read-books.club » Сучасна проза » Судний день 📚 - Українською

Читати книгу - "Судний день"

147
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Судний день" автора Ярослав Іванович Ярош. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 48 49 50 ... 108
Перейти на сторінку:
немало витерпіли від панів біди, не один братчик загинув за нашу справу, та ми завжди боремося тільки вірою й переконанням. Нарешті Господь почув наші молитви і послав нам оборонців – військо російське.

Гайдамаки переглянулися: не думали, що мотронинські ченці, які завжди ділили з ними хліб і воду, зараз будуть так сильно триматися своєї думки і не послухають коліїв.

– Дозвольте вам нагадати, чесна братіє, що сам Христос, яким би не був блаженним і терпимим, як не любив ближнього, а все одно повиганяв з храму Господнього нечестивих торговців силою. А цей храм – Україна, – Залізняк почав говорити з більшим запалом, проте ченці залишалися спокійними й далі.

– Воістину, діла Господні незбагненні і не нам судити про них.

Знову запала мовчанка. Деякі зі старшин незадоволено загомоніли між собою. Молодий Андрій Журба не стримався.

– То що, панове-браття, бачу, не хочуть чесні отці освятити наші ножі гайдамацькі. Клянуся всіма святими, що я до хати не вернуся, доки під мітлу не виметемо з України нечестиве панство. І хай мені в тому помагає хоч Бог, хоч… – тут молодий, але вже дуже заслужений отаман хотів сказати «чорт», але при отцях стримався. – Не будьте наївними, браття, ми на Запорожжі вже добре знаємо царську ласку. Повірте, обдеруть вас царедворці гірше татарина, гірше ляха.

– Та й навіщо нам ті царі й королі, коли за нами суне така велика сила – сила народна, – добавив Залізняк.

Проте й на це мав відповідь диякон:

– Війна страшна, Максиме. Церкви Божі горітимуть, коні дітей малих витопчуть і жіночий плач чутно буде повсюди. Нехай буде як є, бо поганий мир краще, ніж хороша війна. Головне, щоби війська імператриці захистили наше православіє.

Знову мовчанка. Залізняк поглянув на Молдаванина, в надії, що він скаже своє вагоме слово на захист справи. Та чернець мовчав, думаючи свою думу, зсунувши докупи густі брови. Нарешті з розпуки Залізняк обернувся і сказав до своїх курінних:

– Ну, може, з молодших хтось скаже слово, щоб розтопило серця чернечі, чи так і підемо в похід без благословенства?!

Тут з лави підвівся молодий Бондаренко.

– Кожен народ мусить вміти сам себе захистити: наші батьки про це добре знали. Шкода, що діти забули. На Росію уповаєте? Ляхи, москалі, турки… Усі вони – приходящі! Їм нема до нас діла! За віру православну печетеся? Не буде народу – не буде і віри! Пустеля тут розкинеться, а вас, богобоязливих, заберуть браття десь до Сибіру і там будете проповідувати своє православіє! А ми ж свою справу і так зробимо, дарма що без благословення. І якщо доведеться згинути в бою без прощення та покаяння, зате душі наші неприкаяні літатимуть над цією землею і цими лісами! Та в нас буде віра тверда. Віра в тому, що ми не віддали свого храму без бою… Що ж, ходімо, панове-браття, не будемо даремно часу гаяти. Не заважаймо братії молитися!

Колії і справді зашуміли і вже зібралися йти звідси геть, як раптом підвівся старенький панотець.

– Чекайте, браття. Не один рік ми знаємо одне одного, не один горнець лиха з’їли разом. З єпископату нам прийшов лист, аби ми молилися за мир і до справ мирських не пхалися. Наказують нам з Петербурга лише уповати на ласку цариці, до котрої ми не раз зверталися по допомогу. І справді, багато хто з нашої братії проти повстання.

Отець затих, переводячи подих.

– І що? – нетерпляче запитав Залізняк.

– Але більшість з нас виросли у цьому краї, ми добре знаємо, якої шкоди чинять пани нашому люду. Хмельницький, Дорошенко, Палій… Ми знаємо, за що вони боролися, розуміємо, що вони життя свої жертовно віддавали за свою землю і народ. І ви, браття, так само жертовно йдете на боротьбу із ворогами віри Христової.

Знову мовчанка.

– Надіюся на вас, браття, – мовив Залізняк і посміхнувся…


День був дуже погожий. Сонце світило ясно, хоча на заході почали збиратися хмари. Стало душно. Залізняк поглянув на небо, намагаючись вгадати, чи підуть хмари стороною, чи таки буде дощ.

Ченці тим часом розмовляли з отаманами, утрясаючи подробиці майбутнього молебню.

«Таки буде гроза», – вирішив про себе Максим і рушив до свого коня: у Коші було ще багато роботи, треба було утрясти ще чимало всяких справ.


Колії вже посідали на коней, як раптом на змиленому румаку в монастир влетів один дозорець.

– Де батько, де Залізняк? – крикнув на весь монастир.

Максим занепокоєно вийшов:

– Що таке?

Дозорець підбіг.

– Батьку, з Медведівки вирушив Воронович. Він їде сюди.

Залізняк, хоч і сподівався на таке, але все ж вірив, що пан ротмістр не буде так поспішати, і їм вдасться його випередити. Та дарма, пізно шкодувати.

– Скільки їх?

– Десь дві тисячі. Скоро будуть тут, бо всі на конях, їдуть швидко.

Залізняк лише свиснув. Тоді він задав ще декілька питань, вартовий відповів. Залізняк оглянувся – отамани вже позбиралися.

– Браття, треба буде зустріти гостей.

– Як же будемо зустрічати – їх немала сила. В’яжемося в бій – то відразу наш план швидкого наступу зірветься. Може, краще переховаємося? – сказав Швачка.

– Тоді пани монастир спалять, – зауважив хтось.

– Заховатися – не вихід. Вони почнуть по

1 ... 48 49 50 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Судний день», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Судний день"