Читати книгу - "Поцілунок Елли Фіцджеральд"

Якийсь рибалка минулої ночі прохромив остенем одну. Цікаво чи довго ласувала молюсками? Скорше сам Намул підхопить лихоманку ніж вона. А що у вас із зубами? А як нема зубного? Їхні невикінчені скороспілі гнізда подібні до усічених шишок. Здається вони усі як один заходилися будувати по всій ріці і ніхто нікого не пережене.

Бур’яни вже відмерли похолодніло вода прозоріша. Саме пора пізнього бадилля. Добре видно риб. Бачив щучку як ковтнула рибину — і хвіст наставився з її пащі. Якась наче брудна водорость зовсім занурена з коротким густим глибоко зазубреним листям, з густими маківками наче у ялин, рідші додолу. Берег увесь завалений мертвим листям і бадиллям понтедерії і річка виглядає геть здичавілою. Ще якась духмяна зелена водорость подібна до прісноводної губки чи корала — незугарно розгалужена наче усохле дерево чи кактус. Якась довга вузька трава схожа на тілоріз. Болотяний білий дуб на лузі підкошений навесні бурею ще живий соки в стовбурі не завмерли. Болото поприставало до коріння що має барву слонячої шкури.

(…)

Бачив Ardea Minor як ішов вздовж берега наче квочка на цибатих зелених ногах — його окреслена горлянка як та очеретина при березі де він напнувся аби ніхто не виявив його. До нього можна підкрастися бо нема йому охоти злітати — краще сховається в очеретах. Спідня частина верб і кущів лози чорніє разом з набряклими хащами жовтих глечиків та ін.

Щербатий гребінь очеретів (звичайний очерет — juncus effusus гадаю) від двох до чотирьох футів заввишки де найгустіше вздовж берега на різних стадіях відмирання нагадує веселку що оторочує край води — і відбивається у воді. — Хоч окремо стебла зблизька не вражають якимсь особливим забарвленням. Але віддалік — барви дуже виразні і вражають приємною гамою — перші понад самою водою рожевіють на кілька дюймів. — Далі вузюсінька смужка чи обідок жовтуватого — далі широка насичена зелена — далі природній колір очерету — далі сонячно жовтий — і стає коричневим у змертвілих розвіяних султанах — Усякі відтінки різних частин рослини від води аж до маківки — коли глянути понад край буйної очеретяної ниви — утворюють 5 виразних рівнобіжних шарів райдугою обійнявши річку а надто в такий яскравий день. І часом сонячне сяйво від сколихнутої човном поверхні — спалахувало в них підсилюючи враження — Барви міняться так тихо і непомітно наче відблиск сонця западає в імлу.

Опуклі горби за мушлями мідій здаються оксамитовими поки пливемо за течією — вкриті почервонілими лозами ожини. Дуби світліють проти неба, здіймаючись один над одним. Бачу невеличкі білясті і рожевуваті polygonums уздовж берега.

Велика різниця між нинішнім днем і тим що було місяць тому — як між тим чи іншим періодом життя. На дні ховається приморозок.

Дивовижна різниця між ніччю і днем на річці — вдень нема мряки.

ЗИМА

17 груд.

Смолисті сосни праворуч від Кутової дороги. Пронизливий холод по обіді — блукаю снігами. Р. Райз збирається до Сат. щоб зачинити своїх бджіл у погребі, аби не замерзли — у нього тісний вулик — але не так щоб зігрілися одне від одного. Смолисті сосни добре тримають сніг. Ось він кулями на глиці — і пасмами на вітті — їхнє спільне гілля ледь підноситься і сходиться докупи — Особливе

тьмяне уроче сяйво сіється крізь оцю крівлю

соснової глиці та снігу — похмурі сутінки —

а однак утворюють разючі відміни

світла й тіні.

Саме зимового ранку побачиш ліс і чагарники у всій величі їхніх снігових шатів. А вже навіть той хто навідається хоч півгодини по сході сонця прогавить найтонші нетривкі чари. На деревах по обіді вже далеко не те снігове хутро — не підкреслює воно вдачу самого дерева я помітив що рано-вранці кожна соснова голка вкрита памороззю — а вже одразу після сходу сонця її як і не було. Ходиш у лісі Смолистих сосон наче під шатром Стовбури і гілля виглядають чорними через контраст Бредеш хоромами лісу де панують тиша і сутінки.

Користай з найменшої нагоди висловитися на письмі начебто дається тобі востаннє

Не знаю друга відданішого за сосновий ліс. Виходжу з нього напевне з більшою втіхою аніж після зустрічі з тими які називалися друзями. Гірше для дроворуба чи подорожнього коли холодний вітер дме з сонячного боку бо тоді годі знайти затишку де б присісти. Приємно зараз гуляти у просторому величному бору. Глиця переважно не тримає стільки снігу — хіба коли їхні гілки туляться чи привалені до сусіднього дерева. Зимно але тихо усередині — де не ступала людська нога — і куди не глянь сяє снігова пороша на сонці облітаючи з верхівок зрушує на нижчих вітах вічно нові снігопади. Бо як і після дощу буває другий дощ у лісі коли здійметься вітер. Гілля білої сосни рівніше аніж у смолистої — і так