Читати книгу - "Спроба Павла Скоропадського"

– 30—39 років – 4 600 000 (30 %),

– 40 років і старші – 800 000 (5 %).

При цьому з території 5 південно-західних губерній, по яких наведено дані, до війська забрали:

– Волинська – 12,1 % до всього населення (або 24,1 % до числа всіх чоловіків),

– Катеринославська – відповідно 8,4 % (17,7 %),

– Київська – 12,2 % (24,7 %),

– Полтавська – 12 % (23,8 %),

– Харківська – 11,7 % (23 %),

– Чернігівська – 12,4 % (24,7 %).

З числа мобілізованих від 1 серпня 1914 р. по лютий 1917 р. дезертирувало більше 195 000 осіб, а після лютого 1917 р. – ще 170 000 осіб. В сумі це дає 365 000 здорових мужчин, для яких повернення до старих порядків означало якщо не розстріл, то, як мінімум, багаторічну каторгу. Висловимо обережне припущення: саме ці особи, які, як ніхто інший, були зацікавлені у знищенні правової держави, і сформували ударні загони «революції» – чи то більшовицької інтернаціональної, чи то «української» націонал-соціалістичної.

Генерал Головін навів такі цифри: втрати російської армії вбитими склали 511 068 осіб, померлими – 35 185, пораненими – 2 830 262, безвісти зниклих було 1 963 278. Загалом – 5 312 793. Підрахунки, наведені у виданні «Россия в мировой войне 1914—1918 гг. (М., 1925 p.), зроблені відділом військової статистики ЦСУ, відрізняються від вищенаведених: убитих – 626 440, померлих від ран – 17 174, поранених – 2 754 202, безвісти зниклих та полонених – 3 638 271 особа. Загалом – 7 036 087. Ще один підрахунок, зроблений Генеральним штабом Російської імператорської армії, дав: вбитими – 312 768, померлі від ран – 4 967, поранених – 1 537 844, безвісти зниклих – 503 599, полонених – 1 043 299. Загалом – 3 402 495 осіб.

Ще декілька нудних цифр. Дані одноденного перепису, проведеного за наказом генерала Алексеева 20 квітня 1917 p., зафіксували в лавах російської армії 9 050 924 особи, в т. ч. допоміжного персоналу – 2 200 000.

Станом на 1 листопада 1917 р. було:

– мобілізовано до лав Збройних сил – 15,5 млн,

– в Діючій армії – 5,9 млн,

– вбитих – 1,3 млн,

– тих, що законно не повернулися, поранених та хворих – 2,15 млн,

– полонених – 2,417 млн,

– зареєстрованих дезертирів – 365 тис,

– звільнених з військової служби – 350 тис,

– в запасних частинах внутрішніх округів – 1,1 млн,

– в установах військового міністерства – 400 тис.[189]

Озброєння. Станом на 1 серпня 1914 р. армія мала в своєму розпорядженні 4 млн 652 тис. гвинтівок, вироблено після початку війни – 3 млн 579 тис, захоплено у ворога – близько 700 тис, закуплено за кордоном – 2 млн 434 тис, загалом – 11 млн 365 тис.

Кулеметів на 1 серпня 1914 р. було на озброєнні 4152, виготовлено під час війни – 27 476, закуплено за кордоном – 42 318, захоплено у ворога – близько 2000, загалом – 75 946.

Патронів вироблено за роки війни 2 446 000 000.

Гармати: 3-дюймові – 12715, польові гаубиці 4,5 дюйма – 1694, гаубиці 6-дюймові – 231, дальнобійні гармати – 224, важка артилерія – 147 одиниць.[190]

Офіцерський корпус. Неспростовані до сьогодні дані, встановлені російськими колегами, показують: станом на 1 березня 1917 р. в російській Діючій армії нараховувалося за списками 190 623 офіцери (в т. ч. в строю та відпустках 128 206, а станом на 25 жовтня – 157 884, в т. ч. 127 508 – у стройових частинах. По фронтах вони розподілялися так:

Північний фронт —32 216 (станом на 25 жовтня – 27 390),

Західний – 39 104 (станом на 25 жовтня – 28 206),

Південно-Західний – 63 293 (станом на 25 жовтня – 43 207),

Румунський – 43 114 (станом на 25 жовтня – 42 116),

Кавказький – 12 896 (станом на 25 жовтня – 15 837).

У підпорядкуванні начальника сухопутних військ Чорноморського флоту – 1017 (станом на 25 жовтня 1917 р.).[191]

Побіжний погляд на ці цифри засвідчує явну аномалію: якщо за 8 місяців 1917 р. зі строю у Діючій армії вибуло аж 698 офіцерів, то втрати їх за той самий період на Південно-Західному фронті склали 20 086 осіб, на Західному – 10 898!

Пояснення цьому феномену, сподіваємося, колись буде знайдено. Наразі висловимо дуже обережне припущення: значна частина цих офіцерів самовільно залишила фронт задля особистої участі в «революційних» подіях, частина самовільно розійшлася по домівках, незначна кількість загинула під час бойових дій, якась кількість загинула від рук розперезаної солдатні. Наразі висловимо ще одне припущення – теоретично можливий максимум мобілізаційного ресурсу Збройних сил Української Держави – це декілька десятків тисяч офіцерів, а фактичний – кілька тисяч, адже не всі вони (м'яко кажучи) могли сприйняти німців та австрійців навіть як тимчасових союзників. Ну а сама ідея чи то самостійної Української