Читати книгу - "Клеркенвельські оповіді"

Дехто казав, що Жінка з Бата така ж жорстка, як сам Лондон, і така ж весела. Сердитися на неї можна було не більше, ніж на саме місто. Тому Ґантер попрощався із нею, нагородивши поцілунком примирення. Утім, у відповідь він нічого не отримав.

Сoquina[88] на вулиці Нанчеон-стрит була найбільшою у всьому Лондоні; основна зала могла вмістити до сотні клієнтів, а були ще й інші кімнати, чи «кают-компанії», де також можна було попоїсти, хоча і не такій кількості людей. її зазвичай називали «У Роджера», оскільки кухар, якому вона належала, мав ім'я Роджер Уерський, і він усе ще наглядав за приготуванням їжі. Він був худорлявою людиною з невеличкою, охайною борідкою та в білому капелюсі у формі пирога, що символізував його професію. «Все має бути добре вимито! — крокував він по великій кухні поряд із основною залою. — Добре! Добре! Добре! Ти чуєш мене, Вол-тере? — підійшов він до молодого служника. — Покажи мені свої руки. Ти торкався лайна? Йди помийся! Джоне, шумівку треба протерти. Чи ти не бачиш на ній накипу? Це недобре. Недобре!»

По обидва боки кухні, один навпроти іншого, розташувалися дві печі: для риби і для м'яса, і їхній жар був таким нестерпним, що більшість працівників познімали сорочки й працювали у білизні. Тому запах людського поту змішувався із іншими ароматами. Роджер ходив поміж них у щедро прикрашеному жакеті, до якого кріпилися штани за допомогою застібок, більш відомих як «принади» чи «повії»; на ногах у нього були довгі туфлі з вузькими носками, які, за вимогами останньої моди, були загнуті догори і мали назву «краков'яки». Утім, професійний ковпак на голові робив із нього те, що він сам називав «мішаною мішаниною».

— На дні цієї каструлі залишився білий жир! Я що, маю все чистити власноруч? — він ретельно перевіряв горщики і гаки для м'яса, ополоники і ступки, тарілки й каструлі, які висіли на потинькованих стінах. — Сімкін, ти послав когось за спеціями? — він обожнював перекрикувати весь цей галас. — Шафрану в нас залишилося не більше, ніж у дулі черниці! — Сімкін був одним із трьох кухарів, який готував м'ясо, і вдача в нього була така, що, подейкували, коли б він одригнув у молоко, воно б миттєво скисло. Він товк м'ясо жайворонків і голубів у великій пласкій мисці і не звертав на Роджера ніякої уваги. — Не дай Боже, Сімкін, коли ти почуєш мене, — Роджер витер пальці об обідок дерев'яної миски, у якій був свинячий жир. — Кажуть, погані манери — віддзеркалення поганої людини. Що ти на це скажеш, Сімкін?

Сімкін хвилину дивився на нього.

— Майстре Роджере, у мене тут забагато справ, аби бігати за шафраном, наче якась служниця.

— О-ля-ля. Та вона огризається, — люди, які працювали з Роджером, поміж себе звали його Дама Дурден[89] чи Стара Матінка Трот;[90] він відрізнявся таким самим гострим язиком, а також непристойним гумором, як і ці дві старенькі леді з інтермедій. І зовні був точно як вони: такі ж гострі риси обличчя й занадто дрібні кроки.

На одному довгому столі було розкладено фазанів, гусей, дичину, просолену свинину, свіжу свинину, бекон і тельбухи; деякі зі шматків м'яса вже поверталися на рожнах, разом із головою кабана й боком оленя. Над частиною вогнища стояла велика тринога, всі ноги якої глибоко входили в жаринки, що жевріли. Чоловік похилого віку витягував шматки м'яса за допомогою гаків, як робив це останні тридцять років; він працював у кухні задовго до того, як сюди прийшов Роджер. На цьому самому місці більш ніж сто років працювала харчевня, яка була свідченням принаймні того, що смаки та звичаї жителів Лондона з часом не змінилися.

Густі хвилі запахів, що йшли від кількох видів м'яса, змішувались із більш гострими ароматами щуки та лина; затхлий запах вугра змішувався із різким запахом свинячої плоті, а пряний запах оселедця — із м'яким ароматом бичини. Це була тема і контрапункт, узяті з пісенника пахощів. Кухня була маленьким містечком запаху. І жоден із тих, хто проходив повз харчевню, не міг не відчути різниці між ними — відтінок окуня й коропа, цибулі-порею і гороху, зеленого інжиру і капусти. Відтінки приготованої їжі — не важливо, риби чи м'яса — напахували бруківку всього району; тут блукали собаки всіх видів, й іноді вони гинули від стріл чи рогачок підмайстрі», і тіла їх летіли до канави в кінці вулиці. Сама назва вулиці, «нанчеон», означала прийом їжі чи трапезу в другій половині дня — підвечірок.

— Ось людина, яка почала будувати, але закінчити так і не змогла! — Роджер прискіпливо наглядав за одним кухарем, який ніяк не міг спромогтися приготувати суміш із перетертої свинячої печінки, молока, круто зварених яєць та імбиру. — Господь може послати людині гарну їжу, але диявол може прислати їй поганого кухаря, який усе зіпсує. Чи не так, Митток?

Молодий кухар не відводив очей від дошки, але почав приділяти більше уваги імбиру.

— Майстре Роджер, ці печінки такі жорсткі, що ними можна фати замість м'яча. Коли ви ходили на ринок?

— Бачу, бачу, це цілком моя провина. Пробач мені, Маріє, бо я згрішив, — жар і гомін кухні постійно впливав на висловлювання присутніх; якби хтось увійшов сюди з вулиці, то міг би подумати, нібито вони увесь час лаються.