Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

Завдяки світлині у глянцевій брошурі Чанчунського парку світової скульптури цей гігантський витвір мистецтва з бетону став справжнім видовищем для незліченної кількості китайців. Можливо, цей факт і пояснює, чому містер Лю, попри велику відстань, обрав саме це місце для акції, породженої самотністю.

Однієї неділі навесні 2013 року містер Лю, досі нікому не відомий винахідник років під п’ятдесят, у коротеньких шкарпетках, кросівках і саморобному поясі вірності став захопливою атракцією цього парку. Чоловік залюбки відповідав на запитання охочих: винахідник із заходу, зараз тут, далеко від рідної домівки, у пошуках щастя, бо мріє про дружину лише з північного сходу Китаю. Містер Лю – фермер, що здобув університетську освіту, науковий ступінь, а на додаток ще й чоловік, який носить на собі власний винахід, цілком безпечний засіб для запобігання невірності.

Люди з цікавістю скупчувалися навколо нього. Чи здатний цей пояс вірності гарантувати у майбутньому запобігання подружній зраді? Дехто вважав, що жодна доросла жінка не сприйматиме його серйозно. Лю з розумінням кивав головою. Чоловік очікував неод­нозначної реакції з боку інших, однак був сповнений рішучості продовжувати. У такий спосіб винахідник волів якнайшвидше «оголосити про своє бажання одружитися». Він охоче позував перед фотографами. На плакатах зліва і справа від чоловіка написано, що цей «Адам» мріє про королівський шлюб. Люди зблизька вивчали винахід як предмет гордості містера Лю, проте на газетних світлинах пояс вірності заретушований266.

Акції цих трьох одиночок із різних частин світу продемонстрували, наскільки можуть різнитися мотиви тих, хто виходить у світ голим. Стів Ґоф по кількох арештах і роках ув’язнення уперто продовжує боротися проти британської судової системи, Аміна Сбуї працює з метою покращити становище жінок у світі, а Лю завдяки власному унікальному винаходові сподівається зустріти нову партнерку.

І в літературі, і у віртуальному світі інтернету бачимо безконечну кількість прикладів чи осіб, роздягнених через відчай, тиск з боку інших або з причини протесту супроти несправедливості. Або, а мабуть, саме так і є, через гостру потребу привернути до себе увагу, причому не тільки з сексуальних мотивів. Ексгібіціонізм найчастіше асоціюється з чоловіками, що ними рухає потяг показувати власні геніталії одному чи кільком незнайомцям, зосібна жінкам. Значно рідше трапляються жінки, що демонструють груди, сідниці та статеві органи з метою знайти когось або задовольнити таким робом власне еґо. Англійський термін flasher стосується поведінки представників обох статей і походить від слова flash – буквально «спалах блискавки» чи «показ». Чоловічий ексгібіціонізм у нідерландській мові називають словом із принизливою конотацією potloodventer («продавець олівця» або «чоловік у дощовику»), а от для жіночого варіанту відповідника в нідерландській мові поки не існує.

Психіатри вважають описану поведінку відхиленням. Деякі «флешери» зізнавалися опісля, що поводяться так тому, що мають невеличкий пеніс, інші зауважували: «Ви коли-небудь такий великий бачили?» Здається, що їх стимулює до дії реакція переляку і відрази, яку вони викликають у жінок, а крім того, покарання, що його тягне за собою відповідна поведінка. Це породжує в таких людей «відчуття, нібито вони мають щось показати»267.

Streakers («стрікери», «голі бігуни») належать до іншої категорії. Вони демонструють не лише інтимні частини тіла, а повністю голе тіло, бігаючи навколо публіки, здебільшого на очах у великого натовпу під час важливих спортивних змагань або на час зміни караулу Букінгемського палацу, коли там юрмиться значна кількість туристів. Поява оголених осіб виглядає у західному світі радше комічно, ніж образливо чи загрозливо. Однак стрікерів постійно беруть під арешт і штрафують за порушення закону. У сімдесятих роках минулого століття мода з’являтися в оголеному вигляді в публічних місцях була певний час популярна по обидва боки Атлантичного океану.

Наскільки відомо, найдавніший приклад цього явища знаходимо ще 1804 року, коли Джордж Вільям Крамп, згодом член Американського Конгресу, ще студентом пробігся голяка містом Лексінгто­ном (Вірджинія). У шістдесятих роках американські студенти час від часу організовували змагання з бігу, часто з метою спровокувати поліцію268. Фестивалі гіпі та рок-концерти, наприклад Вудсток (1969 р.), становили могутню контркультуру, під впливом якої молоді люди значно простіше роздягалися на публіці, ніж представники минулого покоління.

В Англії стрікерство набуло більш індивідуальної форми, і кілька імен здобуло велику популярність. Приміром, Саллі Купер, яка лише з кількома прикрасами на собі бігла через Річмондський міст у Лондоні. Поліція погрожувала їй арештом, однак жінці вдалося втекти, перелякавшись агресивного собаки копів, який вкусив її за сідницю.

Відома також світлина австралійського бухгалтера Майкла О’Бра­я­на, якого всі побачили голим 1974 року під час міжнародного поєдинку з регбі між Англією та Францією. Адміністратор блискавично примчав, аби затулити срамоту порушника дощовиком. Два агенти поліції впіймали О’Браяна, причому один із них прикрив інтимне місце чоловіка поліцейським шоломом. Цей головний убір згодом продали на аукціоні за 2400 англійських фунтів і виставили в Лондонському музеї регбі.

Стрікери подеколи вимушено влаштовували подібні акції, укладаючи з кимось парі. Проте здебільшого йдеться винятково про екстремальну форму вираження загально людської потреби – бути в центрі уваги, причому в присутності багатьох споглядачів одночасно.

Як бачимо, далеко не кожен одразу може оцінити такі вчинки. Західні ЗМІ, державні телерадіокомпанії регулюють такі прецеденти жорсткіше, ніж кілька десятиліть тому. Аби відбити бажання інших до мавпування подібних витівок, австралійське телебачення більше не коментує такі інциденти під час спортивних подій.

Якщо ви дивитесь якийсь матч по телевізору і раптом бачите на екрані картинку неба, причому чуєте, як кричить і радіє натовп, то будьте певні – хтось бігає полем голяка, на жаль, вас це безкоштовне видовище ніяк не стосується269.

Стрікерство задля розваги неможливо собі уявити в мусульманських країнах. Деякі правовірні релігійні діячі в інших частинах світу деколи наполегливо радять не відвідувати професійні спортивні змагання через ризик (бодай незначний) уздріти там якогось ексгібіціоніста. Про це свідчить південноафриканський сайт Аль-Хаді: