Читати книгу - "Долина богів. Історії з Кремнієвої долини"

Деякі ідеї Курцвейла увійшли в мейнстрім. Режисер Спайк Джонз, який 2013 року зняв фільм «Вона» про чоловіка, який зав’язав стосунки з розумною (судячи з голосу — жіночої статі) операційною системою, зізнався, що тексти Курцвейла надихнули його на написання сценарію, зйомки та продюсування фільму. Однак Курцвейл знайшов деякі помилки в цій футуристичній операційній системі, озвученій Скарлетт Йоханссон. На його думку, з її високим емоційним рівнем розуміння вона також мусила мати віртуальне тіло.

Нині реальне тіло Курцвейла відповідає його віку, навіть попри ін’єкції речовин для парентерального харчування і «реальний вік» 40 років. Йому досі кортить перепрограмувати нашу біологію, що, на його думку, почалося у Human Genome Project, зокрема йдеться про регенерацію тканин за допомогою лікування стовбуровими клітинами й виготовлення нових органів 3D-принтером.

Курцвейл добре усвідомлював темну сторону цього технологічнішого майбутнього. «Технології завжди були двосічним мечем», — говорив він. Вогонь допоміг людям поліпшити їхнє життя, але й знищував їхні селища. Проте хоч він і вважав, що технології здатні перепрограмувати нашу біологію для протистояння хворобам, вони також можуть потрапити в руки терористів, які можуть перепрограмувати невинний вірус на смертельний. («Ми не беззахисні проти цього», — додав він, маючи за плечима досвід співпраці з армією США в створенні програми протистояння біологічним загрозам.) Однак його убезпечала тотальна присутність мережевих технологій. На його думку, мільярди людей, озброєні смартфонами, можуть організуватися для розв’язання багатьох проблем.

У будь-якому разі Курцвейл планував і надалі зазирати в майбутнє. «Мета — жити впродовж необмеженого часу», — наполягав він. Його запасний план — законсервувати своє тіло за допомогою кріотехнологій. Проте вважав також: «Мета — щоб це не знадобилося».

На іншому кінці країни, в Єльському університеті, інший науковець, відомий своїм внеском у дослідження штучного інтелекту, Дейвид Ґелернтер, вважав Курцвейла Антихристом, вбачаючи лише темний бік у поглядах свого сучасника. Ґелернтер розцінював прогнози Курцвейла не лише як гнітючі та нігілістичні, а й небезпечні.

Зрештою, Ґелернтер не був типовим представником комп’ютерних наук. Більшу частину часу він просиджував за мольбертом під широким вікном свого будинку у Вудбриджі, штат Коннектикут, і малював. Два його папуги літали по кімнатах, завалених книжками й паперами. Птахи спорадично кричали, а один із них раз по раз виринав із-за дивану й промовляв: «Пікабу». На видноті не було жодних ґаджетів, окрім стаціонарного комп’ютера в кабінеті поруч, якого майже не було видно.

«Я ненавиджу комп’ютери й відмовляюся гратися з ними», — сказав він, готуючись до написання одного з багатьох своїх нападів на Курцвейла, що мав назву «Кінець наукового розуму». «Всіх моїх успіхів у комп’ютерних науках я досягнув завдяки тому, що погано вписувався в цю сферу», — пояснював він, сміючись. Використання комп’ютерів повинно бути більш логічним: «Мені потрібно програмне забезпечення, яке спрацьовує за тридцять секунд».

Ґелернтер щойно запустив нову компанію під назвою Lifestreams. Це була спроба створити приязніший до людини комп’ютер, ніж усі інші. Lifestreams створюватиме більш інтуїтивні та наративні комп’ютери. Інформація буде послідовною, а не розсіяною по всьому монітору у формі іконок і незручних випадаючих меню.

Багато років тому перша спроба комерціалізації його ідей закінчилася провалом, але Ґелернтер звик до невдач. 1993 року він став мішенню поштової бомби Теодора «Теда» Качинскі, відомого як «Унабомбер», який між 1978 і 1995 роками здійснював у США теракти проти людей, залучених у розробку нових технологій. Вибух пошкодив праву руку Ґелернтера й осліпив на праве око. 1997 року він написав книжку «Рисунок життя: пережити Унабомбера» про те, як пройшов через цю травму. Приблизно десятьма роками потому Ґелернтер усе ще мав фізичні проблеми. Він пересувався своєю вітальнею повільно, але на свої слабості не скаржився.

Його турбувало, що люди описували Унабомбера як «хворого» або психічно неврівноваженого «генія», але вагалися називати його «злом». Це спонукало Ґелернтера запитати: «Що означає відмова культури вірити у зло?» і «Що відбувається з суспільством, яке втрачає можливості морально реагувати під час кризи?»

У «Рисунку життя» Ґелернтер перетворив свій біль, каліцтво та подальше одужання на метафору становища країни. Він критикував Сполучені Штати за розбазарювання ресурсів, на яких вони поставали, — релігії, родини та мистецтва — й стверджував, що американська культура радше зосереджена на перетворенні злочину на сенсацію, ніж на вихованні сміливості й характеру.

Штучний інтелект, на його думку, не здатний розуміти характер, хоробрість або будь-що, що робить нас людьми в якісному вимірі. Ґелернтер вигадав персональне гасло для своєї компанії: «Від людей і для людей». Він вважав, що машини ніколи не замінять людей, а наш суб’єктивний, свідомий досвід неможливо запрограмувати. Сума наших знань про комп’ютери підказує нам, що не існує способу їхнього перетворення на свідомі сутності. Їх створюють — або навіть вмикають — з волі людини.

Якби люди створили комп’ютери як помічників для людства, він би ніколи не мусив перезапускати свою стару компанію, щоб зробити їх більш інтуїтивними. У 1990-х Mirror Worlds Technologies не змогла відбутися як бізнес, і 2004 року в неї остаточно закінчилися гроші. За іронією долі, Ґелернтер помітив, що його старі ідеї несподівано втілилися в продуктах Apple. Він був переконаний, що три інструменти Apple — тривимірний графічний користувацький інтерфейс Cover Flow (зокрема, для гортання обкладинок альбомів), система резервного копіювання Time Machine та інтегрована система пошуку Spotlight — виглядали, як винайдене ним програмне забезпечення. Потім, за словами Ґелернтера, юрист знайшов електронного листа від покійного засновника й CEO Apple Стіва Джобса до групи своїх помічників про Mirror Worlds, де були такі слова: «Можливо, це для нашого майбутнього і нам треба терміново отримати ліцензію». (Компанія Apple так ніколи й не отримала ліцензії.)

Це речення стало основою для судового позову з боку патентовласників із Mirror World. (Ґелернтер і його співвинахідник Ерік Фрімен продали свій патент як умову фінансування компанії в 1990-х роках, хоча Ґелернтер утримав 2% частки мінус витрати, за будь-якої компенсації від судового процесу.) 2010 року суд присяжних проголосував на користь Mirror Worlds і зобов’язав виплатити патентовласникам 625 мільйонів доларів компенсації за збитки. Це була одна із п’яти найбільших патентних компенсацій за всю історію США. Однак через шість місяців суддя відхилив цей вердикт. Апеляція неуспіху завершилася успіхом, і в червні 2013 року Верховний суд США відмовив у слуханні справи. Зрештою, у липні 2016 року компанія Apple виплатила відшкодування за мировою угодою: 25 мільйонів доларів за патенти Cover Flow і Time Machine.