Читати книгу - "Потрапити в сад"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Таких подружок, — злісно засичала дівчина, — я би різала й солила. Знаєш, що вона вчудила? Втекла до мамці, бо їй, бачте, бридко. Ми для неї не дуже чисті!
— Нелька, припини, — обірвав її кавалер. Слухай, що тобі каже дядя. Пойняла?
— Угу. Хіба я замало випила...
Після другої пляшки і консервів у томаті Нелька засміялась:
— Вона думає, що я її, сучку, не знайду... Вовка, ти не в курсі: ми цю подругу хочемо провчити, а не просто так...
— Просто так я б не поїхав, — перевернувся догори черевом Вовка. — Зрештою, на фіга мені ваша Олька? Гришка не скнара — поділиться...
— Дурень! — обурилась Неля. — Гриш, скажи йому...
— Ліньки. Я б поспав трохи. А ти йди по ту мамину доцю.
— Я не винна, — раптом заламала пальці Неля, і ноги її роз’їхались. — Мені прикро, що та цяця має все, а я дочка алкоголіка!
— Ти сама алкоголічка. Топай.
— Я хочу, щоб усе за справедливістю!
— Розливай решту, Гришка.
Вони допили вино і закурили.
— То я піду, — зітхнула Неля.
Вона причесалася, ковзнула помадою по губах і весело, як їй здавалося, попрямувала до села.
— Тягни пляшку, — сказав Вова. — Роздавимо вдвох, Нелька вже й так дійшла до кондиції.
Кури ходили довкола Олі, але їй і на думку не спадало дати їм їсти, бо сама вона не могла проковтнути ні шматочка. Коли дівчина побачила Нелю, то зрозуміла все.
— Привіт! — гукнула Неля. — Збирайся й підемо гуляти!
Оля мовчала.
— Ну? Поговорити треба.
Оля, наче нежива, встала і пішла до хати. Відкрила двері, увійшла, але закрити їх не встигла: Неля підставила ногу в заболоченій старій туфлі. У хаті Оля нагнулася за кросовками.
— Ти що, думаєш іти в старих джинсах? Бери вельвети і кофту зелену, італійську, що пожмотила дати мені поносити.
Оля вийняла лахи з шафи і простягнула їх Нелі.
— На фіга вони мені здалися! — пирхнула та. — Вдягайся швидше!
— Не буду, — сказала Оля.
— Сказано, село, — позіхнув Гришка, здалеку побачивши Олю. — Але морда сойдьот, хоч у прищах. Головне — вся у фірмі. Все одно, я б з нею не ходив. Один раз пробував позлити Нельку, так вона до сих пір не може забути.
— Нелька — нічого, — сказав Вовка.
— Нічого. Як вип’є, то дурна робиться. А мені що? Восени в армію. Поки вернуся, Нелька вже по руках піде. Хто її заміж візьме? На стипендію живе. Старі обоє п’ють. Ти не думай, що я їй догоджаю...
— Я не думаю.
— Плював я на бабів.
— Дозволь познайомити тебе з моєю подругою Олею, — сказала Неля.
— Вова. За знайомство треба випити.
«Джинси ледь не луснуть, боже!» — подумав Вова, і йому захотілося дотулитись до Ольжиного стегна.
— А ми тут без вас скучали, — сказав він.
— Давай пий, бо за пазуху виллю. Тобі що, перший раз? — гаркнула Неля.
— Чого ти чіпляєшся до дівчини? Вона вип’є... — м’яко сказав Вова.
Оля зірвалась і побігла до села. Нелька миттю її наздогнала і так шарпнула, що та мало не впала.
— Ходи до хлопців. Ти мене знаєш...
— Мама приїде, а мене нема.
— Плювала я на твою маму!
— Гаразд, — сказав Гриша, коли вони повернулися. — Скидай штани і кофту.
Оля заклякла на місці.
— Скидай, може, порозумнішаєш.
Вовка роззявив від несподіванки рота.
— Хочеш, щоб ми самі зняли?
Вовка пішов до мотоцикла.
— Ти куди?
— Поїду. Я до тюрми не хочу.
— Дурень! — закричала Нелька. — Боягуз!
Оля почала плакати. Лице її миттю почервоніло.
— Відведи її за сосни, — наказав Гриша. — Хай там скине шмаття. Що я, голої баби не бачив?
Він став збирати недоїдки з покривала.
Невдовзі Неля вернулася, тримаючи в руках кофту і джинси. Гриша сказав:
— Дай їй покривало, бо простудиться.
— Не дам. Воно казенне.
Неля загорнула речі в покривало.
— Що вона робить?
— Сіла й мовчить.
— Добре. То поїхали?
— Поїхали.
— Вона в міліцію не піде, не бійтесь, — швидко заговорила Неля. — Не піде, ні. Почекає, доки стемніє, і піде додому. У неї такого добра повна шафа.
Вони сіли на мотоцикли й поїхали заболоченою дорогою. Вовка озирнувся, але не побачив роздягненої Олі. Мабуть, вона зарилася в торішнє листя.
На шосе він ще раз озирнувся: джинси і кофта полетіли у рів з водою. Ця Нелька справді була ненормальна. А може, розумніша за них усіх.
Ольчина мати здалеку побачила, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потрапити в сад», після закриття браузера.