Читати книгу - "Пустоцвiт"

колезьким асесором, спробував вирішити чергове спірне питання звичним для себе шляхом – на кулаках. Випивши для хоробрості неабияку порцію хлібного вина[7], Михайло Васильович відправився в кабінет неофіційного керуючого. Невисокий щуплий Теплов сидів в улюбленому дубовому кріслі й щось зосереджено писав, коли до нього увірвався вчений-рудознавець, що нагадував розлюченого бика. Очі гіганта були налиті кров'ю, величезні кулаки загрозливо стиснуті.

Григорій Миколайович миттю підхопився, вийшов з-за столу і попросив відвідувача зберігати спокій. Ломоносов не став вислуховувати його, а одразу ж кинувся в атаку… І тут сталося щось незрозуміле: Теплов начебто спокійно стояв на місці, як раптом ніби в повітрі розчинився й миттю виник поруч, дещо осторонь, тож величезний кулак гіганта зі всієї сили врізався у стіну!

Завивши від болю, рудознавець з моторошним горланням упав на підлогу, Теплов же спокійно вийшов з кабінету. На гуркіт падіння, пронизливі зойки й розпачливу лайку Ломоносова збіглося півакадемії. Учені з потаємним задоволенням і навіть з деякою зловтіхою спостерігали, як підпилий гігант намагається атакувати знов і знов, безуспішно молотячи збитими в кров кулаками повітря, а верткий Теплов раз у раз спритно ухиляється від ударів, незмінно виринаючи за спиною нападника.

Нарешті колезькому асесору все це набридло, і він повернувся до кабінету зі словами:

– Що ж, ви можете бити ні в чому невинні стіни й падати, скільки вашій душі завгодно, а мені, знаєте, працювати пора.

Після того випадку над Ломоносовим потішалися всі без винятку! Тому Михайло Васильович здебільшого відсиджувався тепер у лабораторії. Втім, незабаром з Академії пішов Гмелін, тоді Теплов передав залишену без куратора кафедру хімії саме Ломоносову. Далі ж Михайло Васильович узявся вести курс експериментальної фізики, що мав приголомшливий успіх…

Справді, попри кепський характер, задиристу вдачу й нестриманість, Ломоносов був дійсно талановитим, складав трактати, продовжував складні дослідження з кольоровим склом і пічними кахлями, вивчав склад венеціанського лаку й берлінської лазурі, працював над створенням спеціальних словників. А на довершення писав хвалебні оди государині, тим самим викликаючи у Її Імператорської Величності досить позитивні емоції… які, до того ж, досить щедро оплачувалися.

* * *

Довідавшись, що її молодшенький синок у настільки юному віці (лише у вісімнадцять рочків!) посів таку високу посаду, стара Наталя Розумиха невпинно вимагала влаштувати в Академію на керівні посади добру половину родичів з Леміша. Швиденько розписавши свою «табель про ранги», вона для початку надіслала в Санкт-Петербург двох дядьків.

Якось на територію Академії наук в'їхав навантажений скарбом віз, з якого зістрибнули два мужики в ошатних жупанах, широких, схожих на турецькі шароварах і рясно змащених дьогтем чоботях, надягнутих спеціально з нагоди перебування в столиці. Незвані гості дивовижною мовою заходилися пояснювати першому зустрічному (яким виявився садівник Єгор), що прибули аж із самого Леміша особисто від графині Наталії Дем'янівни Розумихи, щоб розшукати найголовнішого в Санкт-Петербурзі графа Кирилка Розума, першого серед місцевих графів і всіляких вчених людей.

Гостей відвели до Розумовського, який зовсім випадково з'явився в Академії: адже практично всіма тутешніми справами давно й успішно відав Теплов, тож офіційний керуючий бував тут лише наскоками – перевірити, чи добре йдуть справи.

Ким були дивні гості, Кирило поняття не мав, доки не прочитав листа матері, в якому було сказано: ці люди – твої троюрідні дядьки, тож будь ласка підбери для них в Академії найважливіші посади, оскільки вони надзвичайно розумні й освічені… На ділі ж з'ясувалося, що один з дивних гостей ледь читає, а іншій грамоті взагалі не навчений, зате вміє красиво виводити першу букву свого ім'я – при цьому гордо йменуючи таке мистецтво «поважним підписом». Обидва новоспечених кандидата в начальники хотіли посад прибуткових і необтяжливих. Загалом, скромністю явно не вирізнялися…

Юнак відправив дядьків у гостьовий флігель, спеціально для подібних випадків зведений, сам же поспішив до Теплова за порадою. Колезький асесор, який тримався з незмінною сухістю, ввічливо запропонував Розумовському прилаштувати родичів сторожами в бібліотеку Академії. Назву для цієї посади придумав надзвичайно гарну: «нічний управитель»! Коло їхніх обов'язків зводилося до того, щоб уночі (коли всі й без того спали!) не пускати нікого на територію бібліотеки.

На жадану посаду були зараховані обидва родича одночасно, чергували вони в бібліотеці поперемінно. Неписьменний під час чергувань мирно спав, зате грамотний цілі ночі просиджував над книжками й рукописами, повільно, літера за літерою розбираючи вчені слова. Пристрасть до науки і занапастила небораку: один раз він заснув за читанням, перекинув запалену свічку на рукопис – здійнялася пожежа, частина бібліотеки згоріла, а разом з нею і грамотний «нічний управитель».

Довідавшись про подробиці скандальної історії, Олексій наказав Кирилу не втручатися більше в такого штибу справи, особисто відправив матінці сердите послання з категоричною вимогою родичів до Санкт-Петербурга більше не направляти – тому що бібліотек на всіх не вистачить… Графиня надовго образилась, однак кандидатів на прибуткові, але необтяжливі посади більше не направляла. Олексій же підшукував дохідні місця черговим родичам (і просто гарним знайомим Наталії Дем'янівни) вже не в столиці, а десь у віддалених провінціях.

Тим часом справи Академії пішли вгору. Усім заправляв Теплов, порядки встановилися залізні, затверджений імператрицею бюджет був величезним, штат постійно розростався – особливо канцелярії…

Розумовський з'являвся тут дуже рідко: він знов купався у щасливому придворному житті, хоча поводився набагато більш стримано, боячись прогнівати імператрицю й наразитись на нове заслання… втім, так до кінця й не здогадавшись про справжні причини опали, незважаючи навіть на зроблений один раз прозорий натяк щодо Великої княгині Катерини Олексіївни.

Загалом, Кирилко був скромним, галантним і перспективним.

* * *

У такий от спосіб ділова репутація Кирила Григоровича Розумовського, похитнувшись на самому початку, швидко виправилася на краще.

Виходячи з «випробування Академією», Її Імператорська Величність Єлизавета Петрівна вирішила, що юнак цілком дозрів для подальшого просування придворними сходами: мовляв, Кирилко вже подорослішав настільки, що самостійно впорається з усіма виникаючими труднощами…

Глава 11
Народження династії

Санкт-Петербург, літо 1746 року.

Прохолодний