої в’язниці при Управлінні КДБ у Тернопільській області, вул. Коперника, № 1, Тернопіль, 15 квітня 1960 року
Коли поранену бандитку привезли вчора до тюремного шпиталю, майор Ненашев особисто настрахав місцевого «ескулапа»:
– Ти дивись мені, роби що хочеш, аби ця курва живою лишилася! Головою за неї відповідаєш, ясно тобі чи ні?! Бо якщо сконає – з тебе спитається, май на увазі!!!
Легко сказати… А виконувати як?! У бандитки ж не тільки обидві руки навиліт прострелені – у неї ж іще поранення в скроню!!! Причому, судячи з усього, куля десь у черепушці застрягла. Її б витягнути… але ж тут лише крихітний лазарет при в’язниці, а не нейрохірургічне відділення, де є все необхідне на подібний випадок – операційна, інструменти, кваліфікований персонал.
От що робити в такій ситуації?! Що?..
Тим не менш, коли наступного дня до лазарету знов завітав товариш Ненашев, то почув обнадійливе:
– Усе гаразд, вона жива.
– Ага-а-а, це добре! Дуже добре. Отже, зараз влаштуємо допит під протокол по всій формі.
– То… товари-ишу ма… ма-йоре!.. – заїкаючись і ледь помітно клацаючи зубами, вигукнув ошелешений лікар.
– Чого тобі?
– Як-кий до… доп-пит… як-кий доп-пит мо… мож-же бут-ти?..
– Як тобто який? – здивувався товариш Ненашев. – Звичайний.
– Вона ж то… того… в гол-лову-у…
– Ну то й що мені робити накажеш через її поранення?
– А-а-а… – лікар змахнув руками відчайдушно, немов канатоходець, який втратив рівновагу.
– Ти що, боїшся, що вона подохне?
– Та-а-а… так. Бо… Бою-ся-а-а…
– Відставити боятися, – майор криво посміхнувся. – По-перше, тобі було сказано, щоб вона до сьогодні не подохла. Це виконано?
– Вик… вик-ко-нано…
– Ну, отож і молодець. По-друге, якщо вона не подохла до сьогодні, маючи «самостріл» не просто в голову, а в скроню – отож є надія, що допит вона якось та й витримає. Але!..
Товариш Ненашев погрозив лікареві пальцем:
– Але всяке може статися. Отож якщо допит не проведемо, а лярва ця все ж таки сконає, то це для нас значно гірший варіант. Отож не переживай, я цю паскуду бандитську не битиму. Та й ніхто її пальцем навіть не зачепить. Сам розумієш, з якої причини. Не маленький вже.
Майор не став пояснювати лікареві, що бандитка потрібна живою для організації та проведення відкритого показового суду. Оскільки під час вчорашньої кривавої сутички обидва її криваві поплічники застрелилися, життя цієї бандитки до певного часу становило надто велику цінність, щоб ризикувати ним без потреби. Тим паче в минулому товариш Ненашев мав за плечима завчасно померлого в’язня – австріяцького принца Вільгельма Габсбурґа на прізвисько «Василь Вишиваний». І хоча формально смерть цього старого пояснювалася цілковито природними причинами, слідчий мав через це певні неприємності. Зокрема, затримку в просуванні по службі.
Отже, майор мав бути дуже-дуже обережним. Ну що ж – буде!.. Можна навіть сказати, буде лагідним. Якщо треба, то треба.
Охоронця, який мав невідлучно перебувати безпосередньо в палаті біля ліжка бандитки, виставили в коридор, натомість дозволили бути присутнім лікареві:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко», після закриття браузера.