Читати книгу - "Лука і вогонь життя"

— Дивись! От як вивертається, хитрує!

— Лови! Та ж вони його не спіймають! Лови Койота!

— Він як блискавка!

— Лови злодія! Він з Вогнем!

Лука вийшов зі своїх марень і побачив, як Койот з вогнем у роті на якусь мить вигулькнув з тіні біля підніжжя Гори Знань, завернув до віддаленого боку Гори і тоді помчав значно швидше, ніж, на думку Луки, койоти могли бігати. От він уже біг по кам’янистому ґрунті в протилежному від Райдужного Мосту напрямку, заманюючи своїх переслідувачів за Озеро у Дику Пустелю — подалі від можливого маршруту втечі Луки. Це була напівпустеля, більше відома як Пустеля Часу, з великими ділянками засушливих земель, якими дуже давно пронісся вірулентний спалах Ледащобур’яну. Бур’ян, раніше невідомий у Світі Чарів, поширювався дуже швидко, спочатку заглушив і знищив усе рослинне життя, за винятком кількох стійких кактусів, а тоді дивовижним чином самознищився, наче не знав, що із собою робити, і не мав бажання про це дізнатися. Він байдуже лежав на землі, аж поки не зів’яв остаточно, залишивши пустелю, всіяну черепами давно мертвих створінь. З-під каміння виповзали змії, в небі кружляли орли-кані, а відомо ж, що боги, які звикли до розкоші та достатку, не любили заходити в зону, де, за словами Рашида Халіфи, повітря рухалося повільно, безцільно дув бриз, викликаючи лінь, сонливість і недбалість. Наважилися наздоганяти Койота в Пустелі лишень кілька піднятих по тривозі божеств, тож лови звіра виявилися довгими, непевними й нецілеспрямованими. Койот, здавалося, мав імунітет до заразної летаргії в повітрі. «Дика Пустеля — це його природне середовище, — подумав Лука, — тож ті боги ще за ним попобігають». Почалася естафета з відвернення уваги. По Койотових слідах з певним інтервалом побігли Лев, Великий Ведмідь, Малий Ведмідь, Вовк, Білка і Жаба. «Чи вплине Пустеля Часу на них, — питав сам себе Лука, — а чи Койот, може, винайшов якусь протиотруту?» Тепер це мало велике значення. Адже розпочалася естафета з відвернення уваги.

Тут Лука почув у своїй голові Койотів голос: «Поштовхову ногу вперед і біжи собі на славу». Всі, хто був біля нього, захвилювалися — і драконихи, і собака, що гавкав, і ведмідь, що ревів, а Дуринда казала:

— Тепер або ніколи, хлопче. Якщо не знайдеш дороги ліворуч, то ми перевеземо тебе повітрям, а там уже сам шукай щастя. Вперед! Настала мить істини!

— А хто ті страховиська, що ганяються за Койотом? — запитав Лука.

— Якщо не поквапишся, — Дуринда панічно прокашляла горло, — то дуже скоро вони поженуться за тобою. Сатурн бігає швидко, а він лютий і навіжений, ніби смертний. Між іншим, він їсть дітей. Зі своїми вже розправився. А той бородатий зі змією навколо шиї — це Зурван, перський бог часу, і раджу тобі не наближатися до тієї кусючої змії! А он там Даґда, он той ірландський здоровань з величезною палицею! І ще Ксюгтегтлі, хоч зазвичай він бродить лишень уночі. І навіть Лінґ-пао Тьєн-тсун — для цього випадку вони забрали його з Серпанкової бібліотеки. Дивись, з яким завзяттям вони ловлять Злодія, коли ж побачать, що у пащі Койота звичайний вогонь, а не Вогонь Життя, то зрозуміють, що їх обдурюють, і з подвійною люттю поженуться за справжнім Викрадачем Вогню. Якщо знаєш, як видертися на Гору без сторонньої допомоги, тоді — вперед.

Однак вирішити щось робити й робити щось — це дві великі різниці, і це Лука зрозумів дуже швидко. Він направду не знав, як йому спіткнутися на ліву ногу, аби перенестися у Зворотний Вимір, в якому весь світ, серед іншого Світ Чарів, трансформувався б у Планету Навиворіт, рідний дім ліворуких, варіант Планети Земля для шульг. Він намагався падати, стрибати й качатися ліворуч; він намагався перечепитися власною ногою; він просив Ведмедя й Собаку збити його з ніг ліворуч; і нарешті, заплющивши очі, він намагався відчути, як Лівий Світ штовхає його в ліве плече так, щоб, упираючись, він упав ліворуч. Ніщо не допомогло. Численні падіння мали своїм наслідком синяки на плечі та стегні і побиту й подряпану ліву ногу.

— Це поза межами мого розуміння, — зізнався він майже у повному відчаї.

— Щодо Ліворукої Стежки, — сказала м’яко Дуринда, — тобі просто треба повірити, що вона — саме там.

Цієї миті тріумфально вибухнув сигнал Вогняної Тривоги й оголосив про захоплення Крадія Вогню, а тоді, пролунавши двічі, — про відновлення пошуку. Дуринда зірвалася з місця, щойно почула перший сигнал, а як повернулася, то розповіла, що коли вогонь перейшов від Койота до Лева, а тоді далі по естафетному ланцюжку аж до Жаби, то відважна амфібія проковтнула його й пірнула у Кругле Море, після чого розлючений Черв’як-Дноїдець одним жадібним махом, проковтнувши жабу, припинив carrera de distracciуn. Чотири секунди потому Черв’як-Дноїдець виплюнув укриту слиною Жабу й заревів на все горло, оголошуючи всьому Світові Чарів, що викрадення Вогню було Звичайним Шахрайством.

— Вони йдуть сюди, — ніяк не могла відсапатися Дуринда, — злі як чорти, і якщо не хочеш летіти з нами, то хоч утікай. Біжи чимдуж.

«Так, здається, треба втікати, — подумав Лука. — Зрештою, я також біг і того разу, коли спіткнувся вперше і зробив чарівний крок праворуч». Однак закони механіки Чарівного Світу дуже непрості; звичайну фізику не назвеш легкою. А що казав з цього приводу Рашид? «Час — це не тільки Він Сам, але також один із аспектів Руху