read-books.club » Пригодницькі книги » Вибрані твори в двох томах. Том II 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані твори в двох томах. Том II"

150
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вибрані твори в двох томах. Том II" автора Дмитро Васильович Ткач. Жанр книги: Пригодницькі книги / Дитячі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 48 49 50 ... 114
Перейти на сторінку:
він і вийшов мене зустрічати… То як ти себе почуваєш, Левко?

— Бік болить, — сказав я.

— Іти можеш?.. Де ти живеш? Я тебе додому відведу, лікаря викличемо.

— Можу… — Я звівся на лікоть, але застогнав і знову ліг.

Дядя Влас сполошився:

— Е-е, бачу, погано тобі. Полеж, полеж. Зараз ми машину організуємо. Біжи швидше по таксі, — звернувся він до одного чоловіка.

Той побіг. А дядя Влас гув:

— Видно, ребрами ти добре торохнувся. Це тобі ще пощастило, що на оте велике каміння не понесло, бо там була б амба…

Він говорив якось просто, з тією грубуватістю, яка властива людям одвертим, дужим і сміливим. Біля нього мені було затишно, і навіть біль у правому боці ніби став не такий дошкульний.

Під'їхало таксі. Дядя Влас легко взяв мене на руки, поніс до машини, заспокоюючи:

— Потерпи, потерпи трохи… Розумію, що болить.

Слідом за нами в машину вскочив і Прибій, вмостився поруч зі мною на сидінні.

Дядя Влас посміхнувся:

— Тепер він уже від тебе не відстане. Тямуща тварина. Все розуміє, тільки сказати не може.

Чим ближче ми під'їжджали до дому, тим більший неспокій мене охоплював.

— Буде мені дома… — сказав я.

— За що?

— За все… І за те, що в школу не пішов, і за…

— Заспокойся. Я сам розкажу, як було. Я ж усе бачив.


12. ПЕРЕПОЛОХ КІНЧАЄТЬСЯ ЩАСЛИВО

Біля двору я попросив дядю Власа:

— Відпустіть машину. Тут уже я сам дійду. Він по-змовницькому посміхнувся на мої слова.

Гаразд…

Мені самому себе не видно було, і я не знав, який у мене вигляд. Але моя мама, коли побачила мене на порозі, то аж назад поточилася.

— Левко!.. Левчику!.. Що з тобою?.. — вигукнула вона таким голосом, що мені стало страшніше, ніж тоді, коли я тонув.

— Добрий день, — пробасив дядя Влас. — Не хвилюйтесь, прошу вас. Уже все гаразд.

— Хто ви?.. Що трапилось, ради бога?..

— Я шкіпер з моторно-парусного судна «Зоря», Влас Микитович Приходько… Левкові треба трохи полежати. А я тим часом викличу лікаря про всяк випадок. У вас телефон є?

— А це що таке?! — закричала мама, побачивши, як у відчинені двері слідом за нами увійшов і Прибій.

— Це мій собака, — пояснив дядя Влас. — Не бійтесь, він — кімнатний і нікого не чіпає. Прибій, ляж отут і лежи.

Прибій покірно ліг біля дверей, поклав голову на лапи. Мама одразу ж забула про собаку і весь час повторювала, заламуючи руки:

— Ох, господи!.. Ох, гріх тяжкий з цією дитиною!..

Мені постелили. Зціплюючи зуби, щоб не ойкнути, я роздягся і ліг. Тим часом чув, як. мама вже дзвонила таткові:

— Їдь швидше додому. Тут Левка нашого якийсь Влас Микитович, шкіпер, привів… Лежить… Лікаря викликали.

Лікар прибув швидко. Це був рухливий і веселий чоловік у чорних круглих окулярах, крізь які поблискували жваві, уважні і розумні очі.

— На що скаржитесь, молодий чоловіче?

— Бік болить. Дихати важко, — сказав я.

Він мацав мій бік холодними пальцями, наказував дихати, не дихати, зігнутись, розігнутись, підтягти коліна, розправити коліна і, нарешті, сказав мамі:

— Ну що ж, доведеться вашому парубкові з тиждень полежати. Ти щасливо відбувся, ребра цілі… Зробимо тугу пов'язку. Хай полежить трохи. Минеться.

— А які ліки? — спитала мама. — У мене ось пірамідон, стрептоцид, сульфазол…

Я певен, що коли б лікар хоч на мить завагався, вона б дала мені їх усі разом. Але лікар твердо й категорично сказав:

— Вся оця колекція тут ні до чого. Ось рецепт… Зловживати ліками не варто. Організм молодий, сам себе вилікує.

Не встиг поїхати лікар, як приїхав татко. Він дуже схвилювався, побачивши мене забинтованого. Але коли дядя Влас і йому розказав, у чім річ, то, на мою велику радість, навіть розвеселився:

— Отож Прибоя рятував та й сам у прибій попав? Ну що ж, надалі будеш розумніший.

Дяді Власу він щиро подякував за мій порятунок і тут же сказав мамі:

— Все добре, що добре кінчається… Приготуй нам пообідати. Як ви, Власе Микитовичу?

— Я тільки з моря і справді голодний, — просто, без зайвих припрохувань сказав дядя Влас.

— От і гаразд, — весело промовив тато. — Ми з вами по-морському й чарчину перехилимо. За здоров'я Левка… От капосне хлоп'я, в море кинулось! Добре, що так обійшлося!

— Тобі аби випити, — з докором сказала мама, але одразу ж почала збирати на стіл.

А за обідом між татом і дядею Власом відбулася розмова, яка потім вплинула на все моє дальше життя.

— У вас велика сім'я? — запитав дядя Влас.

— Троє: я, жінка та оцей розбишака.

— Та ні, чого ж… Хлопець гарний.

— А у вас? — запитав татко.

Дядя Влас посміхнувся невесело:

— Була дружина, був синок… Обоє загинули під час евакуації. Пароплав їхній німецькі літаки розбомбили.

— І що ж, ви так і не одружились?

— Так і не одружився… Моряк я. Сьогодні — тут, а завтра — там. Ніяк

1 ... 48 49 50 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори в двох томах. Том II», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані твори в двох томах. Том II"