Читати книгу - "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"

багато було нового й незвичайного, з часом ми зосередилися на облаштуванні концертів власними силами» [14, с. 34]. Діячі нової музичної генерації угледіли в проектах радянської влади продовження завдань концертної практики, що раніше активно пропагувалася ІРМТ — «зробити добру музику доступною більшим масам публіки» (В. Стасов) або, за більшовицьким гаслом, — «нести культуру в маси». Тому головним починанням, об'єднуючим регіональні музичні сили, стало проведення низки «Історичних концертів» на зразок започаткованих Ант. Рубінштейном ще 1885 р. музичних циклів популяризаторського характеру. Ідея історичного принципу побудови різногалузевих музичних акцій активно впроваджувалася в Україні на межі XIX-XX ст. митцями Харкова (І. Слатін), Полтави (Д. Ахшарумов). І відтепер, із червня 1919 р., її використали і намагалися реалізувати у вигляді 9 запланованих концертів (відбулися лише 6 із них) єлисаветградські музиканти.

У формуванні циклу переплелися дві кардинальні мети: музично-освітня — приуроченість до курсів зовнішньої освіти, та культурно-просвітницька — виховання музичного смаку пролетарів і солдат. Для проведення заходів було обрано найкращий за акустичними параметрами концертний майданчик міста — залу жіночої гімназії. Віддаленість від вуличного стукоту екіпажів, налаштованість на сприйняття тексту лектора і звучання класичних творів дозволяло зануритись у світ високого мистецтва.

Ретроспектива музичних епох, орієнтована на пересічного слухача пролетарського середовища, містила в собі одночасно риси «народних концертів» — тобто мистецьких акцій зі вступним словом і за полегшеною програмою. Програму складено за хронологічним принципом: від музики бароко (Й.С. Бах, Ґ.Ф. Гендель) через окреме виділення творчості «найреволюційнішого» композитора доби класицизму Л. Бетховена, ознайомлення з творами романтиків Ф. Шуберта, Ф. Шопена, Р. Шумана, романтиків-реформаторів Ф. Ліста й Р. Ваґнера, — до композиторської спадщини російських митців. «Російський блок» також розділяв періоди XIX ст. (М. Глінка, М. Балакирев, М. Мусоргський), межі ХІХ-ХХ ст. (М. Римський-Корсаков, П. Чайковський, О. Глазунов) до сучасних постромантиків О. Скрябіна, С. Рахманінова та М. Метнера. Окремими темами виділено напрямок церковної музики і народної творчості.

До сприйняття творчості Л. Бетховена, обраної в якості дебютної тематики, підготувала аудиторію доповідь А. Г. Гайсинського. Програма складалася з Тріо c-moll, op. 1 № 3, Квартету с-тоllор. 18 № 4, Концерту для фортепіано 5 Es-dur, op. 73 у виконанні Г. Нейгауза (партія оркестру на роялі — К. Шимановський) та вокальних творів (Л. Беляева, концертмейстер К. Шимановський) [1].

До участі в концертах було запрошено найкращі мистецькі сили, які перебували на території краю: піаністи Г.Г. Нейгауз, В.Х. Розумовська, К.С. Борщ-Бургіна, скрипалі А.С. Лип'янський, Б.Г. Гайсинський, віолончеліст С. Шапіро, співачки Л.М. Балановська, Л. Беляева, М.П. Щегловитова, співаки Є. і А. Линецькі, Я. Завялов, Г. Понізовський, композитор-піаніст К. Шимановський та композитор-лектор В.М. Дешевов.

Активна культурно-масова робота проводилася також серед червоноармійців. Її організатору — Агітпросвіті Єлисаветградського Повітвійському — підпорядковувався власний осередок дозвілля — гарнізонний Червоноармійський клуб, при якому існувала хата-читальня, їдальня, культурно-просвітницький відділ організовував безкоштовні вистави, концерти-мітинги, лекції. Для розвитку вокально-хорового мистецтва серед широких мас червоноармійців і робітників та формування самостійних артистичних сил організовано хор і оркестр. Свої акції Агітпросвіта проводила й на відкритому повітрі — в міському саду (мітинг-концерт 15 червня) тощо.

Значну роль у музичному житті міста відігравали артисти театральних труп — оперної антрепризи Червоного театру ім. Троцького, Трудового колективу єврейських артистів (колишній театр «Богема»), музичної групи кінотеатру «Кіне-Ампір» та ін. 28 березня відкритою репетиціею (за присутністю 1100 учнів народних шкіл), 2 квітня виставою опери «Євгеній Онєгін» та концертним відділенням актори додали свій посильний внесок на користь клубу інвалідів. Було встановлено традицію надавати місцевим клубам бойскаутів і підлітків можливість безкоштовного перегляду генеральних репетицій опер, тим самим залучаючи молоде покоління до скарбниці академічної музики.

За підтримки Музкому особливою популярністю користувалося Оперне товариство. До складу його трупи входили відомі оперні артисти, що «застрягли» в місті через військовий перебіг подій: Л.М. Балановська, М.П. Щегловитова, Г.Є. Литвиненко, Л.А. Княжич, Я.К. Завялов, О. Урбан-Волковицька, М.М. Алексєєвський-Рено, Тасін, М.М. Варламова, М.А. Дези-Дорн та ін.

Як вказував І. Блажков [2], антреприза давала по чотири вистави на тиждень. Товариство (режисер Л.А. Княжич, хормейстер С.О. Пузенкін, капельмейстер А.С. Лип'янський) здійснило постановки десяти опер, серед яких — «Євгеній Онєгін» і «Пікова дама» П. Чайковського, «Демон» Ант. Рубінштейна, «Фауст» Ш. Ґуно, «Кармен» Ж. Бізе, «Травіата» Дж. Верді, «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні, «Паяци» Р. Леонкавалло. Проводилася підготовка «Севільського цирульника» Дж. Россіні, але прихід денікінських військ завадив постановці.

Поряд із державними та військовими структурами у реформах музичних процесів брали участь і громадські організації. Не стояли осторонь утілення інноваційних методів музичної творчості єврейські осередки. Зокрема, музично-вокально-драматична секція «Газомир» («Соловейко») при єврейському просвітницькому товаристві «Тарбут» («Культура») започаткувала безкоштовні курси навчання академічному хоровому співу. Викладачами запрошено А.С. Лип'янського (з історії музики, в т.ч. єврейської, та розробці єврейських мелодій), П.Є. Найду (з теорії музики і сольфеджіо), Г.Ф. Бернштейн і М.М. Алексєєвського-Рено (постановка голоса), Ф.М. Чернявського (концертмейстер), А.І. Підлубного (регент хору).

Від 1915 р., з часу лібералізаційних послаблень Першої світової війни, коли національний фактор став розцінюватись як вияв патріотизму, помітно активізувалися дії українських осередків. Вітчизняна музика органічно ввійшла до контексту загальновживаного репертуару аматорського середовища. Популярним твором олександрійського товариства місцева преса доволі часто називає хорову сюїту «Бандура» Г. Давидовського, яку полюбляв виконувати хор учительської семінарії п/к А.С. Бортковського. Найбільш вдячними споживачами україномовного «продукту» були поранені солдати в лазаретах Червоного Хреста, які представляли переважно сільське населення імперії, де особливо шанували українські народні пісні. Для виступів перед пораненими колектив єлисаветградських гімназій п/к О.О. Коссовського тримав у репертуарі лисенківські обробки «Ревуть, стогнуть гори-хвилі» і «Пливе човен», колядки з опери «Черевички» П. Чайковського, що виконувались у національному вбранні.

На традиційному січневому студентському заході організатори облаштували український кіоск із продажем пряників, варенухи й меду. Січнева преса 1917 р. неодноразово описувала колядування членами лекційного бюро в народному дитячому будинку, на народних читаннях. Створена на базі Першого комерційного училища «Українська громада молоді середніх шкіл» запрошувала «всіх співаючих товаришів і товаришок» на репетиції мішаного хору.

Надзвичайною прихильністю до проукраїнської ідеї вирізнявся педагогічно-учнівський колектив Першого Громадського Комерційного училища, де особливо вітались українські співанки. Функціонування мішаного хору п/к О.С. Хворостенка, за підтримки директора В.І.